Вічна загадка Медині

«Маленька Швейцарія» — саме такі слова про Мединю почув перший директор школи Т. Г. Козловський (1888-1974) зі Львова в 1922 році дорогою до майбутнього місця роботи. Справді, якщо поглянути на захоплюючі краєвиди мальовничої долини обрамленої з двох сторін високими залісненими кряжами з широким підковоподібним руслом річки Лімниця біля Медині, то мимоволі, подумаєш – маленька Швейцарія!

Село лежить на Заході України на правому березі в долині початку нижньої течії р. Лімниця (річка Lumnesa на карті Чорної Русі 1665 р.), яка утворилася ще 10 мільйонів років тому в період плейстоцену, коли піднімалися гори Карпати, а Сарматське море відступало на південний схід. Лімниця своїми могутніми водами прорізала шлях до Понту Евксинського (у давньоруських літописців – Понетське море, сучасне – Чорне море).

Широченні води розмивали вапнякові скелі на своєму шляху, залишаючи чудернацькі витвори трьох скельних ярусів та численних печер, карстових мостів та проваль у м’яких гіпсових породах. Цю недоторканну красу, де «предковічні камені без звичних графіті», як рекламував у своїй інтернет-статті «Мединські скелі» Андрій Заморозка, можна побачити з південного боку села в лісі Стінка. Вони мають неабияку геологічну та історичну цінність, а також рекреаційний та туристичний потенціал для села та Галицького краю.

Протяжність річки Лімниця 122 км, яка бере початок із джерела на північних схилах гори Буштул у Ґорґанах на висоті 1150 м. У книзі «Світ східних галлів» Т. Король пише, що це була ЛІВНИЦІ, від галльського «LIV», що є скороченням від «LIVIDE» – синюватий та «NIECE» – поселення, залюднений. Недарма Лімницю називали однією з найчистіших річок Прикарпаття! За Союзу пробували вивести назву річки від того, що норовлива гірська річка ломить береги (по-російськи змінили, як зазвичай, на Ломніцу). Але річка завжди була ЛІМНИЦЕЮ, яка містить у назві давньо-галльську морфему слова -ніца.

Обабіч села з північного й південного боків піднімаються високі вкриті лісом кряжі 200-370 м над рівнем моря. У той час на Горі (початок поля Лазів зі сторони села на південь) росли сосни в три ряди. Здалеку здавалося, що там – сосновий ліс. Зараз там залишилося тільки два соснових деревця.

А на північ розкинулася мальовнича Заріка з безкрайнім лісом і полями, ніби полонинами. Гірська річка швидко збігає бурунами між скелястих берегів, укритих лісом. Сріблястий купол церкви велично височіє над чепурними дахами людських осель, прагнучи возз’єднати святість неба зі святинею землі. Справді, можна сміло похвалитися такими живописними пейзажами, якими природа обдарувала Мединю. Недарма вона нагадувала колишнім панам Швейцарію!

Цю прекрасну місцевість облюбували давні поселенці ще в часи мезоліту (10 тис. років до н.е.). На теренах села виявлено ряд знахідок предметів, які належать до різних археологічних епох, серед них – пізнього періоду трипільської культури (3800-2750-ті роки до н.е).

Перші розкопки на полі Лази проводив у 1983 р. Інститут суспільних наук зі Львова на чолі з керівником археологічної експедиції В.М. Коноплею, котрим активно допомагав колишній учитель історії Дзера В.П. (1925-2016) разом з учнями місцевої школи. Пізніше долучився Івано-Франківський педагогічний інститут (керівник І.Т. Кочкін зі студентами) (з книги Л.Я. Побуцької «Таємниці медової долини»).

На Лазах були знайдені багато цінних артефактів – від кремнієвих знарядь праці до бронзових псаліїв, а також за допомогою аерозйомки встановлено місцезнаходження двох глинобитних будівель пізнього періоду трипільської культури. Нажаль, ґрунтовних досліджень не проводилось, а тільки фрагментарно на невеликих площах.

Серед артефактів численні жіночі статуетки вказують на те, що серед наших пращурів панував культ жінки. До сих пір жінка в сім’ї має вирішальну роль. А також пращури вірили в богиню Велику Праматір і це вірування трансформувалося у величне пошанування імені МАТЕРІ – благочестиво поклоняються матінці Діві Марії та з великою повагою вшановують рідну матір та звертаються до батьків на Ви, а також любляче називають державу – ненька-Україна.

Щодо звертання на Ви, то в Західній Україні ще до початку 2000-х років люди старшого покоління говорили про своїх старших родичів у множині: «Мої мама казали». З часом це вживалося все рідше, а молодша верства дедалі менше звертається до батьків на Ви. Хоча, за канонами Біблії ми повинні звертатися до батьків тільки на ВИ, на що вказує четверта заповідь Божа: «Шануй батька й матір і матимеш щасливе й довге життя на землі!» Отже, предки мединян як і всі краяни дуже розуміли глибину та значення родителів у Бога.

Ще за однією пізнішою легендою, яку записала в кінці 90-х місцева тоді ще студентка історичного факультету Івано-Франківського університету Побуцька Л.Я. (разом з Семчук Г.М. та Семчук М.Я. (1966 р.н.) від однієї із старожилів села Клим Теклі (1911 р. н., померла в 1990-х, по-вуличному «ханиха»), назву селові дав князь Данило Галицький (1201−1264). Він з дружинниками мчав за ланню. І немов диво, постала перед мисливцями прекрасна долина. У старих дуплах було повно меду.

За тими ж свідченнями за Австро-Угорщини були розкопані залишки сімох княжих пивниць-медовень обкладених білим каменем та залишками дубових дверей між приміщеннями, які знаходились на городі давнього ґазди Габльовського Василя (1906 – 1980), де зараз мешкає онука Пікуляк Л.П. (1972 р.н.) по вулиці Братів Бойчуків (по-сільському Ксьондзова). За свідченнями родичів ґазди – ще донедавна в них на городі знаходили побиті черепки керамічного посуду та брили білого каменю.

У цих пивницях за княжих часів зберігали в бочках мед. Через декілька дворів мав своє обійстя багатий Боднар (бондар, хто виготовляв бочки) з давнього роду Мисівих, прізвище якого було розшифроване вище. А також роду занять бджільництвом відповідає прізвище Пасєка, яке є типовим для села та походить від слова «пасіка». Але носіїв цього прізвища не так багато, як представників інших давніх прізвищ, що свідчить про пізніше виникнення цього слова.

У княжі часи це поселення справді постачало мед та інші артикули бортництва до княжого Галича. І вірогідно, тоді князь міг повеліти мешканцям поселення, щоб воно стало Медовнею для княжого двору. Але вже на той час Мединя не існувала, як місто, і не була розташована на горі на Лазах. Можливо, це були перші роки переселення Медині в долину правого берега річки Лімниця й саме одному із галицьких князів належить право засновника вже села Мединя?