Закляті коханці

Наступного дня після сутички з Крісом, Ітан почувався все так само спустошено. Біль у спині минув, але на душі було паскудне від згадок про бійку. Однак, Дебора не дозволяла йому поринати у самобичування. Спочатку вона обрала готель, щоб продовжити їхнє перебування ще на пару днів. Після чого оголосила, що вони їдуть на перегони, що проводилися на стадіоні Soldier Field. Як запевнила дівчина, Кріс все одно не помітить його присутності. Але якщо раптом знімки сутички десь з’являться, то поява на перегонах покаже — та сварка була лише непорозумінням між колишніми учасниками. Ітану довелося здатися і поїхати на захід. Хоча зовсім не підтримував подібного роду заняття.

Прибувши на стадіон, Ітан з Деборою зайняли свої місця і стали очікувати. Вони сиділи в першому ряду, тому вихід пілотів могли побачити зблизька. Поява Кріса в обтиснутому, чорно-білому комбінезоні змусила Ітана відчути, як спалахують щоки. Його колишнє кохання виглядало настільки привабливо, що в Ітана заскимліло в області сонячного сплетіння. Через деякий час гонщики сіли у свої спорткари. Загорілося зелене світло й автомобілі рвонули з шаленою швидкістю. Попри те, що Ітан не любив перегони, він прикипів поглядом до траси. І весь той час, поки водії обганяли один одного, не відволікався ні на мить.

Спорткари мчали один за одним на шаленій швидкості. Коли машина Кріса зникала в довгому тунелі, Ітан хапався руками за сидіння перед собою. Видихав, як тільки гонщик з’являвся в полі зору. До фінішу залишалося небагато, потрібно було лише зробити останнє коло, що закінчувалося підйомом і різким спуском.

Автомобілі повернули на коло, гонщики намагалися обігнати один одного. Ітан слідкував за пересуванням пілотів, шукаючи очима один-єдиний номер, що горів білим на червоному корпусі. Кріс розігнався на межі своїх можливостей, стукнувшись боком об сусіднє авто. Замість того щоб скинути швидкість, Кріс стрімко заїхав на схил. На самому гребені спорткар втратив зчеплення з асфальтом. Почувся різкий, наче розкот грому, скрегіт, від якого всередині все похололо. Спорткар під номером тринадцять врізався в бетонну огорожу. Хмара диму та уламків злетіла в повітря, а залізне шмаття розлетілося трасою. Підскочивши з місця, Ітан кілька секунд намагався зрозуміти, що сталося. У вухах дзвеніло, заглушаючи крики команди та вий сирени. Він не пам'ятав, як взагалі перетнув огорожу. Як попри те, що його намагалися зупинити, добіг до місця аварії. Ітан немов біг цілу вічність, поки не показалася група людей, що надавала першу допомогу постраждалим. Виявилося, що автомобіль Кріса провіз за собою інший спорткар. Проте тому гонщику пощастило більше — він отримав лише незначні подряпини та вивих ноги. Сам же Кріс лежав на землі, поряд із ним валявся шолом. Ітан продерся крізь чіпки руки тренера та кількох механіків, що намагалися відтягнути його. Впавши на коліна перед хлопцем, Ітан схопив того за долоню.

— Крісе. Ти мене чуєш? Відкрий очі. Крісе, — він вдивлявся в це бліде обличчя, на цівку крові, що стікала з чола на скроню та губилася у вологому волоссі. Кріс не рухався, неначе був зітканий із крихкої порцеляни — мертвий та незворушний. — Крісе. Крісе, серце моє, — проковтуючи ком, прошепотів хлопець. І тут він застиг, наче спиною відчув, що щось не так. Розвернувшись, зустрівся з шокованими поглядами команди та двох санітарів, що якраз стояли з ношами. У грудях щось затремтіло і миттю вибухнуло, немов розпечена лава.

— Якого хріна! — Гаркнув він, підводячись на ноги. — Кретини! Стовбичите, як стадо баранів. Рухайте своїми дупами й зробіть щось! Гандони довбані! Ну ж бо! — Медики наче випірнули з оціпеніння і почали метушитися над Крісом, обережно вкладаючи на ноші.

