Закляті коханці

Після важкої розмови із Крісом, Ітан був змушений повернутися у Нью-Йорк. Вони з Деборою розлучилися близько тижня тому. Перед цим дівчина на прохання Ітана дістала адресу Кріса. Хлопець не знав, що буде робити з цією інформацією, проте невеликий клаптик паперу давав надію — не все втрачено. Занурившись у звичні для себе будні, йому з голови не йшла сцена в лікарні. Кріс мав змучений, зболений вигляд і від цього краялося серце. Так проходив тиждень за тижнем. «Фенікс» дав кілька концертів, провів одне інтерв’ю, після чого Ітан попросив відпустку. Його невимовно тягнуло в Чикаго. Тому при першій нагоді, хлопець сів у літак. Заселившись у перший ліпший готель, став обдумувати наступні кроки. Ітан сумував так, що перехоплювало подих. Здавалося кожна кістка в тілі ламалася, протикаючи його наскрізь. Провівши безсонну ніч, намагаючись сформулювати свої думки у листі, Ітан лише під ранок вирішив кинути це заняття. Ступаючи по зім'ятих аркушах, хлопець пройшов у душ. Здригаючись під холодними краплями, він знову й знову повертався до останнього погляду Кріса. Такої безодні відчаю та скривдженості не могла витримати жодна людина. Проте, Кріс якимось чином знаходив сили не зламатися. Вийшовши з ванної кімнати, Ітан дістав з гаманця відірваний із зошита папірець. На ньому рівним почерком були виведені три рядки. Наче три кроки, які Ітан мав зробити, але вони були надскладними.

Повільно вдягнувшись, Ітан покинув номер. Спустившись ліфтом, проминув великий хол і попростував на вулицю. Хлопець довго ходив вулицями, розглядаючи вітрини магазинів. Дивився на людей, які сиділи в кафе та про щось гомоніли. Життя в Чикаго вирувало, але було більш затишним, наче місто сповільнювалося. Або можливо, це так здавалося після галасливого Нью-Йорка. Пройшовши вже не один квартал, Ітан викликав таксі та назвав адресу. Йому було страшно, але водночас він страшенно втомився. Від замовчування, від брехні, від страху. І найскладнішим було витримати час без Кріса. П’ять років тортур — от чим здавалася їхня розлука. І якщо вже Ітан оголив свою душу, то варто було розчахнути її повністю. Ще одна спроба, ще один крок, щоб все виправити. Розплатившись із водієм, Ітан увійшов до будинку та підійнявшись сходами, розшукав потрібні двері. Зім'явши в кишені папірець з адресою, Ітан видихнув. Поправивши куртку, оглянув пофарбовані в зелений колір двері й твердо постукав.

Кріс розчахнув двері різко, незграбно вхопившись за одвірок. Він був вдягнений у піжаму, з розпатланим волоссям і сонними очима. В Ітана защемило у грудях при цій картині. Він ледь не застогнав від бажання уткнутися Крісу в ключицю, вдихаючи такий рідний запах. Мовчання між ними затягнулося настільки, що Ітан міг почути тріск льоду, який застиг в райдужках Кріса. Той нагородив його напрочуд похмурим поглядом, від якого проступили сироти.

— Я можу увійти? — Ніяково кашлянувши, спитав Ітан.

— Як ти мене знайшов? — Напружено вичавив Кріс, спираючись плечем об одвірок.

— Дебора допомогла, — пробурмотів Ітан, розглядаючи хлопця. Травмована рука вже була без гіпсу, але Кріс все ще тримав її невпевнено. На вилицях бліднули жовтуваті синці, а над скронею Ітан побачив невеликий шрам.

— Як я не здогадався, — зневажливо відбив Кріс, криво посміхнувшись. — Без неї ніколи нічого не обходиться.

— Будь до неї поблажливіше, вона ні в чому не винна, — м’яко попросив Ітан. Він не хотів, щоб Кріс вороже ставився до Дебори. Та, на відміну від нього, нічого не зробила. Ітану хотілося захистити дівчину, навіть якщо вона не могла чути цей випад на свою адресу.

— Мені все одно і на неї. І на тебе, — відрізав Кріс, буравлячи Ітана важким поглядом. Змінивши позу, він ледь нахмурився. Травма ребер все ще давала про себе знати ниючим болем.

— Я розумію, ти злишся. Але нам варто поговорити, — Ітан зробив крок уперед. Помітивши, як підібрався Кріс, наче готувався до оборони, зупинився.

— Я достатньо тебе наслухався, Ітане, — холодно відповів Кріс. У ніс вдарив аромат шипшини. Як і тоді в палаті. Як і шість років тому. Карі очі дивилися прямо та відверто, наче скануючи. Ці бісові, карі очі, яких Кріс не міг забути за всі п’ять років. У грудях зажевріла лють. — Забирайся, — тихо, на межі крику промовив Кріс. Відштовхнувши Ітана, зачинився зсередини.

Ітан стояв перед зачиненими дверима, розуміючи, що програє. Ніщо не могло змусити Кріса вислухати його. Проте здаватися хлопець не збирався, оскільки й так згаяв стільки часу. Сплинуло ще декілька хвилин, поки в голові не сплив один яскравий спогад. Ітан роззирнувся, оглядаючи коридор із дерев’яними панелями. Хтось міг побачити, почути, дізнатися. Але потім погляд ковзнув по дверях, за котрими знаходився сенс всього його життя. Ітан сперся спиною об протилежну стінку, потім пройшовся вперед-назад. Тихо клацнув пальцями, наважуючись на божевільний крок.

