Клуб навпроти
Закінчивши читати, Анна Павлівна підходить до вікна.
— Про що це? Про що пише ця дівчинка? Звідки такі образи? Де світле, чисте, властиве променистій, свіжій юності? Де мрії? Звідки? Навіщо?
За вікном темно. Дощ лив як із відра. На сусідньому даху скреготіла напіввідірвана іржава труба водостоку.
— Могли б хоч дах полагодити, — звертаючись у серцях невідомо до кого, промовила Анна Павлівна.
Навпроти її будинку розташовувався підлітковий клуб. Ближче до ночі туди стікалася місцева молодь. Із напівпідвального приміщення гриміла музика. Від цього гуркоту Анна Павлівна захистилася, встановивши двокамерні пластикові вікна. З боку чи то клубу, чи то притону вічно долинали вереск і крики дівчат, яких чи то били, чи то ґвалтували. Іноді вночі лунала сирена машини з мигалками. Пластикові вікна звук не пропускали; гірше було з видом із вікна: сірі бетонні стіни, облуплена фарба й подекуди проступаюча пліснява псували настрій. Анна Павлівна воліла в це вікно не дивитися. Вранці дорогою на роботу вона помічала брудні ганчірки, що валялися на задньому дворі, які ще вчора були чиїмось одягом, а сьогодні виглядали так, ніби їх дер голодний вовк. Ганчірки були в багнюці, хоча, можливо, як іноді мимохідь подумувала вчителька, і в крові. Анна Павлівна відверталася й швидко проходила повз.
Далі буде
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!