Вічна загадка Медині

Давні українці вкладали глибокий зміст у сакральні знаки на вишивках та різьбі по дереву, що широко представлене до сьогодення у мистецтві карпатських різьбярів, у так званих традиційних гуцульських виробах.

Усі символи різьби мали глибоке сакральне значення для пращурів українців ще задовго до приходу Христа. 7000 років тому за розквіту трипільської протоцивілізації Сонячний хрест означав за словами І.Каганця: «вертикаль (божественне чоловіче начало, еволюційний розвиток) і горизонталь (божественне жіноче начало, збереження досягнутого), а їхнє поєднання означало любов і народження дитини – Божого Сина.» А також спіралі та безконечники символізували безперервність життя, циклічність та кругообіг у природі.

Розквітлий хрест – це рамена хреста не прямі, а у вигляді трьох листків конюшини, або кінці хреста у вигляді трикутників, за що його називають трилистий хрест. Це так званий давньоруський хрест, де трикутник символізує Святу Трійцю. А в давніх віруваннях трикутник означав поєднання трьох світів – небесного, земного та підземного як тривимірність буття. В українській вишивці цей сакральний знак трикутника виступав оберегом від злих сил.

По середині хреста часто знаходиться коло з променями, в середині якого зображені ікони, що в наш час гарно видно на патралицях (патерицях) та процесіях (хоругвах).

Знак хреста у християнській церкві почав широко з’являтися лише в IV ст. як символ віри, а поява перших зображень розп’ятого Христа датується V-VII ст. В часи переслідувань перші християни використовували приховані символи позначення Христа. Найпопулярнішими були «риба» (Іхтіс – акронім з грецької «Ісус Христос Божий Син Спаситель) та інші скорочення означень.

Ще в дохристиянських віруваннях галлів-хорватів хрест був найвищим символом – накладене на промені хреста золоте колесо, яке символізувало сонце, а розквітлий хрест – як сварга (свастя), як чотири сторони світу, як проміння сонця навсібіч. А дослідник релігії галлів Дуґлас Монро вивів щоденну МОЛИТВУ галла-язичника до Отця Небесного, яка звучала так:

«Даруй, о Боже, Твій захист,

А в захисті – силу,

А в силі – розуміння,

А в розумінні – знання,

А в знанні – справедливість.

А в справедливості – любов до неї.

А в тій любові – любов до всього живого,

А в любові до всього живого –

Любов до Бога і всього божественного!»

Ці слова нагадують сім християнських чеснот у сучасній вірі – МУЖНІСТЬ, РОЗСУДЛИВІСТЬ, ПОМІРКОВАНІСТЬ, СПРАВЕДЛИВІСТЬ, ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ.

Висновок – ми маємо багато тисячолітній пласт глибокого вірування в Бога, у божественні цінності, у саму суть символізму хреста. Бог з нами був вічно! У знаменний час він зійшов до нас в особі єдинородного сина Ісуса Христа, страждав і помер, і воскрес, щоб ми одержали відкуплення гріхів, тим самим вдосконаливши ще більше нашу віру, давши людині надію на воскресіння!

Усе це не применшує віри в Бога, а навпаки, ще більш поглиблює. І тому галичани вже більше тисячі років так беззастережно плекають глибоку віру та побожність і з великою шанобою передають цю благородну поведінкову ментальність нащадкам.

Галичани, як найбільш віруючі християни, єдині, хто не зрадив своїй греко-католицькій церкві під тиском численних завойовників протягом століть, на відміну від Закарпаття та Буковини. Мешканці західного краю також свято шанують святий день та релігійні свята. В такі дні не проводиться ніяка робота, парафіяни відвідують храми та беруть участь у Службі Божій, на відміну від решту України, де люди звикли працювати для себе у святкові дні. Такі ж риси богобоязного характеру мають і громадяни с. Медині, як і всі мешканці краю. Це часто допомагало відвертати лихо впродовж століть від села та його жителів.

Прикладом спасіння може бути й подія з давніх часів, коли в XIII ст. турецький хан Герай пройшовся спустошливою навалою через боднарівські ліси на Галич, то за Мединю не згадується. Напевно, чужинська навала пройшла стороною, або мешканці села мали час заховатися в численних печерах у Стінці (мова про які йшла вище). Відповідно, зберіглася чиста слов’янська врода мединців: світло, темно русяві, вродливі на лице, з виразними очима люди.

А в селах на шляху татар залишилось багато людей невисоких ростом, смуглих, чорнооких та з чорним волоссям, «як смоль» – як свідчили нащадки про своїх давніх родичів, зокрема Семчук Г.М. (1941-2006, «Марунчьичка» по-вуличному) про свою бабцю Якимець А.Г.(померла в сер. 1960-х) із Сапогова. А й справді, в стародавніх колискових співалося: «Колишу тя-я-я татарчьитко-о-о…» (записано від розумної цілительки та кухарки села Остапчук К.В. (1937-2017, «Каськи Андріїхи» по-вуличному).

І в наш час Всевишній милує мединців та захищає від всяких ворогів. Під час афганської війни (1979-1989) п’ятеро мединян пройшли це душманське пекло, але, Богу дякувати, всі повернулися живими додому. В новітній віроломній війні загарбницької россії проти України (24.02.2022) брали та беруть участь більше 50-ти борців-Героїв. І нехай кожен з них повернеться живим щасливо додому! А жителі Медині, дай Боже, щоб були й надалі гідними християнами і з щирим благоговінням славили Бога у вітанні: «СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ! СЛАВА НАВІКИ БОГУ!»

Таким вітанням звертаються ще німці в місцевості Алльґой на півдні федеральної землі Баварії: «GRÜSS GOT! – Вітання Богу!». Це можна зіставити з тим, що ця частина Баварії входила в територію Великої Хорватії, з народу якої вийшли й мединяни, та її назва походить від галльського племені «боїв». А мединяни проживають на краю Бойківщини.