*— Ох, крихітко, крихітко, — видушив він із себе. Рядок вийшов хрипко, наче він взагалі не вмів складати літери у слова. Ітан знову зиркнув у бік, перевіряючи. Коридор досі зяяв пусткою. Видихнувши, хлопець прикрив очі та стиснув долоні в кулаки. — Благаю, не рань мене. О, гарний мій! — заспівав він гучніше. — Тепер, коли я знайшов тебе, залишся! Дозволь мені кохати тебе, милий!

— Ти здурів? — У дверному отворі з’явився Кріс, обдаровуючи його похмурим поглядом. Ітан стояв перед ним із заплющеними очима і співав на весь коридор. Сусід за три кімнати від нього висунув голову. Обличчя у чоловіка витягнулося від подиву. Спираючись на ціпок, він мовчки дивився на Ітана, який так захопився, що нічого не помічав навколо.

— Дозволь мені кохати тебе, крихітко! Ти просто занадто гарний, щоб бути правдою. Не можу відірвати очей від тебе, — його пройняло тремтіння. Ітан відкрив очі та подивився просто на Кріса. Десь на периферії зору він бачив якогось похилого чоловіка, що роздивлявся їх. Проте для нього в цю мить існувала лише одна людина. Зранена, ображена і скривджена. І Ітану хотілося це виправити будь-яким способом. — Торкнутися тебе — це рай. І я так сильно хочу обійняти тебе!

— Стулися, — поморщився Кріс, хапаючи Ітана за куртку. Подивившись крізь нього на сусіда, він коротко всміхнувся і затягнувши Ітана до квартири, захряснувши двері. — Якого біса ти робиш, ммм? — шарпаючи хлопця, промовив Кріс.

— Тобі не сподобалося? — Вдавано засмученим голосом спитав Ітан. Адреналін вдарив у голову і йому стало смішно від абсурдності ситуації. Принаймні, він таки опинився у квартирі, зі всім іншим можна було розібратися потім. — Хтось колись казав, що йому насрати на думку оточення. Не пригадаю, хто б це міг бути.

— Чого ти хочеш? — Втомленно зітхнувши, сказав Кріс. Обхопивши рукою травмовану, він схрестив ноги і сперся об стінку.

— Щоб ти вислухав мене, — з натиском промовив Ітан. — А потім вирішуй

— А якщо я вже ви рішив? — з викликом проговорив Кріс, піднявши брови.

— Впевнений? — Тим же тоном відповів Ітан. Стояти порус із Крісом і забороняти собі навіть спробу, щоб торкнутися, можна було порівняти змрією, яка висковзує просто перед носом. — Ти дійсно хочеш, щоб я пішов?

— Хотів би я знати, як розлюбити тебе, — не доладу проговорив Кріс, потираючи перенісся. Ітан змушував його відчувати весь спектр емоцій, починаючи з першої їхньої зустрічі. Хлопець трощив його серце, а воно й досі тягнулося до Ітана.

— Тоді чому не розлюбиш? — Коли Ітан дивився в очі Кріса, час сповільнювався. В цю мить простір звузився до райдужок, в яких клубочилися хмари. А хвилини розтягнулися нескінченністю.

— Нащо ти мучиш мене, Ітане, — голос зрадницьки затремтів. Нервово видихнувши, хлопець провів рукою по волоссю. Стиснувши щелепу, наблизився до Ітана. Очі того зачаровували, Кріс тонув в цій темній карамелі. Він був у пасці. Завжди належав тому, хто змушував страждати. — Невже тобі недостатньо?

— Мені шкода, — серце забилося швидше. Ітан обережно торкнувся грудей Кріса, відчуваючи, як до горла підступає ком. — Я знаю, мої слова нічого не виправлять, але мені дійсно шкода. Знаєш, — гірко вміхнувся він, — закохатися в тебе було найбожевільнішим рішенням. І водночас — найпрекраснішим. Я все зіпсував, бо настільки кохав тебе, що одна лише думка... — затнувся, прикусив губу, щоб зібратися думками. Прибрав руку, стиснувши її в кулак, — думка про те, що наші стосунки можуть тебе знищити вбивала мене. На жаль, тільки ця бісова аварія змусила мене замислитися. Ти мені потрібен. І завжди був потрібен.

— Вже пізно, Ітане, — шорстко відреагував Кріс. Він мимохіть доторкнувся місця, де деякий час назад лежала долоня Ітана. Кріс досі відчував її тепло. І його розлютило власна слабкість. — Думаєш, заспіваєш пісеньку і я потечу, як сучка?

— То як мені все залагодити? — Повільно спитав Ітан, пальцями проводячи по зап’ястю Кріса. Він більше не міг це виносити. Хотілося обійняти, загрузнути долонями у волоссі й задихнутися у деревному запаху. Його вивертало, проштрикувало наскрізь і Ітан стікав болем та смутком.

— Я не знаю, — Кріс дивився на руку на своєму зап’ясті й не міг ворухнутися. Хотілося заволати та випхнути Ітана зі своєї квартири. Але хлопець мовчав, бажаючи померти просто біля ніг Ітана Левінса. Все що завгодно, лише б припинити ці муки. — Ітане, це тупик, — нарешті видавив він.