Ітан стежив, як Кріса підіймають, затягують ремені, щоб убезпечити від падіння та котять ноші до машини швидкої допомоги. В пам’яті проминали миті, де Кріс усміхався, співав, грав на гітарі. Але реальність була жорстока, нещадна, викручуючи Ітана до останньої краплі. Кріс потрапив в аварію і знаходився у вкрай важкому стані. Лікарі попередньо діагностували, що у нього пошкоджені ребра, перелом ключиці та висока ймовірність черепно-мозкової травми. І чим у майбутньому обернуться ці травми було невідомо. Якби вони не посварилися напередодні, можливо цієї аварії не було б. Не було б нічого, якби Ітан вчинив інакше. Видихнувши, хлопець рушив у сторону автомобіля, де визирала частина ношей та крапельниця. Від доторку до плеча, Ітан здригнувся. Обернувшись, він побачив Дебору, яка співчутливо дивилася на нього

— Мені треба їхати, — промовив хлопець, пориваючись сісти в салон екстреної допомоги. Санітари вже зачиняли подвійні двері та прямували до передніх місць.

— Ітане, поглянь на мене, — прикусивши губу, Дебора схопила хлопця за руку, привертаючи до себе увагу.

— Деборо, не зараз, — агресивно випалив Ітан, вирвавшись із хватки дівчини. — Вони зараз поїдуть.

— Нам треба поговорити, — Дебора стиснула підборіддя Ітана пальцями, повертаючи його обличчя до себе. — Я подаю на розлучення.

— Що? — Ітан нарешті відвів погляд від машини та сконцентрувався на дівчині. Зсунувши брови на переніссі, уважно подивився на неї. — Я не розумію. Ми можемо відкласти розмову?

— Ні, — твердо промовила Дебора, відводячи Ітана якнайдалі від центру подій. — Зараз ти йому нічим не зарадиш, — стишено промовила дівчина. — Послухай мене, Ітане, нам треба це припинити. Подивися до чого це призвело.

— Ти вважаєш, це я винен? — Глухо спитав Ітан, стиснувши долоні в кулаки. «Авжеж це ти. Це завжди був ти, Ітане. Все руйнуєш, до чого б не доторкнувся» — пронизала пекуча думка.

— Я лише кажу, що ви обидва страждаєте. Ти не винен, Ітане, — Дебора тряхнула його, суворо зазираючи в очі. — Навіть не думай про це. Просто наша таємниця... Ітане, я хотіла все розповісти Крісу. Сьогодні. Бо мені нестерпно бачити вас такими. Ти розумієш, що сказав те, про що мовчав всі роки? Ви кохаєте один одного. Ти кохаєш його, — з натиском проговорила Дебора.

— Деборо, ми все одно не можемо бути разом, — розпачливо промовив Ітан. Він мав бути із ним, тримати за руку. Слідкувати, щоб лікарі зробили все можливе. Всередині все скручувалося від тривоги та безсилля.

— Ти повинен йому сказати, — ігноруючи слова хлопця, проговорила Дебора. Прослідкувавши, як машина швидкої допомоги віддаляється, вона знову повернулася до хлопця. — Моллі поставила мені умову. Вона втомилася грати мою подругу. Ми обидві втомилися ховатися.

— То ти вирішила... — Ітан не договорив, залишаючи у просторі недомовленність. В їхній час прямо заявляти про себе було ризиковано. Так себе поводив й Кріс — не ховався, стійко приймаючи незгоду суспільства на його орієнтацію. Це лякало і захоплювало водночас. Однак, Ітан готовий був поступитися своїми почуттями, тільки б не провокувати тих, хто міг нашкодити. Вони наче існували на двох сторонах однієї монети.

— Я вирішила, що не хочу жалкувати, — Дебора притримала кінці хустки, які тріпав вітер. Через хвилину взагалі зняла хустку, тримаючи в руках. — Найбільше боюся, що не встигну зробити її щасливою, — промовила дівчина, мнучи в пальцях шовкову тканину. — Ми вирішили, що переберемося на південь Іспанії. У мене є заощадження, тож зможу купити маленький будиночок. Знаєш, — прибравши пасмо, що налипло на щоки, Дебора пильно глянула на Ітана, — найбільше мені було шкода батька. Бо шоубізнес жорстокий. Я не хотіла його підставляти. Але мені двадцять п’ять і я закохана в жінку. І хочу прожити з нею життя.

— Тобі зовсім не страшно? — Ітан м'яко обхопив предпліччя дівчини, вдивляючись в її очі, що були наповнені непереборною рішучістю.

