Сторі-токи

Так багато цікавого у домі дядька для шестирічного Павлуся! А особливо — величезна, розмаїта бібліотека. Пальці хлопчика пливуть по корінцям, наче по хвилям.

– Подобається? – питає дядечко. – Ти можеш обрати будь-яку книжечку, до якої дотягнешся. Унизу, коло ніжок – книжки для наймолодших діток.

– З картинками?

– Тільки з картинками! А тут, на рівні твоїх допитливих оченят, книжечки для першокласників – з ребусами.

– А там? – питає Павлусь, закинувши голову до стелі.

– А там книжки, які дітям краще не читати.

– Але чому?

– Хмм, – задумався дядько. – Сторінки цих книг сповнені такими знаннями, що одразу перетворять тебе на дорослого чоловіка! Ти ж не хочеш вже завтра піти на роботу?

– Нізащо!

Дядечко засміявся, залишив небожу сніданок і пішов геть.

Цілу годину Павлусь намагався не думати про великі, загадкові книги, що грізно бовваніли під стелею. Аж ось терпець йому урвався, він доїв свій сніданок – великий солодкий банан – і повний сил та рішучості рушив до драбини. Перед очима промайнули сотні книжок, кожна з яких вабила своїми незбагненними назвами, схожими на закляття, але Павлусь вперто дерся вгору – до найпотаємнішого. Він простягнув до нього свої рученята, витягнув, наче цеглину зі стіни, пригорнув до грудей і... полетів вниз головою – на твердий, лакований паркет.

– Походження видів шляхом природного добору... – прочитав він перед тим, як його допитливі оченята назавжди затопила пітьма. – Цікаво...