Закляті коханці

Нью-Йорк. 1979 рік

Після підписання контракту, для гурту «Фенікс» настали часи кропіткої роботи. Їх перший тур проходив містами східного узбережжя — Філадельфією, Бостоном і Вашингтоном, де гурт непогано зустріли. Хлопці пропадали на репетиціях, давали інтерв'ю та фотографувалися для медіа. Вони стали продуктом, який хотіли виставити на вітрину в найкращому вигляді. Тому PR-менеджерка — Софі зайнялася гардеробом учасників. Кріс почувався найвпевненіше з усіх. Наче народився серед вулиць Манхеттена, скуповуючи брендовані речі. Для Маркуса та Ліама все, що відбувалося, сприймалося як цікава подорож. Складніше доводилося Ітану — він пожирав себе зсередини. Навіть незначна увага до гурту змушувала стискатися. Вони з Крісом поводилися так, наче просто друзі. Але папараці завжди були ласі до гучних новин. Тому Ітану не хотілося потрапити на шпальти газет з інформацією про скандальні стосунки. Найбільше він боявся за Кріса, оскільки бачив, наскільки йому подобається вся та розкіш, що впала на них. У Кріса вирував адреналін, неначе венами проходив вогонь. Хлопець викладався на виступах, засиджувався допізна в гримерках, вивчаючи репертуар. І Ітану не хотілося, щоб їхня необережність все зруйнувала.

Зміни почалися через рік. Гурт ставав впізнаваним, хлопців зупиняли для автографів. З’явилися шанувальники, а газети часто писали про них короткі замітки. Маркус, Ліам, Кріс та Ітан були на оці у всієї Америки. Кожен рух, кожна придбана річ або захід, де з’являлися музиканти, ставали темою для обговорення. Коли Кріс купив вживаний автомобіль — Chevrolet Camaro, преса підхопила знімок хлопця, де він стояв, спершись об дверцята та широко всміхався. Ітан все більше розумів, що це місце саме для Кріса. Той почувався так вільно, купаючись в увазі журналістів та шанувальників.

Все менше вдавалося залишатися самим, тому між закоханими почала наростати напруга. Спочатку це здавалося легким протягом, але поступово холоднішало. Репетиції проходили, як зазвичай енергійно. Розбирався ритм, звучання, інші технічні деталі, проте у повітрі неясно пролягала стриманість. Кожен з учасників неначе боявся порушити щось крихке, бо тоді вся їхня дружба, праця, розійдеться тріщиною.

Коли Бобб, продюсер гурту, познайомив хлопців зі своєю донькою, хмари над Крісом та Ітаном згустилися. Дебора здалася впевненою, амбітною, з часткою зверхності. Проте, несподівано для всіх, у неї з Ітаном виникли товариські відносини. Вони часто залишалися після концерту чи репетиції, щоб поговорити. Ітан знаходив у спілкуванні з дівчиною спокій, а вона вочевидь приємно проводила час. Згодом Дебора з Ітаном перестали ховатися і почали поводитися так, наче між ними щось є. З Крісом Ітан став часто сваритися. Градус в гурті підвищувався, аж допоки Ітан не зрозумів, що настав час все обговорити. Те на що наважився хлопець, краяло йому серце. Його рішення означало, що він зробить боляче коханому. Однак, у нього виникла домовленість з Деборою, яку твердо вирішив виконати.

Святкування виходу першого альбому проходило у готелі. Це вже був не дах Empire State Building, коли група молодих хлопців розпивали пляшку шампанського під завивання холодного вітру. Тепер перед друзями відкрилася велика зала, з відполірованою підлогою, ліпниною на стінах та кришталевими, п’ятиярусними люстрами. Офіціанти розносили закуски з чорною ікрою та креветками. Тут подавалося найдорожче вино та коньяк. Жінки сяяли дорогоцінними прикрасами, чоловіки хизувалися запонками із діамантів та годинниками Rolex. Коли гурт тільки-но переступив поріг, вони відчули цю хвилю невимовної розкоші. Нею дихав навіть бронзовий піддон для квітів. Весь вечір Кріс тільки й встигав відповідати на запитання, кожного разу натягуючи сліпучу усмішку. Ліам з Маркусом зникли на балконі, розпиваючи коньяк і про щось розмовляючи. Ітан сидів окремо, не відводячи погляду від коханого. Ось він закинув голову, сміючись над жартом якогось журналіста. Рукою провів по своєму пригладженому волоссю. Ітан терпіти не міг, коли Кріс користувався лаком. Але того потребував створений Софі образ.