— Якщо ні? — Щось змінилося у погляді Кріса й Ітан затамував подих. Наче крізь щільні хмари намагалися пробитися промінь. Один єдиний промінь, який міг освітити цей скорботний погляд сірих очей. — Якщо є вихід. Дозволь мені довести тобі, що все може бути по-іншому.

— Може? — Приречено спитав Кріс. — Ти дійсно в це віриш?

— Вірю, — Ітан доторкнувся до стиснутої щелепи, відчуваючи під пальцями жорсткі волосинки. Мабуть, Кріс кілька днів не голився. І ця легка щетина надавала йому одночасно брутального та крихкого вигляду. — Бо кохаю тебе. Ти — моє щастя. Я хочу все виправити.

— Дідько б тебе побрав, Ітане, — останній заслон був зламаний. Подумки лаючись, Кріс обійняв долонями обличчя Ітана, криво всміхнувшись. — Ненавиджу тебе — прошепотів він, стрімко цілуючи Ітана.

— Знаю, я сам себе ненавиджу, — на видиху, проговорив Ітан, притискаючись до Кріса всім тілом. Від поцілунку заслабли ноги. Ітан охопив Кріса за плечі, згадав, що одне травмоване та обійняв за талію. В голові одразу зникли думки, залишився лише ефемерний звук крові, що розганялася по венах. Як же довго він мріяв про це. Просто торкатися і не відчувати себе винним.

Як тільки Кріс прилинув до губ Ітана, все що його турбувало опинилося на другому плані. Він відчував лише долоні Ітана, що ковзали по лопатках. Міг тільки вдихати рідний запах і падати, падати кудись в невагомість. Більше Крісу не хотілося ні про що думати. Бо зрештою, все про що мріяв — це знову відчути смак цих припухлих губ. До волосся, яке колись вилося до плечей. До шраму над бровою, до акуратної, невеликої вушної мочки. Було божевіллям стояти та притискати Ітана до себе, розуміючи, що якихось пару хвилин тому його роздирав гнів та образа.

— Ітане. Ітане, постривай, — прошепотів Кріс відриваючись. Хотілося спитати, що буде далі. Поговорити про те, як йому було боляче. Ітан досі був солістом «Фенікс», тож і цей момент турбував хлопця. Проте, Кріс зазирнув у очі Ітана, які променіли пристрастю, неприкритою жагою і ніжністю. — До біса, — проговорив Кріс, не бажаючи псувати мить їхньої близькості. Він був знемагав від спраги. І тепер хотілося напитися із бажаного джерела.

Ітан переступив з ноги на ногу, змінюючи позу. Кріс тієї ж миті потягнув його за собою. Вони оминули арку, невеликий коридор, що з’єднував сходи та кухню із вітальнею. Ступаючи по сходах, хлопці врізались в стіну, перечіплялися через ноги один одного, впиралися у поруччя. Через неспроможність відірватися від пестощів, майже не бачили куди ступають. Ітан по дорозі скинув куртку, кинувши кудись у бік. Вже біля дверей спальні він майже позбувся сорочки. Коли вони ввалилися в кімнату, Кріс кинув хлопця на ліжко і схилився над ним. Але потім застиг на місці, здригнувшись та поморщившись.

— Що не так? — Стривожено спитав Ітан, вивчаючи напружене обличчя коханого.

— Я не зможу бути зверху, — соромлячись, відповів Кріс. Ребра вже й без того зводило судомою. А при нахилі та занадто активних руках почало боліти плече. Кріс відчував себе безпорадним нікчемою.

— Прикро, — примружившись, Ітан проліз рукою під футболку Крісу, пестячи прес. — Але, — хлопець опустився, підчіплюючи пальцями резинку штанів, — я завинив. Тому... можу сам попрацювати нагорі, — прикусивши губу, Ітан погладив крізь тканину затверділий горбок. — Що думаєш?

Кріс не встиг нічого відповісти, загрузаючи в глибоких, бурштинових очах Ітана. Коли він отямився від марева, вже лежав на постілі, а Ітан повільно знімав з нього штани. Видихнувши, коли губи коханого торкнулися внутрішньої сторони стегна, Кріс занурився пальцями у волосся Ітана.

Ітан рухався поступово, вивчаючи шкіру пальцями, губами, язиком. Він і забув вже, яка вона на дотик та смак. Хотілося заново дослідити кожну ділянку, кожну родимку, кожну складку. Знявши Крісові труси, хлопець на мить зупинився, роздивляючись світлі волосинки, обважнілі яєчка, налитий член. В животі щось забилося: гаряче, важке та пульсуюче. Ітан глитнув і обхопивши долонями стегна, опустився між самісінькими ногами Кріса, обдаровуючи поцілунками пах. Серце забилося, здавалося воно ладне вирватися з грудей. Його обдало нервовим тремтінням. З губ вирвався стогін і він припав губами до ніжної плоті, відлітаючи свідомістю кудись настільки далеко, що не був певним, чи відшукає шлях назад.

Кріса прошибло таким електричним струмом по всьому хребту, що він не стримав здушеної лайки. Прогнувшись, він тяжко задихав, збившись з ритму. Ітан взяв до рота член, дражнячи голівку кінчиком язика. З кожним прицмокуванням накочували нестримні хвилі, які раз по раз ставали частішими та інтенсивнішими. Ітан підійнявся, просуваючись вгору. Обцілував живіт, груди, вперся носом у вигін шиї, злегка захопивши зубами шкіру. Кріс обійняв хлопця, намагаючись вдавити його в себе, наче намагався розчинити всередині. Відтягнувши волосся Ітана, він застогнав, коли долоня коханця обхопила яєчко, ніжно масажуючи. Кріс вп’явся в його лопатки, відчуваючи що на межі вибуху. Але раптом Ітан зупинився, скотився з нього і ледь зміг підвестися.