— Страшно. Але коли вона усміхається, чи смішно морщить носа або співає у душі, все стає таким дріб’язковим, — усміхнулася Дебора, думаючи про Моллі. Та захоплювалася фотографією, брала участь у маршах за жіночі права. Співала вона до слова жахливо, але як же Дебора її кохала. — Ітане, суспільство може завдати болю. Проте він ніщо порівняно з втратою коханої людини.

— Я не такий хоробрий, як ти, — видихаючи, проговорив Ітан. Трохи відсторонившись, хлопець провів долонею по волоссю, тужливо глянувши у бік аварії. Техніки прибирали розкидані частини металу. Інколи долинав брязкаючий звук та голоси команди.

— Для початку, приходь до тями. Поїдь до лікарні й зрештою поговори з ним, — Дебора смикнула Ітана за рукав сорочки, привертаючи до себе увагу. — Далі ти побачиш що робити. Через кілька днів адвокат надішле папери. Бережи себе, Ітане, — Дебора чмокнула його в щоку і сумно всміхнулася.

Ітан притягнув дівчину до себе і міцно обійняв. Після чого Дебора твердим кроком попрямувала до виходу зі стадіону, залишивши хлопця самого. Хлопець ще довго стояв на місці, дивлячись то на згасле табло, то на людей, що метушилися біля розбитого спорткара. Минуло чимало часу, перш ніж він зміг опанувати себе. Покинувши стадіон, Ітан упіймав таксі, щоб поїхати до найближчої лікарні. Коли він влетів у хол і збиваючись назвав потрібне ім’я, пік його тривоги досяг такої високої позначки, що відгукувалося нудотними позивами. Однак, Кріс перебував у реанімації й Ітана до нього не пустили. Лікар підтвердив першочерговий висновок медиків і зазначив, що зараз пацієнт у стабільно важкому стані. Відмовившись покидати стіни лікарні, Ітан згорбився на одному із жорстких сидінь у напівтемному коридорі. До вечора хлопець не покидав свій пост й одна із медсестер дозволила через віконце реанімації подивитися на постраждалого. Поправивши на плечах халат, Ітан підійшов до широких дверей і прикипів поглядом до ліжка. Кріс лежав обмотаний трубками від крапельниць та проводами від монітора серцевого ритму. Обличчя прикривала киснева маска, голова була обмотана до самих брів. Ітан не міг відвести погляду від закритих повік, думками закликаючи Кріса прокинутися. Йому хотілося залишитися біля дверей, але медсестра наполегливо вивела його з реанімаційного блоку. Ітан знову сів на стілець, покидаючи свій пост лише для того, щоб сходити до туалету. Під ранок йому вдалося ненадовго заснути. Лікар робив черговий обхід, медсестри снували туди та назад. Новин досі не було й Ітана це неабияк непокоїло. Ближче до обіду приїхали батьки Кріса, вони довго говорили з лікарем. Після чого їх на кілька хвилин пропустили до сина. Коли Ітан перетнувся з містером та місис Максвелл, Леслі — мати Кріса, вмовила Ітана піти відпочити. Хлопець зрештою послухався та повернувся до готелю, де він зупинився з Деборою після того, як весь музичний склад та технічна команда поїхала до Нью-Йорку. Зачинившись у номері, Ітан провів ще один день безцільно тиняючись по кімнаті. Зморений думками та безсонням напередодні, хлопець таки заснув.

На третій день Кріса перевели з реанімації до звичайної, окремої палати. Ітан, не гаючи часу, прийняв душ та вирушив до лікарні. Але коли вже опинився перед самою палатою, весь той запал, вся та рішучість випарувалися. Пригладивши пальцями волосся, хлопець невпевнено відчинив двері, ступаючи за поріг. Палата була просторою, з широкими вікнами й виходила на світлу сторону. Тому сонячні промені наче підсвічували білі стіни, від чого здавалося, що кімната сяє. Поклавши пакунок із фруктами на тумбочку, Ітан притягнув з дальнього кутка стілець і поставив біля ліжка. Проте сідати не квапився, розглядаючи Кріса. Той спав, повернувши голову набік, стиснувши пальцями забинтованої руки ковдру. На голові була пов’язка, навколо очей та вилиць проступали жовтуваті синці. Шкіра стала сухою, а губи блідими та потрісканими. Ітан схилився й обережно поцілував Кріса в чоло. Після чого присів на стілець, погладивши білі пасма, що стирчали з-під пов’язки. Опустившись, Ітан торкнувся плеча, передпліччя і ковзнув до долоні. Обхопивши тонкі пальці, підніс їх до своїх губ та прикрив очі. В горлі застряг ком і хлопець ледь проштовхнув його, судомно видихнувши. Несподівано рука в долоні Ітана здригнулася. Кріс глибоко вдихнув і, різко розкривши очі, подивився на нього.

