Закляті коханці

Нью-Йорк. 1977 рік

Життя здавалося усталеним та спланованим. Кріс з Ітаном берегли свою таємницю. Гурт здобував впізнаваність у місцевих. Це був черговий день, коли після роботи, хлопці зібралися в забігайлівці. Спочатку Ітан заспівав пару енергійних пісень. Під кінець вечора він перейшов до ліричної композиції. Його пісня текла плавно, обтикаючи кожен куточок похмурого закладу. Голоси притихли, люди довкола поринули у меланхолічний стан. Коли двері прочинилися, впускаючи холодний жовтневий вітер, ніхто навіть не повернувся, слухаючи виконавця. Чоловік низького зросту, у довгому, бежевому пальті, розміреним кроком увійшов усередину. Спершись на барну стійку, замовив напій. Кріс, перебираючи струни, вчепився поглядом у його статуру. Переглянувшись із Маркусом, знову подивився на чоловіка. Той уважно слідкував за ними. Поклавши на стійку капелюх, одним махом випив скотч і закурив. Після концерту, він ліниво підійшов до хлопців і промовивши пару фраз про те, як його звуть і хто він такий, простягнув візитівку. Після чого швидко пішов з бару, надягаючи на ходу капелюх. З цього моменту час став летіти зі швидкістю ракети. Спочатку все здавалося таким нереальним, що хлопці кілька годин обговорювали подію. Кожен прокрутив в руках визітівку незлічену кількість разів. Вони сподівалися, що одного разу їх помітять, а тепер не знали, що з сим робити.

Сплинуло кілька днів, перш ніж Кріс, Ітан, Маркус та Ліам змогли тверезо мислити. Їм треба було відпроситися з роботи, попередити близьких, зібрати речі. Коли вони відправилися до Нью-Йорка, пройшов тиждень. Добиралися вони автобусом, помітно хвилюючись і роздивляючись, як за вікном пропливають пейзажі. Міста та промзони зливалися в одну лінію, бо ніхто до пуття не міг запам’ятати те, що бачив. На виході з вокзалу їх зустрів представник компанії «Blue Wave». Оминувши скляні двері, хлопці потрапили у вир звуків: клаксони машин, крики таксистів, брязкіт вантажних візків. Нью-Йорк вдарив по них шаленою енергією, не давши часу оговтатися. Роздивляючись усе навкруги, компанія сіла до чорного Maserati. Запах гіркої кави та заліза змінився на запах нової шкіри. Салон автомобіля був настільки вичищеним, що хлопці по черзі оглянули своє взуття та одяг. Незграбно всівшись, стали роздивлятися рівну дорогу, хмарочоси та солідні магазини. Вони очікували потрапити до розкішної будівлі, проте Лоранс Пітерс привіз їх до непоказного будинку, що слугував студією звукозапису. Що далі хлопці йшли вперед, тим більше їх огортало хвилювання. Після представлення та знайомства гурт провели до окремої кімнати, де стояли мікрофони з інструментами. Коли Кріс побачив гітару з червоного дерева з лискучими струнами, кілька секунд боявся доторкнутися до грифа. Ліам не стримався і тихо присвиснув, оглядаючи барабани зі щільного пластику та начищені бронзові тарілки. Проте, як тільки вони взялися грати, дитячий захват змінився серйозністю. Вони програли кілька композицій. Після чого Лоранс відвіз хлопців до мотелю неподалік.