— Крісе, — простогнав Ітан, всовуючи руку до себе в штани. — Крісе, подивись на мене.

— От дідько, — проговорив Кріс, дивлячись, як Ітан пестить свій пах. Очі Ітана заволокло такою жагою, що в Кріса знову збилося дихання. Той зняв штани, після труси. Став совати рукою по стовбуру члена вгору-вниз, нарощуючи темп. В Кріса пересохло у горлі й він зміг лише дотягнутися до коханого, тягнучи до себе.

Ітана всього трясло, наче у лихоманці. Член відгукувався пульсівним болем, якого хотілося позбутися. Він плавився, як віск. Як глина в руках майстра. Йому необхідні були руки Кріса, губи Кріса на своїй плоті. Хлопець опустився на груди коханого, головою ліг на живіт. Присунувшись таким чином, що власний член опинився буквально біля губ хлопця, Ітан обхопив долонями передпліччя Кріса.

Кріс торкнувся губами порожевілого пеніса, прикриваючи очі. До слуху долинуло здушене муготіння, а через мить гучний видих. Він облизував стовбур, заковтуючи глибше, пестив язиком, ніжно покусував. Ітан звивався, стогнучи все голосніше. Його мокре волосся лоскотало пах, а руки хаотично чіплялися то за плечі, то за стегна. Ці протяжні крики збуджували, перетворюючись для слуху в тягучу, солодколюбну музику.

Згодом вони вже стогнали вдвох, зминаючи постіль ногами, хапаючи ротом повітря. Кріс першим відчув, як його кидає в якусь пекельну прірву. І через пару хвилин між ногами стало гаряче та волого. Ітан кінчив пізніше, виливаючись Крісові в рота. Їх крики різко обірвалися і кімнатою розповзлася лінива тиша. Сплівшись пальцями рук, закохані насолоджувалися теплом один одного. Тим, як хиталася кімната, а всередині пульсувало задоволення.

Вирівнявши дихання, Ітан обережно сповз з Кріса. Приліг поряд, уткнувшись носом у ключицю. Кріс торкнувся долонею його щоки, ковзнув пальцями по плечу і затримався на передпліччі. Розніжений збудженням, Ітан прикрив очі, приймаючи легкі дотики до розпашілого тіла.

Вони торкалися один одного, сплітаючись ногами, руками, диханням. Поцілунки здавалися палкішими, від чого тіло відгукувалося легким поколюванням. Зморені бурхливими почуттями, хлопці зрештою заснули, так й не розправивши ліжко. Їхні оголені постаті осяялися прохолодними променями сонця, що готувалося зникнути за обрієм.

* * *

Кріс прокинувся від відчуття холоду та порожнечі. За вікном було темно, в кімнаті горіла лише настільна лампа, висвітлюючи половину кімнати. Сівши у ліжку, хлопець обережно зробив повороти тулубом, розминаючи затерплі м’язи. У паху відчувалася липкість від сперми й Кріс вирішив для початку сходити в душ. Те, що поруч не виявилося Ітана, змусило відчути занепокоєння. Проте він відігнав думки про те, що коханець міг поїхати та не попередити його. Пройшовши у ванну кімнату, Кріс подивився на себе у дзеркало і пригладивши розтріпане волосся, увійшов до душової кабінки. Під час близькості він старався не звертати увагу на дискомфорт, проте коли тіло остигло від пестощів, а в голові не було п’янкого туману, хлопець відчув біль у плечі. Також неприємно нило в районі ребер. Поки на шкіру лилися теплі краплі, Кріс акуратно розминав травмований суглоб. Від згадки про розм’якле тіло Ітана, про його стогони, на обличчі Кріса з’явилася хитра усмішка. Неприємні відчуття у руці вартували того, щоб тримати в обіймах кохану людину.

Після душу Кріс надягнув халат і збризнувши шию парфумами, покинув спальню. Спустившись сходами, він помітив, що з кухні тягнеться смужка тьмяного світла. Зайшовши туди, хлопець побачив Ітана, що сидів перед відкритим холодильником з пляшкою молока.

— Що ти тут робиш? — Здивовано поцікавився Кріс, вмикаючи у кімнаті світло. Ітан був у його футболці, від чого він всміхнувся. Склавши руки на грудях, Кріс схилив голову, розглядаючи коханого.

— Хотів перекусити. Але у тебе миша повісилася, — проговорив Ітан, мружачись від яскравого світла. Відпивши ковток настільки холодного молока, що аж зводило зуби, хлопець повільно підвівся. — Чим ти харчуєшся?

— Напівфабрикатами. Або ходжу до кафе неподалік. Через травму готувати важко, — зізнався Кріс, забираючи в Ітана молоко. Зробивши пару ковтків, повернув напій.

— Вибір у тебе невеликий, але я можу щось приготувати, — запропонував Ітан, подивившись на горлечко пляшки. Після чого знову відпив із неї.

— Здивуй мене, Ітане Левінс, — широко усміхнувшись, промовив Кріс. Він торкнувся пляшки, накривши руку Ітана

— Кидаєш мені виклик? — Вигнувши брову, спитав Ітан. Поставивши пляшку на стіл, він наблизився до Кріса. Торкнувшись його вологого волосся, всміхнувся. Сірі очі коханого іскрилися зграйками срібних рибок, від чого зсередини відчувався лоскіт.