— Ітане? — Слабким, хрипким голосом промовив Кріс, не в змозі повірити, що перед ним дійсно Ітан, а не плід уяви. — Якого... дідько. Яке ж лайно, — засичав хлопець, коли від різкого руху запекло всередині. Поламані ребра під медичним корсетом відгукнулися гострим болем.

— Не роби різких рухів, — проговорив Ітан, допомагаючи Крісу підвестися та спертися на подушку. — Як ти себе почуваєш?

— З яких пір тебе це хвилює? — Вдаючи здивування, поцікавився Кріс. Бачити Ітана після всього, що сталося в трейлері, та й загалом після п’яти років, було подібно до насмішки. А від питання хлопця хотілося розсміятися.

— Мене завжди це хвилювало, — відверто промовив Ітан, дивлячись на Кріса. Очі того були тьмяними, а крізь сірий серпанок проглядалася недовіра. Щоб чимось зайняти руки, Ітан підвівся, щоб налити для Кріса води.

— Та невже, — їдко посміхнувся Кріс. Хотілося курити, але лікар категорично заборонив цигарки. Тому батьки забрали їх від нього. Однак, бачити Ітана з кожною хвилиною ставало все важче. У грудях розросталося глухе роздратування. І єдиним, що могло допомогти, була глибока затяжка. Нервово пирхнувши, Кріс провів рукою по волоссю і намацавши пов’язку, нахмурився. — Чого ти тут?

— Дебора подала на розлучення, — буденним голосом сповістив Ітан, наливаючи воду з графина. Коротко поглянувши на Кріса, поставив склянку скраю тумбочки, щоб можна було дотягнутися.

— Чого це? Думав, між вами кохання, — Кріс окинув Ітана уважним поглядом. Минуло кілька днів з тієї розмови в трейлері. Що могло змінитися за цей час?

— Я ніколи не кохав її, — стишено проговорив Ітан, опускаючи очі. Стиснувши долоні в кулаки, зрештою глянув на Кріса. В його сірих очах заворушилися хмари, а лінія, що пролягла між брів, відчувалася як німий докір. — І вона не кохала мене. Крісе, Дебора... запропонувала мені одружитися, щоб приховати свої стосунки з дівчиною, — випалив хлопець, відчуваючи, що падає кудись на глибину Льодовитого океану, де тільки морок та холод.

— Хочеш, щоб я повірив у цю маячню? — Отруйно відбив Кріс. Серце на мить наче зупинилося, а потім повільно забилося, підкочуючи до горла. Стало фізично погано, Кріс скривився перечікуючи неприємний спазм. Виставивши руку, забороняючи Ітану підходити, хлопець видихнув, відкидаючись на подушку. Весь цей час правда була настільки простою. Якби Ітан розповів, він би зрозумів. Підтримав цей шалений план попри те, що вважав це дурістю. Але та брехня, яку сплів Ітан, була такою мерзенною, що в інше вже не вірилося.

— Це не маячня, — спокійно проговорив Ітан, хоча зберігати незворушність було дедалі важче. Після цієї новини обличчя Кріса змінилося, стало блідішим, наче от-от знепритомніє. Від цього всередині Ітана все затремтіло. — Тоді, коли Дебора побачила нас, у неї з’явився план. Вона хотіла допомогти і нам, і собі. Проте...

— Чому ти мені нічого не сказав? — Перебивши Ітана, запитав Кріс. Хоча приблизно здогадувався, що той відповість. Кріс дуже добре вивчив Ітана і знав всі його слова наперед.

— Я вважав, так буде простіше відштовхнути тебе, — сівши знову на стілець, Ітан зчепив пальці в замок і схиливши голову, став розглядати стару підлогу. Йому не було що додати.

— Тобі вдалося, — з гіркотою у голосі, сказав Кріс. — П’ять років я вважав, що ти зрадив мене. Хоча, так воно й є.

— Ти питав, чи вартувало все, що я скоїв, — глитнувши, Ітан подивився прямо в очі Кріса. Він не міг витримати тієї криги в сірих райдужках, проте погляду не відводив. Хотілося нарешті все розставити по місцях та прояснити свої дії. — Ні, не вартувало. Я розумію це зараз. Вибач, Крісе, — він було потягнувся до руки Кріса, але той відсахнувся. Ітан на кілька секунд застиг з простягнутою долонею, після стиснув долоню в кулак. — Мій страх завів мене занадто далеко.