Два дні вони очікували на рішення, боячись вийти з готелю. Коли ж на третій день до них завітала PR-менеджерка — Софі Доунсон, вони отримали позитивну відповідь. Як зазначила Софі, їм спочатку треба було зайти до магазину, оскільки той одяг не підготив для ділової зустрічи. Потрапивши в дорогий бутік, компанія розгубленно стовбичила на вході, не наважуючись зайти. Софі разом із консультанткою магазину влаштували справжній рейд по відділу. Накупивши кілька яскравих сорочок, по одній парі взуття, менеджерка повезла гурт на обід. І тільки після цього хлопці опинилися біля високої будівлі. Всередині стіни були оброблені мрамуром, начищений до блиску паркет та хрустальні люстри. Кожен вигин крісел або поруччів дихав розкішшю. В просторому кабінеті на гурт вже очікував продюсер — Бобб Стрейфрідж, Лоранс Пітерс та юрист — Огастус Стівенс. Далі час наче розтягнувся. Кріс почувався так, наче дивився на все що відбувалося зі сторони. Ітан перебував в якійсь прострації, ледь чуючи пояснення юриста. Коли всі четверо поставили підписи, їм видали чек з сумою, якої ніх із них не бачив. Софі відвезла їх до готелю, сказавши, щоб вони очікували подальших розпоряджень. Забронювавши чотири номера, друзі домовилися зустрітися згодом та відсвяткувати.

Вийшовши з готелю, четверо друзів вибралися на прогулянку. Нью-Йорк занурився в зовсім іншу атмосферу. Звідусюди грала музика: від джазу до року, сплітаючись у мелодійний гул. Повсякчас проминали жовті таксі, неонові вивіски привертали увагу. Манекени, вдягнуті в дорогі, брендові речі, дивилися своїми мертвими очима крізь холодне скло. Кроки хлопців гулко відлунювали від тротуару. Кріс одразу відчув, що це місто приймає його. Він почувався розкуто, наче завжди прогулювався вулицями Мідтауна. Ітан почувався навпаки — скуто, наче зайняв чиєсь місце. Юнак слідкував за Крісом, за тим, як той дуріє з хлопцями. Як запрокидує голову і щиро сміється з їхніх жартів. Вони перегукувалися, привертаючи увагу один одного на той чи інший будинок. Ітан бачив, наскільки вільно почувався Кріс і його душу пронизала тривога. Вони на шляху до визнання, їх будуть впізнавати, за ними слідкуватимуть. Це не п’яні робітники Трентона. Зовсім нове коло спілкування, ще більше ризику. Ітан вже думав про це, і в цю мить, дивлячись на коханого, остаточно утвердився в рішенні, яке тільки починало формуватися. Коли Кріс наткнувся на нього, жартома відбиваючись від Маркуса, Ітан силуванню усміхнувся. Не хотілося псувати момент радості. Згодом, на розі 34-ї вулиці й П'ятої авеню над містом виринув підсвічений знизу прожекторами обрис Empire State Building, хлопці вирішили піднятися на дах. Роздивившись шпиль, що губився у нічних хмарах, компанія забігла до магазину. Взявши шампанське, вони пустилися крізь натовп до потрібної будівлі. Відчинивши важкі двері, вони вбігли до холу. Інтер'єр у стилі арт-деко, розписи на високих стінах створювали враження музею. Ліам сховав пакунок з алкоголем за спину, Маркус встав позаду нього. Кріс тим часом привітно усміхнувся охоронцю. Компанія поквапилася до ліфтів, поки ніхто не побачив шампанське. Ліфт довіз їх через десятки поверхів, зупинившись на вісімдесят шостому. Як тільки Маркус відчинив двері оглядового майданчика, хлопців пронизав холодний вітер. За сітчастою огорожею розкинулося місто, наче блискуче полотно. Кріс вихопив із рук Ліама пляшку і відкоркувавши, широко усміхнувся. Піна потекла по його руці, забризкавши дорогий піджак.

— Ми це зробили! — закричав Кріс, підіймаючи пляшку. Зробивши ковток, він обернувся обличчям до міста. — Я король!

— Та стулися, — пхнувши його вбік, промовив Ліам, забираючи пляшку.

— Відчуваєте? Цей світ належить нам, — із шаленством в голосі сказав Кріс.

— Я б не поспішав, — озвався Маркус, приймаючи з рук Ліама пляшку. Відпивши трохи, передав Ітану.

— Згоден, — відгукнувся Ітан, крутячи шампанське в руках. Подивившись на Кріса, він зробив невеликий ковток і передав йому. — Хто знає, можливо, нам недовго бути на вершині.