— Гей, Ітане, — до нього підійшла Дебора і поставивши келих вина на столик, торкнулася його руки. — Ходімо потанцюємо.

— Я не в настрої, — зізнався Ітан, окидаючи декілька парочок, що повільно кружляли на протилежному кінці зали.

— Годі. Ти цілий вечір сидиш, як надутий сич. Ходімо. Це наказ, — всміхнувшись, Дебора потягнула хлопця за собою.

— Добре, але один танець, — проговорив Ітан, слідуючи за дівчиною. Коли вони дійшли до місця, що призначалося для танців, Ітан обхопив рукою талію Дебори та повів її під музику.

— Чим зайняті твої думки? — спитала Дебора, окидаючи поглядом гостей. Її очі зачепилися за фігуру Кріса, який раптом повернув голову і подивився на неї. Дебора повернулася до Ітана, сильніше стиснувши його долоню.

— Я поговорю з ним. Сьогодні, — тихо сказав Ітан, зречено опустивши голову.

— Ох, любий. Уявляю, як тобі важко. Сподіваюся все буде добре, — Дебора торкнулася щоки хлопця і сумно усміхнулася.

— Вибач, я не можу, — Ітан винувато подивився на Дебору, перериваючи танець. В цей момент він побачив, як до них прямує Кріс. Ітан застиг на місці, вловивши в сірих очах коханого сталевий відблиск.

— Ітане, не хочеш приєднатися до компанії? — стримано проговорив Кріс, підійшовши до пари. Дебора власницьки тримала руку на плечі Ітана. Там мала бути його рука, його пальці повинні були погладжувати вигин шиї. Він знав це плече до крихітних подробиць. Біля ключиці була родимка, розплескана по боках. Кріс цілував її нескінченість разів. То з якого дива, Дебора вважала за право, класти на Ітана свою руку? Хлопець не хотів влаштовувати скандал, але побачивши, як Ітан притиснув до себе дівчину, ледь тримався.

— Краще вийдемо кудись. Побудемо вдвох, — витримавши важкий погляд Кріса, відповів Ітан. Кивнувши Деборі, він пішов до виходу.

Минувши довгий коридор, хлопці піднялися ліфтом та вийшли на дах. Весь шлях вони не зронили ні звуку, тишу переривали лише їхні кроки. Музика від вечірки залишилася позаду, відрізаючи закоханих від лоску та веселощів. Широкий майданчик мав кілька м’яких, шкіряних диванів, повернутих до краєвиду. Засклена огорожа дозволяла милуватися містом, відкриваючи огляд. Але нікому із них не хотілося милуватися вогнями Манхеттена. Кріс підійшов до огорожі, повернувшись обличчям до Ітана. Сховавши руки в кишені штанів, він вичікувально подивився на юнака.

— Це втомлює, правда? — озвався Кріс, бажаючи почати з чогось нейтрального. Зараз, коли вони опинилися наодинці, він міг почуватися спокійніше. — Здається, у мене щелепа болить від цих усмішок. Але Софі каже, що гра на публіку підвищує рейтинг.

— Нам треба поговорити, — Ітан подивився на Кріса, не наважуючись скоротити дистанцію. Так і стояв біля входу на дах.

— Так, — після короткої паузи, кивнув Кріс. — Теж вважаю, що варто. Останнім часом ти приклеївся до Дебори. І мені це не подобається, — сухо зауважив він, поклавши руку на поруччя і коротко поглянув на місто. Нью-Йорк, як завжди, був сповнений невичерпної енергії. — Мене дратує, що вона ошивається біля тебе. У чому справа, Ітане? — останню репліку Кріс промовив холодно, наче кидав кубики льоду в кришталевий келих.

— Саме про Дебору я і хотів поговорити, — повільно, добираючи слова, відповів Ітан. Хлопець дивився на Кріса і відчував ефемерне цокання годинника, що відраховував хвилини до особистого кінця світу. — Ти правий, ми зблизилися. Дебора чудова дівчина. Думаю, з її допомогою ми зможемо позбутися тиску.

— Позбавитися тиску? — нахмурившись, перепитав Кріс. Відсторонившись від огорожі, він повільно попростував до Ітана, зупинившись на середині майданчика. — На мене нічого не тисне, Ітане. Що тисне на тебе?