— Можливо, — хмикнувши, промовив Кріс. Прикусивши губу, злегка ляснув Ітана по сидницях, коли той повернувся, щоб підійти до холодильника.

— Що ж, у тебе є яйця, — пробурмотів Ітан, оглядаючи вміст холодильної камери. На полицях лежала недоїдена піца, консервовані боби, гірчичний соус і трохи бекону. Обмеженість інгрежієнтів не дозволяла приготувати щось більш поживне. Проте, вони таки мали варіант, щоб підкрипитися.

— Я думав, ти сьогодні вже ними наївся, — надаючи голосу максимальної незворушності, сказав Кріс

— Ними неможливо наїстися, — тільки після відповіді, до нього дійшов сенс сказаних слів Кріса. Відчуваючи, що червоніє, Ітан кашлянув і вигрузивши на стіл необхіжні продукти, подивився на хлопця. — Я жадібний, — додав він, повівши рукою до паху, але потім різко прибрав її, пригладивши своє волосся. Тілом прокотилося тремтіння і щоб приховати реакцію, Ітан взяв до рук банку бобів, щоб визначити їх свіжість.

— Я дурію від тебе, — тихо проговорив Кріс, обіймаючи Ітана ззаду. Він уперся носом у плече, вдихаючи знайомий запах хвої, і всміхнувся від думки, що той скористався його шампунем. Наче так було завжди. — Не віриться, що ти поряд.

— Мені також, — видихнувши, Ітан повернувся до Кріса. Він так довго був позбавлений цього простого побуту. Просто стояти вночі на кухні, перемовлятися дотепами, торкатися один одного. Що як усе було можливим, якби він лише спробував раніше? — Серце моє, я так сумував.

— Як же довго до тебе доходило, — зітхнувши, Кріс охопив долонями обличчя коханого і залишив на його чолі легкий поцілунок. — То як? Якою стравою ти мене вразиш?

— Для початку мені потрібні спеції, цибуля і ніж, — проганяючи меланхолійний настрій, завзято промовив Ітан.

Поки Кріс шукав названі речі, у кімнаті запанувала тиша. Хотілося заповнити її черговим жартом чи дурним запитанням. Обидва відчували скутість, неспроможні витримати навіть короткого мовчання.

— Ти був у порядку ці роки? Як ти жив? — Наважився запитати Кріс, усівшись на стільницю та стежачи, як Ітан нарізає цибулю півкільцями.

— Паршиво, — придушивши короткий смішок, відповів той. Підійшовши до пательні, він кинув у розігріту олію цибулю і висипав боби. — Через рік після твого виходу в Сем виявили рак. Ще через два роки вона померла. Я тоді рятувався роботою. Напевно, якби не «Фенікс», було б набагато важче, — буденно промовив Ітан, хоча серце стислося при згадці про сестру. Той період залишив глибокий шрам і достоту виснажив його.

— Ітане, — Кріс вигнув брови у скорботну лінію. Зіскочивши зі стільниці, він наблизився до хлопця. — Мені дуже шкода. Я розумію тебе, тому будь-які слова звучатимуть абсурдно. Як... як містер Левінс це пережив?

— Він спився, — сухо проговорив Ітан і так різко перемішав боби, що ложка неприємно шкрябнула по пательні. — Я не знаю, що з ним. І мені все одно.

— Добре, не будемо про нього, — Кріс погладив Ітана по волоссю і поцілував у потилицю.

Ітан обійшов Кріса, щоб узяти соус. Виливши його на боби, знову перемішав. Згадка про батька розворушила неприємні спогади, наче на щось чисте й яскраве налили ртуті.

— Ітане? — Кріс бачив, як змінився вираз обличчя хлопця. Рухи стали різкими, він уникав зорового контакту, а повітря затягнуло чимось важким. — Ітане, — наполегливо покликав Кріс, повертаючи коханого до себе. — Розкажи мені все.

— Що тобі розповісти, ммм? — роздратовано випалив Ітан, вимкнувши плитку. — Що мій татусь навіть не боровся? Що списав Сем одразу, дізнавшись про діагноз? — Ітан видихнув, провівши рукою по волоссю. Підійшов до шафи, щоб дістати тарілки. Грюкнувши ними об стіл, він сперся об поверхню, схиливши голову. — Мені допомагала Дебора. Хлопці пару разів скидалися. Усі намагалися. Я просто... — він несподівано для себе схлипнув, одразу ж опиняючись в обіймах Кріса. — Все, що у мене залишилося, це кляті спогади. Про неї. Про тебе, — Ітан вчепився ззаду за халат коханого. Заплющив очі, намагаючись упоратися з емоціями.

— Тепер я тут, — проговорив Кріс, погладжуючи Ітана по спині. Уся та злість й образа, що накопичувалися роками, почали танути. Ні, він досі вважав, що Ітан вчинив паскудно. Проте ніколи не бажав йому того, що той пережив. І від болю Ітана в нього розривалося серце.

— Так. Дякую, — незграбно пробурмотів Ітан, відсторонюючись. Взявши пательню, він став накладати вечерю в тарілки. — У тебе знайдеться щось випити?

— Ти не зобов’язаний триматися. Не переді мною, — проговорив Кріс, забираючи з рук Ітана пательню.