— Але поки ми тут, — м’яко відбив Кріс, непомітно присунувшись до Ітана. — Ми пройшли важкий шлях, щоб опинитися серед цього галасу, розкоші та грошей. Нам є чим пишатися. Тож, за нас, — відпивши, Кріс знову повернув пляшку Ліаму.

Так вони й допили шампанське, передаючи його з рук у руки. Вони дивилися на нічний Нью-Йорк, зрідка переглядаючись. Через деякий час, захмелівши, друзі покинули Empire State Building. Упіймавши таксі, рушили убік свого готелю. На своєму поверсі розійшлися по кімнатах. День був насиченим та сповненим емоцій. Проте для Кріса все тільки починалося.

Коли в коридорах стихли голоси, а покоївки припинили сновигати немов привиди, Кріс визирнув зі свого номера, уважно оглядаючись. Обережно ступивши на м’який килим, Кріс повільно пройшовся коридором, після чого зупинився біля одних із дверей. Знову озирнувшись, хлопець роззувся і виставив свої чоботи біля порогу, поряд із взуттям Ітана. Після повісив на ручку картку — «Не турбувати», яку приготував заздалегідь. Пригладивши волосся, він тричі вдарив кісточками пальців, намагаючись не здіймати шуму. Двері прочинилися, і Кріс швидко увійшов до номера, клацнувши замком. Кімната Ітана була такою ж: невеликий телевізор у кутку, мінібар, масивна шафа та широке ліжко. Кріс примружився, коли між пальцями ніг сплуталися ворсинки перського килима. Усміхнувшись, він підійшов до Ітана, який застиг перед вікном і немов намагався розгледіти краєвид крізь запнуті штори.

— Нам треба поговорити, — глухо промовив Ітан, коли на його плечі лягли долоні коханого. Видихнувши, він відсторонився. Повернувшись до Кріса, юнак прикусив губу, роздумуючи, як розпочати розмову. Ітан давно готувався до неї. В його голові були десятки варіантів, але він так і не визначився, що казатиме.

— Щось сталося? — Кріс насупився, роздивляючись обличчя хлопця. Його карі очі затягнуло хмурим серпанком. — Що не так, Ітане?

— Справа в нас, — ковтаючи ефемерний ком, що заважав дихати, проговорив Ітан. — Послухай, — він вигнув брови, стиснувши руками долоні Кріса, — ми так до цього прагнули. Але тепер ми будемо, як це місто, на долоні, — Ітан махнув рукою в сторону вікна, за котрим розстелився бурхливий Нью-Йорк. — Нам треба зупинитися та зосередитися лише на гурті.

— До чого ти хилиш? — Всередині щось обірвалося, і Кріс судомно вдихнув повітря. Звівши брови на переніссі, він з тривогою дивився на коханого. Серце стислося від неприємних передчуттів.

— Відмотаймо все назад, Крісе, — Ітан опустив погляд, втупившись у гудзики на сорочці Кріса. Юнак не мав сил дивитися в ці сірі, пронизливі очі, в яких починали клубочитися хмари. — До того моменту, як ми були друзями. Так буде краще.

— Відмотати? — ображено випалив Кріс. Він раптом згадав ту гидку та болісну сцену в роздягальні. Похитавши головою, наче позбавляючись мороку, Кріс вирвав свої руки з долонь Ітана і стиснув кулаки. — Вважаєш, це як касета? Ітане, я кохаю тебе, — розпачливо сказав хлопець.

— Крісе, це не Принстон, і не Трентон, де можна знайти можливість сховатися, — різко озвався Ітан. — У нас можуть бути проблеми. Особисто ти можеш втратити все, — стишено вигукнув хлопець.

