О, мій Бос

Елізабет

- Лізі, люба. Ти вже два тижні вдома сидиш і не виходиш нікуди. Тобі потрібно багато гуляти на свіжому повітрі. Для малюка це корисно.

- Маш, дякую тобі. Я ціную твою турботу, правда ціную. Але я зараз не готова виходити у люди. Ти мені краще розкажи, що там нового в компанії. Як там Вінс? Як дівчата?

Маша лукаво посміхнулася.

- Люба, кого ти намагаєшся обдурити? Тобі точно нема діла до всіх, ти хочеш знати, як там справи у Майкла? Якщо так, то так і спитай.

- Ні, мені все одно, як він там.

- Ну…, тоді й казати про нього нічого не буду. А у нас із Вінсом новина. - Маша радісно посміхнулася.

- Ну, яка новина? Давай, говори швидше.

- Вінс зробив мені пропозицію. Я виходжу заміж. - Маша з Лізі міцно обнялися, і верещали, стрибаючи від радості по квартирі.

- Маша, люба моя. Я така рада за тебе.

Елізабет щиро раділа за подругу, але в самої на душі вовки завили ще голосніше. Вже минуло два тижні, як вони з Майклом бачилися і говорили. Він не дзвонить, не пише. Одним словом, виконує її побажання, і не турбує.

Але як же хочеться його побачити. Дізнатися, як він там?  

Маша бурхливо розповідала, як Вінс зробив їй сюрприз.

- Ми пішли до мого улюбленого ресторанчика. Ну ти знаєш, той на розі недалеко від офісу. Коротше ми як завжди повечеряли і тут Вінс каже що хоче морозиво. І замовляє шоколадне. А ти знаєш як я люблю шоколад. Ну ось я і вирішила на один вечір відступити від суворої дієти і зїсти це «Мороженко». Так ось я починаю його їсти, а там… там виловлюю обручку, з шикарним діамантом. Я звичайно розумію, що воно не настільки шикарне як те що Бред Піт подарував Анжеліні Джолі, але все ж таки воно чудове. Вінс як у казці встає на одне коліно і каже "Ти вийдеш за мене заміж?"

- А ти що.

– Що означає що? Звичайно, я відповіла так. Ми поїхали до мене, і він всю ніч доводив, як він сильно мене кохае. Маша від радості стала кружляти по кімнаті. - Ліз, я така щаслива.

- Я бачу люба. Я дуже за вас рада. Хоч комусь пощастило.

- Мила, і в тебе все налагодиться. Ось побачиш. - Маша взяла її за руку. - До речі, тут в офіс нещодавно приходила мимра Сонечка, стала як завжди вдавати з себе господиню. А коли побачила боса, то одразу стала на шию йому вішатися.

- А він що? - Лізі намагалася говорити спокійно. Із завмиранням серця чекала на відповідь

- Наказав охороні вивести цю мимру геть і більше ніколи не пропускати. Потім прибігла його мати, і вони щось дуже довго обговорювали на підвищених тонах у його кабінеті. Подробиць не знаю. Чесно сказати, вони так кричали, що я побоялася підслуховувати.

- А що тут здогадуватись? Вони перемивали мені кістки. Майкл напевно радий, що позбувся мене.

- Мила не кажи так. - Маша взяла її за руку. - Не хотіла тебе засмучувати і говорити… Але все ж таки доведеться.

- Маша, що казати? Щось трапилося?

- Ці мимри так довели боса, що він досить помітно схуд. Став агресивним, його вже всі підлеглі бояться. Намагають обходити за можливістю. А кілька днів тому взагалі на роботу перестав ходити. Усі важливі невідкладні справи вирішує в телефонному режимі. А сам не приходить.

- Але чому? Для нього робота завжди була на першому місці.

- Вінс сказав що чув як хлопці в курилці обговорювали нібито бос хворий.

- Хворий? Що з ним? - Елізабет схопилася з дивана.

- Люба, я подробиць не знаю. Кажу те, що чула.

- Де він зараз?

- Вдома. Напевно.

Дівчина нервово потирала руки.

- Маша, пробач, але тобі треба піти. Побачимося в інший раз…

- Ти поїдеш до нього?

Повисла тиша.

- Так. Я… хочу переконатися, що з ним усе гаразд. - Вона замовкла. - Як думаєш, я правильно роблю?

Маша підійшла ближке, схопивши дівчину за руку змушуючи зупинитися, адже та бігала в тривозі кімнатою.

-Так мила. Ти чиниш правильно. Подруги обнялися. - Так, давай збирайся. Скоро Вінс під'їде, і ми тебе підвеземо.

