Підмінок
Роман почув спів зозулі, коли відпочивав на гойдалці посеред різнотрав'я міського парку. Пташка сиділа на перекладинці у нього над головою. Кликала дзьобиком так, наче зверталась саме до нього. Чоловік і зозуля зустрілись очима.
— Скільки мені залишилось? — спитав Рома, напівжартома.
— Сім днів, — відповіла зозуля.
Рома прожогом побіг геть, але щойно вибіг на стежинку, засміявся і спробував викинути ті слова з голови. І чого це він? Всі знають, що зозулі не розмовляють.
Наступного дня він знову прийшов до гойдалки. Пташка, наче чекала його.
— Зозуля, зозуля, — проказав чоловік пошепки, — скільки мені жити залишилось?
— Шість днів.
Наступного дня вона відповіла «п’ять». Потім чотири. Три. Два.
І Роман перестав сумніватися.
— Як я помру? — спитав він на шостий день.
— У своєму ліжку, — сказала зозуля. — Смерть прийде за тобою, тобі не врятуватись.
Вночі Роман знайшов безхатька біля вокзалу. Запропонував гроші, їжу, нічліг.
— Просто поспи в мене вдома сьогодні.
Тієї ночі Роман втік і сховався в старому гаражі.
Вранці він дізнався: у його дім влучила ракета. Безхатько загинув одразу. Спершу Роман відчув полегшення. Потім — холодну тишу всередині, яка огортала відчуття втіхи і сорому.
Він повернувся до будинку, але ніхто не впізнавав його. Люди проходили повз, як повз порожнє місце. Навіть його сусід не привітався з ним.
Роман зупинився перед вітриною магазину.
Навпроти нього стояв безхатько. Його одяг. Його обличчя. Тільки погляд був уже не його.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!