— Серце моє, ми щось придумаємо, — Кріс обережно стиснув плечі Ітана, заглядаючи в очі. Він знав, що той боїться. Знав наскільки цей світ небезпечний для їхнього кохання. Проте, розлучитися з Ітаном був неспроможний. Достоту як і бути друзями. — Я впевнений, можна знайти вихід. До того ж якщо буде стояти вибір між тобою та гуртом, це будеш ти, — палко проговорив Кріс, доторкнувшись до щоки Ітана. Він провів пальцем по шраму над бровою, а потім завів за вухо пасмо темного волосся, пропускаючи крізь свої пальці.

— Ти мрійник, Крісе, — похитавши головою, промовив Ітан. Він бачив перед собою того самого вісімнадцятирічного хлопця, що раптом загорівся створити музичний гурт. Кріс наче не бачив перешкод або ж, не хотів їх помічати. Складалося враження, наче для нього не було осуду суспільства, не було десятків вбитих юнаків, які просто хотіли кохати. Кріс жив одним днем, тоді як Ітану доводилося думати про майбутнє. Про його майбутнє. Розлучитися з Крісом було найскладнішим рішенням. Однак, Ітан вважав, що все робить правильно.

— Нехай, — завзято відгукнувся Кріс. В його душі горіла впевненість, та сама юнацька впевненість, що він спроможний на все. І йому подобалося це відчуття. Він повний сил, з коханою людиною, і в місці, куди навіть не мріяв потрапити. Але тепер перед ним відкриті шалені можливості. І він не збирався втрачати ні їх, ні своє кохання. — Що поганого в мріях?

— Вони розбиваються об реальність, — жорстко відбив Ітан, ткнувши пальцем у груди Кріса. Всередині підіймалася злість і відчай, бо переконати Кріса було неможливо. Ітан бачив це по очах, які виблискували іскрами, від нестримної енергії, що лилася по венах Кріса. — Наша реальність жорстока, Крісе. Якщо про нас дізнаються, це буде крах всьому. Невже ти не розумієш?

— Я не збираюся здаватися, навіть не спробувавши, — з гарячим придихом проговорив Кріс, обіймаючи обличчя Ітана долонями. — Фенікс був моєю мрією, але вона ніщо перед тобою.

— Я не хочу, щоб ти нищив себе, — Ітан з благанням подивився на Кріса. Він знову здавався. Під цими долонями, що стискували його щоки. Під поглядом, який проникав так глибоко, що по шкірі проступали мурахи. І під словами, які застрягали в серці й воно билося так сильно об ребра, що заглушувало голос розуму.

— То не знищуй мене, — пошепки заблагав Кріс, притискаючись чолом до чола Ітана. — Я мрійник, але окрім цього, я вмію битися. Я мрійник, але боротимуся за своє щастя. Ми щось придумаємо. Добре? — з ніжністю спитав Кріс, цілуючи Ітана в скроню.

— Добре, — видихнув Ітан, прикриваючи очі. Десь під сонячним сплетінням занило, наче натягнута струна. Він програв цей бій. Програв, навіть не почавши. Колись він сказав Крісу, що вони приречені. Зараз це відчуття було реальнішим, ніж будь-коли. Немов засуджений до страти раптом побачив перед собою шибеницю.

Кріс притиснув Ітана до себе, погладжуючи спину. Втиснувшись у ключичну виїмку, він почав погойдуватися, немов заколисуючи. Ітан спочатку не рухався, проте згодом обхопив руками талію Кріса. Той коротко поцілував його в шию.

— Серце моє, — прошепотів Кріс, вдихаючи трав’яний аромат мила з нотками шипшини. Він відчував, що Ітана гризуть сумніви, а страх заважає насолоджуватися моментом. І Крісу хотілося забрати всі тривоги, щоб тільки не відчувати як тіло коханого сковане тяжкими думками.

— Будь ласка, — Ітан відсторонився, несила чути ці ласкаві слова. Вони приносили невимовний біль, роздирали єство, змушуючи кровоточити зсередини. Кріс стиснув його зап’ястя, іншою рукою обійняв за потилицю і відчайдушно поцілував. Цей несамовитий порив вибив з легень повітря, від чого Ітан зробив судомний вдих, що перервався черговим поцілунком.