— Минулого разу нас ледь не впіймали, — підібгавши губи, промовив Ітан. Обидва піддалися імпульсу, втративши пильність. Ітан досі прокручував у голові той випадок. У нього хололо серце від того, що все могло закінчитися масштабним розголосом. — Нам пощастило, що це був не Бобб чи Софі, а Дебора. Вона обіцяла мовчати.

— Послухай, я дійсно тоді розслабився. Але ж нічого критичного не сталося, — стенув плечима Кріс. Інколи йому здавалося, що Ітан настільки боїться викриття, що це ставало схожим на паранойю. Якби Кріс не заспокоював коханого, Ітан бачив небезпеку навіть там, де її не було.

— Ти безвідповідальний, Крісе, — звівши брови на переніссі, випалив Ітан. З самого початку становлення гурту Кріс поводився так, наче йому все під силу. Наче міг мати все, що тільки забажає. Ітану ж доводилося йти по землі, тоді як коханий плив мріями по небу. — Ставишся до всього так легковажно. Про все маю думати тільки я.

— Ти накручуєш себе, — видихнувши, Кріс провів долонею по волоссю, злегка розтріпавши його. — Ми знамениті, на вершині слави. Чого ще бажати?

— У тому й річ. Ми на вершині, у всіх на виду. Один необережний крок і ми полетимо вниз, — підвищивши голос, проговорив Ітан. Він зробив кілька кроків, щоб сісти на диван. Потерши перенісся, схилився, впершись ліктями об коліна.

— Мені не подобається ця розмова, — сухо промовив Кріс, схрестивши руки на грудях. Він дивився на зігнуту фігуру Ітана і всередині щось тривожно смикалося. Одразу згадалися і короткі позирки між Деборою та Ітаном, їхні розмови наодинці. Те як часто Ітан згадував її під час обговорення якихось комерційних питань. Вони стали близькими, проте Кріс до останнього не хотів вірити у зраду коханого.

— Тобі доведеться мене вислухати, — Ітан глянув на Кріса. На його стиснуту щелепу. На очі, в яких виднілося занепокоєння, чорний костюм, начищені черевики. Хлопець мав вигляд плейбоя, за яким впадало багато з тих, хто його бачив. Різниця була лише в тому, що право на нього мав тільки Ітан. Але юнак не міг заявити про це. — Я одружуюся, Крісе, — він востаннє подивився в очі Кріса. Востаннє перед тим, як їхній сірий, м’який блиск, змінився на темні хмари.

— Що? — Кріс подався вперед, наче недочув. Йому здалося, що мармурова підлога під ногами хитнулася. Проте опори, щоб втриматися, не було. Кріс відтягнув краватку, вдихаючи більше повітря. — Ти зараз серйозно?

— Схоже, що я жартую? — шорстко відбив Ітан, підводячись з місця. Його розривало між тугою, провиною і якоюсь гнівною рішучістю. Хлопець кілька разів стиснув і розтиснув долоні, намагаючись врівноважити себе. — Дебора запропонувала угоду. Було б тупо не скористатися можливістю.

— То це правда? — Кріс викривив губи в отруйній посмішці. Дивлячись на скам’янілий вираз обличчя Ітана, він бачив непроникну маску. За лічені хвилини перед хлопцем постав зовсім інший Ітан — жорстокий та цинічний. Навіть колір бурштину в очах коханого перетворився на ядучий блиск. — Ти запав на неї? Чи на гроші її татуся?

— Такої ти про мене думки? — зневажливо хмикнувши, Ітан підійшов до Кріса. Примружившись, він трохи схилив голову набік, роздивляючись коханого. Між ними розповзалася невидима прірва і саме він поклав її початок. Ітану доводилося докладати невимовних зусиль, щоб не скасувати задуманого. Тоді як серце стікало кров’ю, мозок наказував діяти. — Вважаєш мені важливі гроші? Я хвилююся за тебе!

— За мене? — Кріс подавив нервовий смішок. Злість сколихнулася в ньому, як запалений сірник. З кожним роком Ітан ставав все більш тривожним. І Кріс, попри всі намагання, не міг цьому зарадити. В їхньому коханні відчувався присмак постійного страху та очікування якоїсь катастрофи. Напевно тому Кріс почав на повну віддаватися музиці. Грати зірку, усміхатися журналістам. Просто щоб втекти від постійної напруги, що виникла в стосунках. Інколи він повертався думками до бару, де мив стару, обдерту чоботами робітничого класу, підлогу. — Чому ти не можеш спокійно жити, Ітане? Чому ти все ускладнюєш?