— То що ти зараз хочеш? — Після довгого мовчання запитав Кріс, роздивляючись на стелі візерунки на шпалерах. Звивисті зелені ліани нагадували перехрестя доріг, лінії вулиць. Та й загалом його життя — таке ж сплутане та химерне.

— Я прийшов побачити тебе. І сказати нарешті правду, — проговорив Ітан, розглядаючи профіль Кріса. Як же йому хотілося торкнутися цього скам’янілого обличчя, щоб розгладити кожну складку, що вказувала на напругу.

— І що мені тепер з нею робити, ммм? — Зі сталевими нотками в голосі проговорив Кріс. — Знаючи, що ти спаскудив все, що було мені цінно?! Не через щось серйозне, а просто тому, що ти боягузливе лайно?! — Жовчно виплюнув Кріс, подивившись на Ітана. Йому хотілося кричати доти, поки голосові зв'язки не розірвуться. Хотілося крушити все в цій вилизаній до блиску палаті. Але все, що він міг, лише стиснути кулак здорової руки.

— Я кохаю тебе, Крісе, — жагуче промовив Ітан, намагаючись лише цими трьома словами сказати все, що так довго тримав у собі. Проте наткнувся на холодну брилу. Кріс стиснув щелепи так, що під ними заходили жовна, а очі запалахкотіли гнівом.

— Яка ж ти сволота, — розтягнувши губи у презирливій посмішці, прошепотів Кріс. З грудей вирвався дикий сміх, що обірвався натяжним кашлем. Очі наповнилися сльозами, але хлопець мотнув головою, проганяючи емоції, що розривали усередині.

— Крісе... — Ітан на мить розгубився. Схопивши склянку, протягнув Крісу, занепокоєно вглядаючись у Кріса. Той махнув рукою, вибивши з рук Ітана склянку. Та впала на підлогу, розколовшись на друзки. — Я покличу медсестру, — пробурмотів хлопець, прямуючи до дверей.

— Просто йди звідси, — важко дихаючи, просипів Кріс, відвертаючись від Ітана. — Не приходь більше.

Коли за хлопцем зачинилися двері, Кріс вслухався в кроки, що віддалялися. Десь відчинилися двері, почулися голоси й через кілька хвилин запала тиша. Ітан приніс із собою не тільки правду, що вибивала останні сили. Палатою розносився терпкий аромат шипшини. Його запах, який Кріс колись вдихав після важкої роботи, а потім і виснажливих репетицій. В голові проносилися спогади про концерти, їхні таємні зустрічи, розмова на даху, звістка про весілля. Все поступово руйнувалося, а він намагався втримати те життя до останнього. Після того як Кріс пішов із гурту, обірвав будь-які можливі зв’язки. Щоб не бачити, не чути, не знати. Коли з’явилися перегони, дихати стало легше. Кріс міг випустити всю ту напругу через швидкість. З’явилося нове коло спілкування, нові знайомства. Життя налагодилося, проте, на перший погляд. В серці постійно відчувалася порожнеча. Наче його вирвали, а він став бездушним роботом. А потім Кріс дізнався про концерт Ітана. Довго відмовляв сам себе, але зрештою пішов. Можливо, якби не та зустріч в трейлері, йому згодом стало б легше. Однак, тепер старі рани відкрилися, просочуючи до денця болем. Думки обірвалися через прихід медсестри. Вона щось спитала, проте Кріс не відповів, мовчки витримавши огляд. Коли медсестра прибрала уламки скла та витерла воду, поставила на тумбочку вимиті фрукти. Залишившись нарешті на самоті, хлопець трохи підсунувся на край, беручи з тарілки стигле, жовте яблуко. Він вдихнув солодкуватий аромат, відкусив. Очі мимоволі прикрилися, рот заповнився соком та смачною м’якоттю. Але через секунди Кріс спохмурнів, уявивши, як Ітан торкається їх. Можливо він ретельно обирав кожне яблуко. Той завжди до всього підходив з відповідальністю. Кріс поклав яблуко назад і швидким рухом змахнув тарілку. Яблука покотилися по палаті. Металевий посуд відкотився і крутячись, задзвенів по підлозі. Горло стиснулося від спазму, Кріс накрився ковдрою і прикривши рукою очі, беззвучно заридав.