Закляті коханці

З першого погляду нічого не змінилося. «Фенікс» так само їздив у тур, викладався на концертах, був у центрі уваги. Особливо уважними журналісти стали після весілля Дебори та Ітана. Раз на тиждень пара виходила у світ, щоб створювати імідж подружжя. За рік преса трохи охолола й Ітан видихнув з полегшенням. Увага тиснула на нього більше, ніж будь-коли. Згодом Дебора зайнялася його зовнішнім виглядом. Так наполягав Бобб, оскільки вважав, що тепер хлопець мав виглядати солідніше. Тому замість картатих сорочок, футболок та світшотів, Ітан одягав піджак під сорочку або гольф. Волосся тепер зав'язував у хвіст. Дебора почала приходити на репетиції, радила в які міста планувати тур. Кріса це бісило і він часто сперечався з дівчиною. Атмосфера в гурті була загострена до межі. В такій знервованості минув рік, за який учасникам вдалося записати ще один альбом. Це можна було вважати дивом, оскільки між учасниками не залишилося дружніх відносин. Ліам з Маркусом на початку намагалися владнати конфлікти, що спалахували немов лісові пожежі. Потім полишали місце словесних баталій. Кріс не мін терпіти поруч з Ітаном Дебору. Ітан ледь витримував спалахи гніву свого колишнього.

Бобб не розуміючи, що відбувається, дозволив короткий відпочинок. Але це не допомогло. Новий тур розпочався з нового скандалу. Кріс почав висловлювати невдоволення, що разом з ними їде Дебора. Ітан встав на захист дівчини. І якби не сама Дебора, вони побилися б просто перед очима свідків. Кілька фото таки прослизнуло, але Софі після цього дала відповідь, що це звичайні робочі моменти. І що у гурті «Фенікс» панує дружба та взаємоповага.

Великий тур проходив через Філадельфію, Вашингтон, Детройт та Клівленд. Під кінець хлопці були втомленими не тільки складними відносинами один з одним, але й виступами та репетиціями. Тому кінцевий пункт у Бостоні дався четвірці важко. Кожен відчував, що вже не витягує партію свого інструменту. Ітан взагалі збився і згораючи від сорому, змушений був почати заново. Кріс виглядав похмурішим, ніж зазвичай, а після концерту одразу пішов за куліси, навіть не попрощавшись із глядачами. Ліам витерши піт об край футболки, поклав палички на барабан. Після чого усміхнувся глядачам, пославши повітряний поцілунок. Маркус стиснув гриф акустичної гітари, але не озирнувся. Сил бігти за Крісом не залишилося. Всі вони жили на пороховій бочці й це страшенно втомило. Підійшовши до Ліама, закинув руку йому на плече і помахав залу. Трохи постоявши, пішли за куліси. Ітан лише окинув змарнілим поглядом натовп і віддавши мікрофон технічному робітнику, подався слідом за хлопцями.

— Ітане, можна тебе на хвилинку, — до нього підійшов Бобб. Озирнувшись, подався вперед, наче не хотів, щоб його почув хтось сторонній. — Ви ж з Крісом близькі?

— Ми друзі, — трохи збентежено промовив Ітан. Думки хаотично засновигали, перебираючи в пам’яті, чи було щось підозріле, що могло дискредитувати його та Кріса в очах студійної команди.

— Я знаю, що ви з одного міста. І були однокласниками. Отже, ви пройшли разом довгий шлях, — намагаючись говорити м'яко, почав Бобб.

— Що трапилося? — напружено поцікавився Ітан, готуючись до найгіршого. Невже десь просочилася інформація про їхній зв’язок? Після всього, що він зробив все, за для уникнення розкриття.

— То ти не знаєш? — здивовано підняв кудлаті брови Бобб. Потім кашлянувши, знову подивився навкруги. — Кріс повідомив, що кидає гурт. Ти знаєш у чому справа?

— Кидає? — глухо перепитав Ітан, відчуваючи, як втрачає опору під ногами. Вони за цей рік стали лише колегами, яких нічого не пов’язувало. Від цього ставало боляче, але хлопець очікував на це. Проте, рішення Кріса було схожим на удар під дих. — Мабуть, він вирішив це нещодавно, бо він не обговорював про вихід із нами, — розгублено відповів Ітан. Хоча, можливо Кріс говорив Ліаму з Маркусом, бо з ним Кріс говорити не бажав.