Ітан схопився ззаду за складки піджака, міцно прикривши повіки. Губи Кріса прокладали собі шлях від вигину шиї до яремної западини й назад. Проте, це викликало лише розпач та бажання відсторонитися. Ітан не міг витримати цих пестощів, що прирівнювалися до тортур. Тим часом пальці Кріса розстібнули верхні гудзики, поцілунки опустилися нижче. Коли коханий торкнувся язиком соска, Ітан вигнувся, відкриваючи всього себе. Які б похмурі думки не ширяли в голові, тіло відгукнулося вібрацією, прокотившись до самого паху. Цього виявилося достатньо, щоб Ітан на мить забув про найголовнішу проблему — небезпеку для Кріса через їхні стосунки.

Зробивши декілька кроків, сплутуючись ногами, закохані впали на ліжко. Кріс опустився на коліна, опинившись між стегнами Ітана. Повільно він зняв з нього штани. Опісля торкнувся пальцями внутрішнього боку стегна. Піднявшись, обцілував горбок, що чітко виділявся крізь тканину трусів. Ітан лежав нерухомо, лише часте дихання говорило за нього. Кріс підвів голову, зустрічаючись із ним поглядом. Схилившись над ним, Кріс вп’явся в губи юнака, розпалені десятками поцілунків. Лише на мить хлопець відсторонився, щоб зняти піджак та сорочку. Перед тим як позбутися штанів, він поклав на нічний столик невелику баночку вазеліну.

Прослідкувавши за рухами Кріса, Ітан тяжко ковтнув. Підвівшись з ліжка, юнак стягнув простирадло та ліг на подушку. І коли Кріс знову навис над ним, обхопив руками шию. Тіло пронизало тремтіння, а член поступово твердішав, наливаючись подібно до персика. Ітан все ще відчував тупий біль від того, що розмова з Крісом провалена. Його все ще мучило те, наскільки він слабкий перед цим мрійливим та затятим хлопцем. Але тіло вже відгукувалося на доторки, думки зринаючи, одразу танули, подібно до серпанка під вранішнім сонцем. Ітан жадав, щоб Кріс торкався його всюди, жадав відчувати, як палає шкіра від легких укусів та пощипувань. Ітан бажав розчинитися в руках Кріса без останку.

Кріс зняв із себе труси, повільно підійшов до столика та взяв баночку. Змастивши пальці у вазеліні, він подивився на Ітана. Той відвів очі, роздивляючись цнотливо білу стелю. Вигнувши губи в посмішці, Кріс коліном розсунув коханому ноги.

— Подивися на мене, Ітане, — попрохав він, милуючись звабливим тілом юнака. Груди часто підіймалися, як при швидкій ходьбі. Соски витягнулися, а навколо них пломеніли рожеві плями. Щоки Ітана розчервонілися, а в карих очах застиг лихоманковий відблиск. Ітан лише ковзнув долонею по постелі, все так само уникаючи зорового контакту. — Подивися, Ітане, — повторив Кріс, схилившись так, що торкнувся пахом до паха коханого.

Коли Ітан зрештою повернув голову, йому здалося він летить кудись у прірву. Тяжка, гаряча хвиля накрила з головою. Юнак спробував ковтнути, але в горлі пересохло, тому він видушив якийсь хрипкий звук. Кріс випростався і розміреними рухами став водити долонею по члену, змащуючи маззю. Ітан бачив, як пальці ковзають по твердому стволу, погладжуючи випнуті вени. Скільки разів Ітан тримав його в руці. Скільки разів пробував на смак. Але кожного разу задихався від побаченого. Кожен рух Кріса заворожував, а коли рука погладжувала світлі завитки, хотілося зануритися в них обличчям.

— Подобається? — спитав Кріс, задоволений виробленим ефектом. Обцілувавши Ітана, він обережно перевернув його на живіт. — Якби ти тільки знав, наскільки ти дивовижний, — зашепотів він на вухо Ітану. — Я хочу тебе трахнути, просто зараз.