- Добре. Я швидко. Дякую.

***

Неспокійні думки крутились в голові. Що вона йому скаже? Для чого приїхала? А якщо він не сам? Якщо він зараз разом із Сонею? Вона просто цього не переживе.

Ні. Майк не такий. Він не вчинив би так із нею. З ними. Адже він сам просив дати їм ще один шанс. Правда ж?

Вона тішила себе надіями на краще. Але все одно побоювалася найгіршого розвитку подій. Але з її везінням чекати кращого не доводилося.

Попрощавшись з Машею та Вінсом, на ватяних ногах пішла до будівлі.

Ліфт приїхав дуже швидко і був порожнім. Ну, звичайно, на дворі майже одинадцята вечора. І чому це їй раніше на думку не спало перевірити час?

Вже запізно. Він напевно зараз спить?

Біля дверей його помешкання знову накрили сумніви.

Чи правильно вона вчинила, приїхавши сюди? Поки вона кидалась у сумніви, за дверима почулися приглушені кроки. Значить, він точно не спить. Гаразд, зібравшись із силами, дівчина постукала. Довго чекати не довелося. Двері відчинилися і вона побачила його.

У піжамних штанях і… і все. Її погляд затримався на грудях. Як же їй хотілося провести долонею його відкачаному, підтягнутому тілі.

Дівчина змусила себе відвести погляд його тіла і, нарешті, подивилася чоловікові в обличчя. Майкл був дуже блідий. На лобі виступили краплинки поту. Волосся завжди так акуратно зачісане було добре скуйовджене. Він помітно схуд. Погляд був не таким, яким вона його пам'ятала раніше.

- Лізі? Це ти? Що ти тут робиш?

- Так. Це я…

Макс швидко простяг руку, схопив її за талію і притиснув до себе.

- Це точно ти? Чи ти мені знову наснилася?

Він гладив її по волоссю, притискаючи все міцніше до себе.

- Ні, тобі не наснилося, це точно я.

Як було приємно обіймати його. Такого рідного. І… такого гарячого… у прямому значенні цього слова.

- Майкле, та ти весь гориш.

- Все нормально.

– Ні, не нормально. Швидко йди лягай і візьми градусник.

- Та все зі мною нормально. Трохи втомився, і все. Турбуватися нема чого…

- В тебе температура. Не сперечайся, швидко йди лягай. – Переживання в мить відкинули на другий план всі недоречні думки. Все потім. Бажання і мрії потім. На разі головне вилікувати цього впертого, гарного, бажаного… Так… знову думки не про те.

Майкл поусміхнувся, і навіть сперечатися не став. Смирно опустивши руки, попрямував до себе в спальню.

- Як скажеш.

- От і славно. Краще б тобі слухатися мене. А то зроблю пару уколів у покарання за не послухання.

Майкл у мить зупинився. Його погляд був серйозним.

- Можеш мені хоч операцію зробити. Головне не кидай мене більше, і нікуди не йди.

Вони дивилися один одному прямо в очі. Напруга між ними так і наростала.

- Думаю, без кардинальних методів ми якось обійдемося. А ось пара таблеток та нормальна вечеря не завадять.

Вона вказала на гору коробок з-під піци.

- Тільки не кажи, що ти харчувався лише цим?

- Ну… була ще десь парочка коробок із китайського ресторану. А так, переважно так.

Він скорчив провину на обличчі.

- Майкле, ти як дитя мале. Як ти загалом на цьому два тижні прожив? Розуму не докладу.

Він знизав плечима.

- Якось так.

- Так, добре, нотації потім. А зараз швидко у ліжко.

Майкл було дуже погано, це було видно не озброєним поглядом. А градусник тому був доказом.

- Ого… - Лізі здригнулася, підскоивши на ліжку. -  Тридцять дев'ять і шість.

- Я ж казав, що все нормально. А ти панікуєш. - Він ледве чутно бурмотів собі під ніс.

- Нормально? Ти що намагаєшся ще жартувати у такому стані?  Скільки днів ти вже хворієш?

- Днів три. Мабудь. Я точно не пам’ятаю.

-Ти лікаря викликав?

- Лізі, мені не потрібен лікар. Я не малий. Ти поряд, а це головне. Значить, скоро все пройде, саме.

- Майкле, які пройде саме? Ти що жартуєш? Я викликаю лікаря.

– Ні, не треба нікого викликати.

- Я не питаю. Лежи і не сперечайся. Не витрачай сили. Я все одно зроблю по-своєму.