— Якщо пресі стане відомо про нас, це буде скандал, — поблажливо сказав Ітан, наче розмовляв з маленькою дитиною, розжовуючи елементарні речі. — Гурту прийде кінець. Хіба воно варте того?

— Ітане, ти так й не зрозумів? — Кріс перетнув відстань, що розділяла їх, та обхопив долонями обличчя юнака. — Ти вартий найбільшого ризику. Серце моє, я кохаю тебе, — з нестримною жагою промовив Кріс. Він притулився чолом до чола коханого, прикриваючи очі. — Це помилка, Ітане. Це дуже, збіса велика помилка. Відмовся від цього, — з благанням прошепотів він, сподіваючись переконати, відвести Ітана від цього вибору. — Має бути інший вихід.

— Ти досі його не знайшов, Крісе, — примружившись, Ітан прикусив до болю губу і відсторонився. — То який вихід? Може, на наступному виступі заявимо просто зі сцени, що ми геї, ммм? Як тобі ідея? — жовчно виплюнув він, криво посміхнувшись. Ітан змістив погляд кудись на підборіддя Кріса. Лише б тільки не дивитися в очі, в яких сколихнулася буря, готова поглинути його без залишку.

— Добре, — процідив Кріс після довгої паузи. Сподівання, що Ітан таки передумає, розвіялися. Хлопець зрозумів, що сперечатися марно. І хоч вони стояли зовсім близько, але здавалося були далі один від одного, ніж будь-коли. Тріщина, що спочатку виглядала, як тонка смужка, перетворилася на провалля і вони опинилися по різні боки урвища. — Надішлеш мені листа, що подарувати на весілля, — проходячи повз, Кріс навмисно зачепив Ітана плечем. Смикнувши за ручку, різко потягнув за неї. Обернувся, ковзнувши очима по спині коханого і вийшов, грюкнувши дверима.

Кріс збіг сходами, проминувши поверх, на якому проводився захід присвячений «Феніксу» Ледь не наштовхнувшись на портьє, хлопець вибіг через скляні двері. Розшукавши свою машину серед десятка елітних іномарок, Кріс сів за кермо і вдавивши ногою у педаль газу, виїхав з під'їзної доріжки. Пряма траса гнала хлопця вперед повз хмарочоси. В темних вітринах бутиків блимали відображення ліхтарів. Скоса подивившись на спідометр, він трохи сповільнився. Позначка з дев'яноста повільно поповзла до сімдесяти. Видихнувши, Кріс провів рукою по волоссю і виставив лікоть у відчинене вікно. Через кілька хвилин знову стиснув обома долонями кермо. Тремтіння пробирало його до кісток, вичавлюючи останні сили. Кріс майже не бачив куди їде та нісся вулицями Мідтауна без всякої цілі. Лише б якомога далі від вдаваних посмішок, спалахів фотографів і найголовніше — від Ітана. Тільки опинившись на розгалуженні перехресть, очікуючи на сигнал світлофора, повернув на вузьку трасу. Зрізавши шлях, Кріс проїхав повз чорні виходи ресторанів та будівель, на яких звивалися пожежні драбини. Згодом хлопця охопила зовсім інша атмосфера, врізаючись в очі десятками неонових вивісок. Тайм-сквер являвся осередком для темних справ: пограбування, сутенерства, збуття наркотиків. Сміття валялося просто під ногами, змішуючись з опалим листям та брудом. Зупинившись біля тротуару, хлопець відсахнувся від повії, що йшла до нього. Пройшовши незначну відстань, зазирнув у бар. Там він замовив пляшку віски й ловлячи на собі погляди підозрілих типів, швидко повернувся до автомобіля. Поклавши пляшку на сусіднє сидіння, Кріс попрямував далі. Близько заволала поліційна сирена і він, збільшивши швидкість, зник в темному провулку. Тут окрім сміттєвих баків і якогось безхатька, що спав неподалік, не було нічого, щоб могло заважати. Кріс відкрив пляшку і зробив великий ковток. Згодом в голові стало менше думок і хлопець розслаблено відкинувся на сидіння. Згадавши коханого, він сумно посміхнувся. Рішення Ітана здалося несерйозним. Раптом прийшла впевненість, що той просто діяв через емоції. Не міг Ітан просто взяти та перекреслити їхні стосунки.

— Він передумає, — наче обіцяючи комусь невидимому, пробурмотів Кріс, відпиваючи алкоголь.