— Зі мною все гаразд. Справді, — видавив із себе усмішку Ітан. — Я просто хочу нарешті повечеряти.

— Добре. Десь має бути пляшка вина, — повернув йому усмішку Кріс. І чмокнувши у скроню, вийшов із кімнати.

Повернувшись, він побачив на барній стійці тарілки та келихи. Сам Ітан стояв біля вікна, про щось замислившись.

— Неймовірно, — зітхнувши, проговорив Кріс, окидаючи голі ноги Ітана. Сідниці приховували труси в горошок, а футболка була задерта, оголюючи тіло. Про більш буденне та бажане годі було мріяти. Відкорковувавши пляшку, Кріс налив у келихи червоне вино.

— Ти перший, хто так радіє консервованим бобам, — жартівливо підчепив його Ітан, всідаючись на високий стілець.

— Я радію твоєму напівоголеному тілу. А боби лише бонус, — широко усміхаючись, відбив Кріс.

— Збоченець, — простягнув свій келих Ітан, щоб торкнутися келиха.

— Так кажеш, наче тобі це не подобається, — стримуючи сміх, відповів Кріс, наколюючи пару бобів на виделку.

Деякий час хлопці вечеряли, лише переглядалися один з одним. Вмокали окраєць хліба у рідкий жовток і пропонували скуштувати шматок з власної виделки. Вино швидко розслабило, розмиваючи напругу після важких спогадів. Ітан милувався Крісовою статурою, його підборіддям і ямочкою на ньому. Інколи їхні коліна торкалися, викликаючи трепет. Після вечері, закохані залишили брудний посуд у раковині. Прихопивши келихи та пляшку вина, всілися на диван у вітальні.

— Розкажи про своє життя, — попрохав Ітан, крутячи келих у руках. Напій мерехтів у світлі лампи, стікаючи краплями по стінках.

— Я повернувся до Принстона. Перший рік працював у батьківській майстерні. Один із відвідувачів розповів про неофіційні перегони. Мене затягнуло, — задумливо відповів Кріс, відпиваючи кілька ковтків. — Після декількох разів я побачив рекламу. Пропонували навчання на професійному рівні. Вирішив, що хочу спробувати. Так я й опинився на офіційних перегонах. Адреналін допомагав впоратися зі всім цим лайном.

— Я слідкував за тобою, — стиснувши руку Кріса, промовив Ітан. — Вирізки з інтерв’ю, із заїздами. Будь-що. Я страшенно боявся за тебе. Але достобіса пишався, — слабко всміхнувся хлопець.

— То ти знав? — Підвівши у здивуванні брови, запитав Кріс. Для нього це було несподівано. Він на противагу Ітану за будь-яких обставин уникав згадок про «Фенікс» і все що з ним пов’язано.

— Так, — Ітан одним махом осушив келих і налив собі нову порцію. — Ми не повинні були виступати у Чикаго, — ховаючи погляд, зізнався він, розглядаючи, як на поверхні вина відображається коло від люстри. — Я попросив Бобба додати до туру це місто. Я не знав, що ти тут живеш. Але мені було відомо про перегони. Щоправда, не мав бісового поняття, як зустрітися. Просто...знаходитися в тому ж місці, наче як бути ближче до тебе, — прикусивши губу, Ітан подивився на Кріса. Той пильно дивився на нього, від чого хлопцю стало ніяково.

— Ти дивовижний, Ітане, — зрештою кинув Кріс, ставлячи келих на стіл. —Дідько, — похитавши головою, провів рукою по волоссю. — Подивися, що ти наробив, — з ледь вловним докором, сказав Кріс. — Божевілля якесь. То що зараз? Що буде з нами? — Він слідкував з кожним Ітановим рухом, щоб піймати відповідь раніше, ніж той щось відповість.

— Мені треба над цим подумати, — відчуваючи провину, промовив Ітан. Він зірвався в Чикаго не маючи чіткого плану. Навіть не придумав, що скаже при зустрічі. Тому тим паче про майбутнє не міг говорити з повною впевненістю.

— Що за хрінь, — виплюнув Кріс, стримуючи роздратування. — Подумати, ти серйозно?

— Через пару місяців у мене закінчується строк контракту, — спокійно пояснив Ітан. Поставивши келих поряд із келихом Кріса, Ітан підсів ближче до коханого. — Треба вирішити, що робити з моєю кар'єрою співака.

— Мені не потрібно, щоб ти йшов з «Фенікса». Я повинен знати... — Кріс нахмурився від усвідомлення, що Ітан знову збирається жертвувати собою і своїми інтересами.

— Знаю, знаю, — стиснувши передпліччя Кріса, м’яко перебив Ітан. — Насправді — це виснажує. Вся ця популярність. Те що всі слідкують за кожним кроком. Не знаю... якщо я отримав шанс бути з тобою, можливо «Фенікс» не те що мені потрібно. Постійні тури, тисячі кілометрів від тебе, — він переплів свої пальці з пальцями Кріса і схилившись, уткнувся йому в груди. — Мені все ще страшно, але я більше не хочу бути без тебе.

— Я на твоїй стороні, Ітане, — Кріс торкнувся лопаток хлопця, то спускаючись до попереку, то знову підіймаючись. Зрештою він притис Ітана до себе, вдихаючи рідний запах. Занурюючись пальцями у волосся, поцілував вигин шиї. — Я прийму будь-яке твоє рішення. Але за умови, що ти нічого не приховуватимеш від мене.

