Квіти, що згорають

— Аскано! — гукав Златан ніби з-під товщі крижаної води.

Хтось у дитинстві казав їй, маленькій Аскані, що хризантема — символ гіркої правди, і коли вона в’яне, брехня торжествує. Нині правда різала їй серце кривавим кинджалом, що стирчав з тіла короля, і вона ладна була зів’янути.

— Аскано, ти чуєш?

— Златане... — прошепотіла вона.

Хлопець схопив її за руки. Аскана відчула себе врятованим пташеням, що ненароком випало з гнізда. З-за спини хлопця вона бачила калюжу темної багряної крові.

— Це все я...

Раптом залою прокотився здушений сміх старця, який помирав. Аскана знову визирнула з-за Златана й побачила, що вродливе молоде обличчя короля перетворилося на зморшкувате лице діда.

— Який безглуздий жарт! — вигукнув Корд і ледь не захлинувся кров’ю. — Але це ще не кінець, Асканіє! Не кінець... Істинний ворог ще не показав свого лиця, — і він знову засміявся, доки не засичав, як ранений звір, і не замовк.

Аж тут сильний вітер розчахнув вікна зали.

— Молодець, хлопче. Розгадав таки!

У вікні стояв Далібор. Усміхнувшись, чаклун простягнув руку, і двері з грохотом зачинились, а потім і зовсім зникли. Чоловік зіскочив з підвіконня на підлогу й повільно підійшов до Корда, опустившись перед ним на коліна.

— Тобі пасує смерть… — прошепотів він.

— Як це розуміти? То ти і справді чаклуєш? А мене змусив голими руками йти на вірну смерть?! — вибухнув Златан.

— А це що по-твоєму? — чаклун вирвав кинджал з грудей Корда. — Я дав тобі впевненість у перемозі. Усе інше діло ваших із панянкою рук. Моє ім’я Далібор, мила Асканіє.

— Але пророцтво...

— Смерть короля родиться в один день із ним і вб’є його кинджалом у серце, — проговорив Далібор урочисто-погрозливим тоном. — Хіба щось не так? У день Фловери народилася ваша любов! — чаклун вказав пальцем на їхні переплетені руки.

— Ти знав...

— Чи знав? Звісно! Бо я творець прокляття!

— Чому? — запитала Аскана.

— Ай-ай, яке необережне питання, панянко. Мої мотиви завжди тільки мої! — чаклун устромив руку в грудну клітку Корда й вирвав його блідаве серце. Аскана зойкнула. — Мабуть, старіше нього тільки моє! — захихотів він, розглядаючи серце короля, ніби прагнув порахувати кільця на зрізі.

— Пропоную перенестися до більш зручного місця. Якщо ви не проти, — чаклун змахнув рукою, і за мить вони опинилися у старій занедбаній майстерні.

Тут панував аромат застояної цвілої води. Атмосфера була гнітлива. За склом, що оперізувало весь периметр кімнати, були квіти у високих вазонах. З-поміж інших на Аскану дивилися білі пелюстки хризантеми — квітки, що означала правду. Дівчина опустила погляд, збагнувши слова Корда.

«Істинний ворог ще не показав свого лиця!»

— О, хризантеми… — промовив Далібор, спідлоба спостерігаючи за дівчиною. — Улюблені квіти Фловери. У вас смак справжньої королеви, панянко.

— Королева, — прошепотіла Аскана, і її руку ніби обпекло вогнем. Вона поглянула на Далібора та зіщулилась. — Навіщо вам серце Корда? Ваше закляття здійснилося, то навіщо ви забрали його серце? — Златан незрозуміло дивився на кохану, тоді як Далібор захоплено всміхався.

— Королева-мати врятувала свого сина одним поцілунком, що зберігається в цьому старезному серці. Вона перетворила його на чудовисько, що знущався з жінок, аби тільки його безсмертя тривало вічність. Необхідно видобути поцілунок Фловери, аби монстр ніколи не повертався в наш світ.

Аскана слухала Далібора й дивилася крізь скло на біляву квітку. Із кожним словом чаклуна її пелюстки згасали, доки повністю не зів’яли.

— Брехня, — прошепотіла Аскана. — Кажіть, що вам потрібно! І до чого тут ми?

Далібор голосно засміявся й одним рухом зірвав з її голови волосину.

— Ця загадка позбавить вас сну, мила панянко! — чаклун змахнув рукою, і за мить у своїй майстерні він був уже сам.