Пришвидшений курс української
Жрець зіщулився. Придивився до кожного дерева, що оточувало галявину. Схвально хмикнув і підійшов до каменюки.
— Допоможіть!
З темряви підбігли білоголові хлопці. Шестеро рук схопили криву брилу і перевернули догори дригом. Білим каменем вусібіч розбіглися чорні мурахи. Жрець зібгав рукав мантії і очистив вівтар від залишків землі. На поверхні з'явився жолоб для крові. Від нерівної заглибини бігла тоненька канавця у вигляді руни Одіна — Ансуз.
— Не передумав? — спитав жрець хлопця.
— Ні, Олафе... тобто жерцю, тобто ґоді, — відповів хлопець і скинув з себе мантію. Відчув холодний балтійський вітер і обійняв голі плечі.
Олаф похитав головою.
— Карле, сподіваюся та біженка того варта. Гадаю, ніхто в світі ще не позбувався ока, аби вивчити українську.
Хлопець похилив голову. Переступив з ноги на ногу.
— Вона каже, що це головна перешкода для наших стосунків — я не знаю її мови. Гадає, що її мова загине, якщо нею не говоритимуть про любов... За дев'ять днів вона летить у Лондон. Ми можемо більше ніколи не побачитися.
Жрець вислухав Карла і звелів опуститися на коліна. Стокгольмським парком розліг гімн одноокому богу. Зашелестіли дерева.
Олаф дістав ложку, столового ножичка й потягнувся до обличчя Карла. Вже за хвилю, після божевільного крику, лівою щокою хлопця потекла лискуча кармінова рідина. Він плакав і сміявся, виголошуючи незрозумілі нікому довкола слова.
— Що з ним? — наступного дня спитала біженка Ксенія їх спільного знайомого Олафа.
Олаф всміхнувся.
— Радій жінко, віддавши око Одіну, натомість він отримав знання твоєї мови!
Ксенія відмахнулася і вказала пальцем на Карла:
— Та ж я не про це! Мабуть, витягши ока, ти пошкодив йому мозок!
— З чого б це? — розгубився Олаф.
— Бо він говорить не українською!
Ксенія покликала Карла. Чоловік вмить вигулькнув з-за найближчого дерева:
— Опа, Ксеня, чіна-а-азес! Сюда!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!