— Ти ж розумієш, що для нас важливий успіх лейбла. Ваш гурт приносить нам успіх саме в такому складі, як є. Тож, нам зовсім не потрібно, щоб були проблеми. Поговори з Крісом. Вмов його передумати, — тоном, що не приймав жодних заперечень, промовив Бобб.

— Добре. Авжеж, я поговорю з ним. Просто зараз, — витримавши важкий погляд продюсера, юнак повернув у бік гримерної. Біля самого входу, він шарпонув двері зі всієї сили. Та відскочила, вдарившись об стіну.

Ліам та Маркус шоковано подивилися на Ітана, перезирнулися і підхвативши свої сумки, поквапилися вийти з кімнати. З появою Ітана, у повітрі задрижало щось небезпечне. Наче розлився бензин і лише одна іскра ладна була призвести до пожежі. Ні Ліам, ні Маркус не бажали опинитися в центрі катастрофи. Ітан прикрив двері, втупившись в спину Кріса. Той якраз застібав сорочку, позбувшись сценічного вбрання, яке повісив на спинку стільця.

— Ти нічого не хочеш мені сказати, ммм? Якого хріна ти робиш? Йдеш з гурту? Ти у своєму розумі? — пішов у наступ Ітан. Цей рік з Крісом було неможливо працювати. Його кілька разів арештовували за швидку їзду, він сварився зі всіма, психував та часто перебував у поганому настрої. Але його рішення піти з «Фенікса» стало останньою краплею. Ітан втомився миритися з примхами Кріса.

— Ой, татусь сердиться, — буркнув Кріс і обернувшись, криво посміхнувся. Через секунди його губи стислися, а під щелепою заходили жовна. — Ти хочеш пояснень? Справді? Я йду, бо ситий всім цим по горло. Твоя пасія перебрала всю владу. Подивися в кого ти перетворився. Це не ти, Ітане.

— Послухай, ти не можеш все кинути, — безапеляційно заявив Ітан, з сумом підмічаючи темні кола під очима Кріса. Той схуд і мав вигляд виснаженої людини. І це було не через концерти та фотосесії, щось гризло Кріса зсередини. Він ніяк не міг почати жити своїм життям, перебуваючи у минулому. — Подумай про хлопців

— Та до біса! — зло виплюнув Кріс, вдягаючи піджак. Ітан, як завжди прикривався гуртом, як завжди натякав на обов’язок перед Ліамом та Маркусом. Як заїдена платівка торочив одне й теж. Насправді ж Ітан хотів жити так, наче нічого не трапилося. І Кріса доводило це до сказу. — Ти думаєш гурт — це сенс життя? Ним був ти, Ітане. Але ти все спаскудив через власні амбіції.

— Які амбіції, Крісе. Я рятував тебе, — з неприхованою образою відповів Ітан. Він не розумів, як донести Крісу — все, що робив Ітан заради нього. Кріс жив фантазіями, що все можливо. Але життя доводило протилежне. Їхньому коханню немає місця і Кріс мав з цим змиритися.

— Якого біса ти вирішив, що мене треба рятувати?! Ти вбив собі в голову про якусь небезпеку! Це ти отруював все, що ми створили! — не стримавшись, підвищив голос Кріс. Він довго наважувався сказати Боббу про своє рішення. Але дивлячись у цей момент в очі Ітана, розумів, що все зробив правильно. Ітан став настільки чужим, що хололо серце. І терпіти більше він не міг.

— Говори тихіше, — Ітан стиснувся, поглянувши на двері.

— Пішов ти нахрін, Ітане, — розділяючи кожне слово, проговорив Кріс. Вловивши, як здригнувся Ітан і подивився, чи щільно зачинені двері, Кріс презирливо скривився. — Я не збираюся шепотіти, щоб тобі було комфортно. Ти довбаний егоїст. Я кохав тебе. Тебе, а не цей проклятий шоубізнес. Було цікаво, мені дійсно подобалося. Але оце, — хлопець окреслив рукою простір і наостанок вказав на Ітана, — не моє. Якщо я бачитиму, як ти паскудиш своє життя, то краще мені піти.