Ітан завихляв стегнами, очікуючи на Кріса. Коли в анусі відчувся палець змащений вазеліном, юнак на мить зіщулився. Кріс діяв обережно, масажуючи стінки, підбираючись до простати. Від першого доторку до чутливої точки, Ітан зім’яв простирадло, задушливо застогнавши. Кріс не квапився продовжувати, промацуючи складки, лише трохи наростивши темп. Ітан навпаки хотів Кріса всього та одразу і ці зволікання зводили з розуму. Другий палець увійшов легко, всередині утворювався тиск, проте все ще недостатній для задоволення. Ітан звивався під Крісом, мліючи від нетерпіння. І коли нарешті той увійшов в нього, голосно застогнав. Кріс прикрив йому долонею рот і зробив кілька поштовхів.

Те, як Ітан приглушено стогнав, вигинався під ним, щільніше насаджуючись на член, проймало до мурашок. Кріс відчував гарячий подих на своїй долоні, теплі губи. Було чутно, як шурхотить накрохмалена постіль, як їхнє важке дихання сплітається в одне ціле. Тертя таза об сідниці утворювало хлюпаючий звук, від якого всередині скручувалася спіраль. Лише усвідомлення, що його член знаходиться в Ітані, викликало трепет. Інколи Кріс покривав вологу від поту шкіру поцілунками, обдаровував пестощами лопатки та куприк. Ітан засовався, намагаючись підвестися. Кріс на кілька секунд зупинився. І коли коханий встав на коліна, обхопив руками його тулуб. Кріс став нарощувати темп, б’ючись об сідниці Ітана все швидше. Потягнувшись до паха юнака, він стиснув твердий член. Від цього Ітан жалісно схлипнув, подався назад, втискаючись у Кріса зі всіх сил. Наче хотів проникнути до нього під шкіру. Кріс став розминати член коханого, поки на пальці не бризнула сперма. Ітан уривчасто задихав, повалившись обличчям у подушку. Кріс трохи затримався всередині, акуратно вивільнив свій член, після чого ліг поряд. Він погладив Ітана по змоклих пасмах і поцілував у плече. Коли ж той повернувся, простирадло заплуталося між його ніг і його статура набула вигляду скульптури давньогрецького бога. Кріс колись читав про Адоніса — бога весни. І Ітан був схожим на нього. Такий же витончений, гарний і було в ньому щось карколомне.

— Я кохаю тебе, — промовив Кріс, цілуючи зап’ястя Ітана.

— Ти знаєш, що ти божевільний? — ледь усміхнувшись, проговорив Ітан. Його хилило у сон, але хотілося ще помилуватися Крісом. Його розчервонілим обличчям, світлими очима, що випромінювали ніжність, ямочкою на підборідді та довгими віями. Ітан торкнувся щоки хлопця і присунувшись, поцілував припухлі губи.

Кріс усміхнувся на репліку юнака і поцілувавши його в чоло, захопив у оберемок обіймів. Погладжуючи його по волоссю, Кріс прикрив очі. Коли Ітан заснув, Кріс сходив у душ, одягнув свої речі та тихо вийшов з номера. Озирнувшись на всі боки, нагнувся за своїм взуттям. Погляд ковзнув по черевиках Ітана. Кріс торкнувся рукою відполірованої шкіри, після чого забрав свої черевики та швидким кроком повернувся до своєї кімнати. Підійшовши до вікна, він різким рухом розгорнув штори. За вікном горіли вогні міста. Була ніч, а Нью-Йорк так само вирував, переганяючи свою енергію по венах вулиць. Над будинками височів Empire State Building. Велична будівля горіла мерехтливими вогниками, і здавалося, вона охоплена іскрами вогню. Кріс дивився на ці живі артерії доріг, провулків, вулиць, і його груди наповнювалися чимось незбагненним. Знаходитися за тисячі кілометрів від дому, вдихати зовсім інше повітря, чути зовсім інші звуки. І почувати себе частиною всього цього. Наче нарешті ось воно — його місце щастя.