Схопивши телефон і знайшовши номер сімейного терапевта, швидко його набрала. Лікар приїхав доволі швидко. Але за цей час Майклу явно стало ще гірше. Температура піднялася майже до сорока. Він постійно марив. Кликав її. Простив не кидати його. І … і казав, що любить.

Лізі розуміла, що всьому виною висока температура. Але як хотілося б у все це вірити. Вірити у його любов до неї.

***

- Ну що ж. Тут усі ознаки харчового отруєння. Причому у запушеній формі. Констатувала лікар, оглянувши пацієнта та вислухавши всі скарги.

Елізабет округлила очі. Потім суворо подивилась на Майкла.

- Це твоя піца.

Лікар посміхнулася.

- Вибачте, а ким ви доводитеся хворому?

- Я…

- Лізі моя дружина.

Дівчина з лікарем дружно озирнулися на Майкла. Той лежав вкритий ковдрою і пильно дивився на Елізабет не зводячи з неї погляду.

- От і добре. Тоді всі вказівки щодо лікування передаю вам. Хворого зараз залишати не варто. Потрібно контролювати температуру. І пропити курс пігулок. Я зробила пару уколів, тож температура зараз спаде. І йому стане набагато легше. За годину приблизно, потрібно буде необхідно трохи поїсти. Сили йому не завадять. Ну і звісно найголовніше харчування. Жодної піци? - Вона підморгнула Майклові. - Принаймні, у найближчі кілька тижнів, це точно. Все, що потрібно, я розписала. Якщо з'являться якісь питання, телефонуйте у будь-який час.

- Добре. Велике вам спасибі.

- Ну що ж, Майкл. Одужуйте.

Але Майкл уже мирно спав і нічого не відповів.

- А ось і укол подіяв. – Лікар підморгнула.

- Давайте я вас проведу. – Посміхнувшись, повела лікаря до дверей.

- Якщо раптом стане гірше, обов'язково телефонуйте. І не хвилюйтеся. У вашому стані це шкідливо. – Лікар вказала на округлий живіт дівчини. - Із вашим чоловіком все буде добре.

- Дякую вам ще раз. Провівши лікаря попрямувала на кухню. Відкривши холодильник переконалася в тому, що готувати нічого. Той був пустий.

Склавши список необхідного, набрала доставку продуктів із цілодобового магазину і все замовила. Поки чекала, трохи прибралася на кухні.

Майкл весь цей час мирно спав. Обережно щоб не розбудити, провела долонею по лобі, температура явно спала. І це добре. Лікар радила легкі супи та бульйони. Так і вчинила. Коли суп був готовий, понесла його до Майкла. Була майже четверта ранку. Прям не хотілося його будити. Але треба, прийом таблеток та їжі на найближчий тиждень строго за розкладом. Аби уникнути непотрібних наслідків.

– Майкл. Майкл. - Лізі ніжно провела долонею по його лобі, прибираючи волосся. - Майкл. Прокидайся. Час приймати ліки.

Він розплющив очі, посміхаючись.

- Лізі? Ти тут? – прошепотів той.

-Так. Я тут.  

- Я вже думав, що мені все це наснилося. Розплющив очі, темно і тихо. А тебе поряд немає.

– Ні, це не сон. Я була на кухні, готувала тобі їжу.

- Вибач мені мила ...

- Майкл все гаразд.

- Ні, не в порядку. Я багато дурниць наробив. Ображав тебе неодноразово. А ти ... Ти з'явилася в потрібну хвилину, і не дивлячись ні на що турбуєшся про мене, дбаєш.

- Майкле, давай зараз про це не говоритимемо. Тобі вже краще, і це головне. Давай, трохи піднімись. Тобі треба поїсти. А все інше потім.

- Добре. - До їжі він майже не доторкнувся. Випивши таблетки знову ліг. Слабкість брала своє. - Полежи зі мною, будь ласка. Не йди.

- Нікуди я не піду. Не можу я залишити тебе.

- Якщо не можеш залишити тільки через мою хворобу, ... то не варто примушувати себе ... я не маленький ... впораюся. - Його очі з такою надією дивилися на неї.

– Ні… Хвороба тут ні до чого. - Вона опустила очі. - Ти мені потрібен. Ти нам потрібен.

 Майкл притис руку до її живота.

- Іди сюди мила.

Вона влаштувалася поряд із Майклом на ліжку. Він обійняв її і притиснув до себе. За кілька хвилин втома навалилася на них обох, затягуючи до сну.

А всі думки і розмови можна відкласти і на потім. Нехай трішки почекають.