— Ти не можеш піти, — Ітан наблизився до Кріса та схопив його за руку. — Що мені зробити, щоб ти залишився?

— Ти не зробиш це, — придушивши гіркий сміх, проговорив Кріс. Він подивився на Ітана, на його руку на своєму передпліччі. Торкнувся лискучого гудзика на сорочці Ітана і видихнув. — Заберемося звідси разом? — спитав Кріс, знаючи відповідь. Ітан мовчав, знічено дивлячись на нього. Кріс кивнув, прибрав долоню Ітана. І підхопивши сумку, вийшов із гримерної.

Пробираючись до чорного входу, він побачив в кінці коридору Дебору. Та говорила про щось із Софією. Після чого повернулася в його бік. Помітивши Кріса, Дебора зупинилася, звівши брови на переніссі. Кріс виглядав так, наче втратив все найдорожче для себе. Звістка про вихід з гурту вже рознеслася і дівчина хотіла з ним переговорити. Проте, не встигла вона промовити хоч щось, Кріс підійшов до неї та окинув таким похмурим поглядом, що Деборі перехопило подих.

— Ти виграла, — сухо промовив Кріс і закинувши сумку на плече, пройшов повз.

Дебора поправила спідницю, повертаючи самовладання і попрямувала до гримерки, гучно цокаючи підборами. В кімнаті вона застала лише Ітана. Той сидів на дивані, втупившись у плакат на протилежноому кінці. Фото музиканта, що схилився над гітарою, перебираючи пальцями струни. Обличчя було затемненим, лише профіль у світлі прожектора. Коли Дебора присіла поряд, Ітан навіть не поворухнувся. Дівчина торкнулася волосся юнака, прибираючи пасмо з чола.

— Чому ти досі нічого не сказав йому? — тихо спитала Дебора. — Ти мучиш вас обох.

— Я знаю, що роблю, — після довгої паузи промовив Ітан.

— Невже? — скиптично фиркнувши, озвалася Дебора. — Батькові це не сподобається, Ітане. Шукати нового гитариста, що зможе влитися у комнаду, справа не з легких. Це втрата грошей, пристижу, — прикусивши губу, заговорила дівчина. Їй не хотілося звучати зверхньо. Або щоб Ітан подумав, що для неї важливий статус. Однак, музична індустрія дивилася на успіх та грошові внески, а не на емоції. Музиканти ставали лише інструментом збагачення та слави. І «Фенікс» не був винятком.

— То що тепер? — з якоюсь байдужістю спитав Ітан, повертаючи голову до Дебори.

— Я поговорю з батьком, — зітхнувши, відповіла Дебора. — Ітане, ти маєш йому сказати. Так не повинно бути.

— Це моя справа, Деборо, — жорстко відрізав Ітан, підводячись з дивана.

— То хто я для тебе? Ти будеш лажати, а я прибирати після тебе? Так ти бачиш наш союз? — зі стальними нотками в голосі, відреагувала дівчина.

— Це востанне, — Ітан винувато подивився на Дебору, шкодуючи, що був грубим із нею.

— Добре, — Дебора сумно всміхнулася і, провівши рукою по щоці юнака, залишила на ній легкий поцілунок. — Твоя дружинонька все владнає.

— Дякую, — кисло посміхнувшись, лише одними губами проговорив Ітан. Обережно притягнувшись дівчину до себе, обійняв.