— Серце моє, — відсторонившись, Ітан зазирнув Крісові в очі. Обхопивши долонями обличчя коханого, Ітан притиснувся губами до його губ. — Кохаю тебе, — пробурмотів хлопець, схиляючи чоло до підборіддя Кріса. — Я невимовний дурень.

— Так, — всміхнувшись, з ніжністю відгукнувся Кріс. — Ходімо спати, — підвівшись, він потягнув Ітана за собою. Вимкнувши світло, Кріс взяв коханого за руку і пройшов до сходів.

Опинившись у спальні, хлопці мовчки лягли у ліжко. Кріс обійняв Ітана зі спини, щільно притискаючись до нього. Сплівшись руками, закохані насолоджувалися тишею, вслухаючись у дихання один одного. Втомлені розмовою та захмелілі від вина, вони згодом провалилися у сон, так й не відпустивши один одного з обіймів.

* * *

Ітан повільно розплющив очі, мружачись від сонячних променів. Через напіввідчинені двері долинав аромат кави й чувся голос радіоведучого, що коментував якийсь автозаїзд. Перевернувшись на спину, хлопець торкнувся подушки на якій спав коханий і мрійливо всміхнувся. Через деякий час вткнувся в подушку носом, вдихаючи запах. Ще трохи полежавши, вслухаючись у навколишні звуки, підвівся з ліжка. Похапцем пригладивши долонями волосся, попрямував до кухні. Притулившись до одвірка, задивився, як Кріс зосереджено наливає у чашки каву, намагаючись не розлити напій.

— Давай допоможу, — сказав Ітан, підійшовши до хлопця. Чмокнувши Кріса у щоку, Ітан забрав у нього кавник. Окинувши його поглядом, ніжно доторкнувся до зафіксованої бандажем руки. — Болить?

— Трохи. Не турбуйся, — усміхнувшись, Кріс провів рукою по волоссю Ітана і залишив на губах пристрасний поцілунок. — Вип'ємо кави. І щось перекусимо у кафе. Там подають смачні сніданки. Хочу відвезти тебе в одне місце, — таємниче проговорив Кріс.

— Куди саме? — Широко усміхнувся Ітан, несила відвести погляду від сяйливих очей коханого.

— Це таємниця, — спершись об стільницю, Кріс з насолодою відпив ковток кави. — Ти ж зможеш затриматися?

— Я нікуди не поспішаю. У мене відпустка, — промовив Ітан, цілуючи Кріса у теплі, вологі губи.

— Слухай, я бачив пігулки, — підшукуючи слова, промовив Кріс. Згадавши невелику коробочку, що стояла на раковині, він захотів дізнатися про це. — У ванній. І в трейлері також.

— Це знеболювальні, — дивлячись на Кріса, Ітан відпив каву. Згадувати про власну травму бажання не було. Тому хлопець сподівався, що короткої відповіді буде достатньо. — Вночі прихопило спину. Інколи таке буває, якщо сплю на новому місці.

— Що сталося? — Стурбовано поцікавився Кріс, взявши Ітана за руку.

— Після смерті Саманти я був сам не свій. Погана концентрація, безсонні ночі... впав зі сцени під час виступу, — відсторонено відповів Ітан, наче перелічував, що хотів би зробити впродовж дня. — Нічого особливого.

— Нічого особливого? — Звівши брови на переніссі, обурено проговорив Кріс. Він уважно подивився на Ітана, відсторонився, нервово пригладивши своє волосся. — Трясця, я повалив тебе на землю. Я не мав себе так поводитися.

— Те що сталося біля трейлеру, моя провина, — з натиском відповів Ітан, обережно стискаючи плечі Кріса. — І я не мав так поводитися з тобою. Тому ми квити.

— Для тебе це жарти? — Похмуро відбив Кріс, докірливо дивлячись на коханого.

— Добре, — Ітан обійняв Кріса за шию, розтягуючи губи в усмішці.

— Я надішлю тобі чек, щоб ти сплатив мені моральну та фізичну шкоду.

— Я досі хвилююся за тебе, — зітхнувши, проговорив Кріс, притулившись чолом до чола Ітана.

— Навзаєм, — промовив Ітан, погладивши Кріса по потилиці. — Ходімо. Ти обіцяв мені щось показати.

Кріс обійняв Ітана за плечі й вони покинули кухню.Після того як Ітан одягнувся, вони вийшли з квартири. Оминувши стоянку і кілька будинків, закохані вийшли на широку алею, де в тіні високих дубів виднілося кафе. Сівши на ошатній, маленькій терасі, хлопці зробили замовлення. Кріс обрав хрустку картоплю з підсмаженими реберцями та холодне пиво. Ітан віддав перевагу спагеті із солодким перцем у вершковому соусі та лимонний сидр. Поснідавши, обмінюючись лінивими репліками, Кріс з Ітаном упіймали таксі й, розташувавшись на задньому сидінні, сплелися пальцями рук. Проїхавши низку хмарочосів, кафе та салонів краси, вони повернули на тиху вуличку, де розкішні будівлі змінилися стриманими будинками та багатоповерхівками. Кріс повів Ітана кварталами, то проходячи між арками до житлових дворів, то виходячи на гамірну вулицю. Кріс нарешті зупинився на перехресті, щось видивляючись.

— То ти мені поясниш, в чому справа? — згораючи від нетерпіння спитав Ітан. Він кілька разів намагався вивідати у Кріса куди вони прямують, але хлопець тримав місце призначення у таємниці.