Коли його очі заплющилися, пляшка випала з рук. Залишки віски потекли по підлозі, забризкуючи начищені туфлі. Хлопець глибоко видихнув, наче з плечей впала тяжкість. Ранок приніс надію на те, що не все втрачено.

* * *

Весілля відбулося через три місяці. Крісу довелося бути свідком приготування. Він навіть брав участь у виборі костюма нареченого. Газети постійно оновлювали статті, збираючи по крихтах факти. Журналісти чатували перед студією, за кулісами й ледь не на кожному кроці. Атмосфера в гурті стала розпеченою і трималася завдяки якомусь диву. Між Крісом та Ітаном пролягла така крига, що здавалося замерзало все довкола. Вони мало розмовляли, лише кидали на один одного короткі погляди. Мовчки робили свою роботу, а Ліам з Маркусом опинилися між двох вогнів. Кожного вечора, опиняючись у своїй квартирі, Кріс випивав кілька келихів коньяку, щоб швидко заснути, не мучачи себе думками. Або ж виїжджав за місто, витискаючи з машини максимальну швидкість. Він чув, що деякі музиканти користуються психотропними препаратами, інколи приходила думка прийняти щось значно міцніше. Чим ближче наставав день весілля, тим гірше почувався Кріс. Навіть Бобб зауважив, що учасник гурту поводився нервово і часто відповідав агресивно.

У день свята довелося прийняти заспокійливе, запивши кількома ковтками міцного алкоголю. Не хотілося нічого відчувати. Кріс не був певним, що без допінгу витримає цей день. Коли Ітан почепив на його піджак бутоньєрку, хлопцю навіть вдалося вичавити з себе подобу посмішки. Колишній навіть не дивився на нього, але те, як Ітан затримав долоню на грудях, ледь не вивернуло Кріса навиворіт. У залі, де відбувалася церемонія товпилися люди, оскільки не вистачило місць. Папараці повсякчас клацали затворами фотоапаратів, чувся шепіт та шурхіт тканин. Кріс дивився на Ітана, що стояв біля вівтаря. Юнак не виглядав щасливим, постійно смикав рукава білого піджака. Однак, коли пройшовши по проходу, біля нього встала Дебора, Ітан зібрався і простягнув дівчині руку. До останнього Кріс сподівався, що цей фарс обірветься і нічого не відбудеться. Але молодята обмінялися обручками й він остаточно зрозумів — це кінець. Всі гості піднялися та зааплодували, зустрічаючи нову сім'ю. Для Кріса це звучало немов похоронний набат. Під загальне захоплення присутніх та ажіотаж преси, хлопець підвівся та покинув осередок вдаваної радості. Для нього все виглядало штучно, неначе пластикові квіти.Сівши в автомобіль, він деякий час посидів, втупившись в одну точку. Згодом розвернув машину і виїхав з території готелю. Бізнес-центри та хмарочоси поступово зникали. Натомість місцевість ставала більш занедбаною, відкриваючи цегляні склади, автомайстерні та доки. Повітря стало вологим, з присмаком заліза й водоростей. Зупинившись біля пірса, Кріс вийшов із машини. Попереду простягнувся Гудзон — сірий та холодний. Хлопець підійшов ближче, стежачи, як по водній гладі ковзають відблиски сонця, що збиралося зайти за обрій. Тихо хлюпотіла вода об розібрані палі, інколи чувся гудок з барж. Кріс хотів було зняти піджак, проте рука ковзнула по бутоньєрці. Відчепивши невеликий букет, він покрутив в руках стиснуті булавкою білі квіти. Кинувши на землю, хлопець розтоптав бутоньєрку носком туфель. Розв'язавши краватку, запхнув у кишеню і знявши піджак, кинув під ноги. Після чого всівся й обхопивши коліна руками, застиг. Тут можна було зникнути, злитися з Гудзоном, з цими корчами, що стирчали з-під води. Йому хотілося розчинитися в цій гальці, в залізяччі, що валялося довкола. Сонце сідало все нижче, занурюючи Кріса в темряву. В морок, яким він й так був сповнений по самі денця. Перехилившись, Кріс ліг на землю, схрестивши руки на грудях. Небо ставало синім, з переливами бузково-чорничного. Колись він зустрічав найпрекрасніший захід. Тримаючи за руку кохану людину. Тепер ці фарби робили й без того нестерпний біль — нещадним. І коли запалилися перші зірки, самотність Кріса сягнула неба.