Сплив певний час, перш ніж Дебора відсторонилася. Поглянувши на Ітана, вона стиснула його плече та вийшла з гримерки. Хлопець повернувся на диван і відкинувшись на спинку, прикрив очі. Поринути у думки йому не вдалося. Зайшла Софі, щоб сповістити, що автобус вже чекає. Озирнувшись, Ітан підійняв свою сумку, що стояла у кутку. На мить затримався перед плакатом музиканта. Хлопець на знімку був незнайомим, але від нього віяло енергією. Такий драйв мав й Кріс, проте невже він казав правду і гурт нічого для нього не значив. Ітан перевів погляд на стілець, на якому сидів Кріс. Юнак бачив свого колишнього з гітарою в руках, бачив широку усмішку під час інтерв'ю. Кріс випромінював жагу до цього життя. Ітан не міг це зламати, не мав права. Стиснувши ручки сумки, залишив приміщення. Оминувши технічні кімнати та пройшовши до чорного входу, Ітан зупинився. Неподалік стояли учасники гурту «Фенікс», а він почувався там зайвим. Ліам щось розповідав, а інші сміялися. Мабуть, їхній барабанник розповідав щось кумедне. Не бажаючи затримувати водія, юнак поквапився до автобуса. Побачивши Ітана, Кріс увійшов до салону і всівся позаду. Коли слідом зайшов Ітан, їх погляди перетнулися, наче загострені шпаги. Сівши спереду, Ітан вперся чолом у прохолодне скло. Весь шлях до Нью-Йорка хлопець думав про їхню сварку в гримерній, про те, з яким благанням Кріс запропонував піти разом. Думки Ітана перестрибували з однієї на іншу. І коли стриманий Бостон з його давньою архітектурою змінився на шалений Нью-Йорк, Ітан почувався спустошеним, як з'їдене комахами дерево. Коли всі вийшли, Ітан перегородив шлях Крісу, коли той попрямував до виходу. Він хотів втримати Кріса, поговорити ще раз, але той відштовхнув його. Ітан впав на сидіння, лише безпорадно глянувши на спину колишнього. Повільно підвівшись, вийшов з автобуса і попрощавшись з командою, спіймав таксі. Ледь добравшись додому, хлопець роздягся та ліг у ліжко. Заснути не вдавалося, Ітан постійно м'яв подушку, ворочався збоку на бік. Зрештою встав і підійшовши до вікна, розчахнув штори. За вікном розпливалися ранкові сутінки. Місто жило своє життя, не звертаючи уваги на драму пересічної людини. Ітан пам'ятав ці ранки, коли руки Кріса обіймали його, коли над вухом чулися жагучі зізнання в коханні. Ітан ніколи не казав Крісу, що кохає. Не міг промовити цю таку просту фразу. Щось кольнуло і юнак озирнувся на дротовий телефон, що стояв на приліжковій тумбочці. Сівши з краю ліжка, Ітан підійняв слухавку і прокрутив диск, з тремтінням став слухати короткі гудки.

— Так, слухаю, — озвався хрипкий від сну голос.

В Ітана все обірвалося всередині, а нутрощі скрутилися в болючий спазм.

— Або говоріть, або я кладу трубку.

Запала тиша. Почувся шурхіт, наче співрозмовник підвівся з ліжка.

— Ітане?

Від власного імені, за яким послідувало важке зітхання, забракло повітря. Ітан стиснув слухавку у долоні, втиснувши її у вухо, наче хотів проникнути всередину. Щоб повз безліч ліній потрапити до того, кого просто не сила був відпустити.

— Не дзвони сюди більше.

— Я... — промовив Ітан, проте Кріс уже поклав слухавку.

Дзенькіт по ту сторону дрота нагадав що він спізнився. Все, що було між ним та Крісом зотліло, залишивши попіл.

Кріс пішов з «Фенікса» через декілька тижнів. Щоб сплатити Боббу штраф за дострокове розірвання контракту, продав будинок і покинув Нью-Йорк в невідомому напрямку. Його гітара залишилася в студії, зайвий раз нагадуючи про вину Ітана. До неї так ніхто і не торкнувся. А коли прийшов новий учасник, Ітан забрав гітару до себе додому. Згодом все стало на свої місця. Преса перестала здіймати бучу, обговорюючи вихід Кріса Масквелла, новий гітарист влився у гурт, знайшовши спільну мову з Ліамом та Маркусом. Ітан же поринув у роботу, відсторонившись від всього. Лише музика і обов’язки перед Боббом та Деборою тримали його на плаву. Однак, як тільки він залишався на самоті, юнак брав у руки гітару Кріса та застигав на довгі години. Це все що залишилося. Все, що міг собі дозволити.