— Слухай, — коротко відповів Кріс, вказавши рукою напрямок.

Ітан прослідкував за рухом коханого, очікуючи чогось значного. Кріс виглядав зібраним, в ньому відчувалося нетерпіння, а очі сяяли від стримуваного піднесення. Спочатку Ітан не розумів, що взагалі відбувається, він вже хотів знову запитати. Але раптом побачив двох дівчат. Одна з них мала яскраве рожеве волосся, татуювання і була вдягнута в таку коротку спідницю, що вона нагадувала скоріше широкий пасок. Інша вдягнулася більш стримано, проте саме вона приклала пальці до губ і пронизливо свиснула. Обидві тримали плакати де були написані гасла про свободу та рівні права. Ітан озирнувся на Кріса, знову подивився на дівчат. До них наближалися кілька людей, з плакатами та райдужними прапорами. А з протилежного кінця дороги наближалася пересувна платформа, музика гучнішала, сколихуючи повітря.

— Раді вітати вас на марші рівності! Скасовуємо дискримінацію! Засуджуємо гомофобію! Рівні права для всіх! Ми є, були й будемо! — хтось заговорив по гучномовцю.

Ітан застиг, побачивши настільки незвичну картину, що у нього перехопило подих. На них з Крісом рухався натовп: яскравий, гучний, веселий. Все навколо замайоріло прапорами, надаючи простору дивовижний вигляд. Всі ці кам'яні будинки наче попливли райдугою, під звуки, сміх, сканування лозунгів.

— Ходімо, вперед, — тихо промовив Кріс, взявши Ітана за руку. Він буквально відірвав хлопця з місця, відмітивши, як тремтить його долоня. — Все добре?

— Що, — голос захрипнув і Ітану довелося прокашлятися. — Що відбувається?

— Марш рівності. Такі, як ми заявляємо про себе. В Чикаго є кілька організацій, які допомагають тим, хто належить до ЛГБТ.

Незабаром їх наче обійняла тепла хвиля натовпу. Поруч із ними йшли хлопці та дівчата, які відверто виражали свої почуття. У багатьох на шиях тріпотіли прапори. За колоною йшли люди з транспарантами. Кілька людей розтягнули над головами величезний п'ятиметровий прапор. Люди на платформі танцювали, хтось був вдягнутий епатажно: в шкіру та пір’я. Все це видовище здавалося з якоїсь іншої реальності. Той світ, яким його уявляв Ітан не накладався на те, що він бачив. Хлопець глибоко задихав, відчуваючи у горлі ком. Дивлячись на всіх цих людей, раптом усвідомив, що знаходиться в правильному місці. Стало так комфортно, наче він всіх їх знав. Вони дійшли до площі, де запустили хлопавки, від чого на кожному з них поналіплювалися блискітки. У натовпі почали передавати напої та снеки. Це безмежне райдужне море співало різними голосами, сміялося, говорило про свої почуття. Трохи втомившись від галасу, Кріс з Ітаном відійшли трохи далі, споглядаючи за натовпом.

— То що скажеш? — Спираючись здоровою рукою об стовбур, поцікавився Кріс.

— Я не думав, що це можливо, — пробурмотів Ітан, роззираючись навкруги. — Просто вийти й заявити про себе.

— У нас все що багато проблем, — Кріс наблизився до Ітана, обхоплюючи його зап'ястя. Після чого став пальцями виводити на долоні химерні знаки. — Але так, всі ці люди хочуть кохати тих, кого обирають для себе. І хочуть жити у безпеці. Ще якихось десять років тому це було б складно уявити. Світ змінюється, — палко промовив Кріс, заглядаючи Ітану в очі. — І його змінює кожен з цих людей. Ми змінюємо.

— Ти часто береш участь у марші? — Поцікавився Ітан, махнувши якомусь незнайомцю у відповідь на його вітання та усмішку.

— Намагаюся кожного разу, як він проходить. І роблю пожертви маленьким організаціям, — простеживши за рухом коханого, Кріс усміхнувся. Він радів, що Ітан почувався тут вільно та розслаблено. — Їм не вистачає фінансування.

— Це чудово. Все це, — проговорив Ітан, притискаючись до Кріса. Було чимось новим проявляти почуття серед натовпу. Усвідомлення, що жоден із присутніх не засудить, не подивиться поглядом повним огиди, змушувало серце тріпотіти. Вдихати запах коханої людини, стоячи під кроною розлогого дерева, відчувати тепло і не мати в душі страху. Він хотів бути частиною змін, частиною тих, хто голосно заявляє про свої потреби. — То що, ми творимо історію?

— Історію, кажеш? — Всміхнувся Кріс, притягуючи до себе хлопця. Затримавши пальці на його підборідді, потягнувся за поцілунком.

Колись давно двоє хлопців зустрілися у порожньому класі. Колись один закохався, а інший боявся своїх почуттів. Їх зв’язала музика, але потім вона ж їх роз’єднала. Між ними утворилася стіна зіткана зі страху, образи та сумнівів. Проте, кохання знову зіштовхнуло їх. Кріс та Ітан стояли разом після багаторічної розлуки, даруючи один одному гарячі поцілунки. Над їхніми головами майорів прапор, підвішений кимось на гілки. Шум довкола став наче приглушеним, утворюючи їхній особистий острівець. Вони були щасливими. Вони були рішучими. Вони були спраглими один до одного.

*Frank Sinatrai — I love you baby