О, мій Бос

Майкл

Черговий вимотуючий робочий день розпочався. Як завжди, мама з самого ранку телефонними дзвінками дістала.

Чи бачите, онуків їй подавай. І дружину мені вже підібрала. А моєї думки не те, що забули запитати, а навіть у плани запитувати не входило. Чи хочу я взагалі одружуватися нікого не цікавило.

Ще й особисту помічницю Мілу довелося звільнити. Дістала вже. Допомоги від неї ніякої, а ось проблем із неправильною документацією додалося. У мене взагалі склалося таке враження, що вона навіть школу забула закінчити. Не дівчина, а суцільний силікон. Який вона закачала у всі можливі та неможливі місця. У набір до всього весь час розмовляла по телефону в особистих цілях.

Та що там казати. Вона навіть мене, безпосереднього начальника перебивала, коли дзвонив її чортовий мобільник.

Чи то нарада, чи важливі особисті переговори. Вкидала записи, які до того ж мала вести якісно та уважно, щоб скласти потрібні договори та підготувати перелік документації.

Кидала свої чортові обов'язки, за які я їй плачу і вмотувала розмовляти по телефону. Мобільник найважливіше.

Обговорення речей також на першому місці.

Звільнив би одразу. Або придушив своїми руками. Але, на превеликий мій жаль не міг.

Це якраз була чергова кандидатка від рідної та улюбленої матусі на роль моєї дружини. Довелося потерпіти з тиждень, завалювати роботою, покрикувати. Ну коротше чекав, поки сама не витримає та звалить.

Але треба визнати. Дівчина виявилася досить наполегливою.

Я кричав на неї так, що не здивуюсь якщо співробітники на пару поверхів нижче нас чули. А цій хоч би що.

Сидить, очима плескає і киває як пустоголова лялька.

Але й у мене нервова система вміє приносити сюрпризи. І вміє вибухати.

Ще одна нарада, звук її чортового мобільника і мене накрило.

Накрило так, що я вирвав з її рук чортів апарат і викинув його з вікна офісу тридцятого поверху.

Що було далі, навіть згадувати гидко.

Море соплів, істерик та звинувачень.

Дзвінки від мами та крики за скривджену та ображену «майбутню дружину».

А потім тиша та спокій.

Так, повинен визнати роботи додалося без помічника.

Хоч вона багато балакала не по справі, але якусь роботу все ж таки виконувала.

Хоча про що це я.

Воно того варте. Потрібно було раніше викинути її мобільник. Його господиня звалила слідом за ним.

І настала довгоочікувана тиша.

***

Через не хочу, дотяг себе до офісу.

У приймальні повно народу. Незабаром треба починати співбесіду на вакантне місце помічника, а так не хочеться. Відділ кадрів уже підібрав десять гідних кандидатур, але останнє слово за мною.

Намагався пройти до свого кабінету, але не вийшло. Мене грубо смикнули за руку і зупинили.

- Гей, у чергу. Ми тут сидимо хвилин сорок. Прийшов останній, а лізеш тут без черги.

Сказати що я здивувався такому привітанню, значить нічого не сказати. Від несподіванки та здивування втратив дар мови. Жорсткою хваткою, за руку мене тримала симпатична молода особа. З пишною шевелюрою рудого волосся. Струнка фігурка. А ніжки такі довгі. Мій погляд затримався на соковитих губах. Як же захотілося їх вкусити.

Інша група людей теж стала її підтримувати. Мовляв, куди це я зібрався без черги. Зважаючи на все, ніхто з них, влаштовуючись на роботу, не спромігся пошукати інформацію про господаря компанії. Мене навіть в обличчя не впізнали.

Настрій взагалі зник.

Підкоряючись грізному погляду тієї ж «милої» дівчини, вмостився у своїй приймальні, і сиджу, чекаю. Тільки чого власне кажучи чекаю, сам не знаю.

Через хвилин сорок, кілька перших кандидаток пішло. Пиняючи мене не добрими словами.

Мовляв призначив співбесіду козел такий, а сам не прийшов.

Ще через годину пішла друга велика їх частина.

І ті теж не скупилися «добрими» словами на мою адресу.

Треба визнати, досить пізнавальні вийшли посиденьки.

Навіть трохи повеселився, спостерігаючи за суперечками між дамами.

За дві години, які планував витратити на співбесіду кандидаток, залишилося лише дві.

А мені прямо стало цікаво, хто з них має велику витримку. Ось хто залишиться останнім, того і візьму на роботу.

А сам подумки зробив ставку на руду. Аж надто вона сподобалася мені.

Я навіть весело провів час, «чекаючи!. Милі на вигляд дамочки, як виявилося, були зовсім не милими. Прям як змії готові вкусити будь-якої миті. І те, що вони говорили про керівництво (а в даному випадку про мене), так взагалі страшно стало. Я подумки подякував тій, яка мене зупинила і не дозволила пройти повз, дозволивши все це почути. І, до речі, від неї я взагалі нічого поганого не чув. Вона мовчки сиділа, копаючись у своєму телефоні і постійно поглядала на годинник.

Коли жінки стали бунтувати, мовляв «скільки можна чекати». Вона так суворо поставила їх на місце. Трохи грубувато звичайно, але все ж таки донесла, що керівництво саме знає, коли приходити і коли йти. І що це не їх розуму справа.

У той момент я вже точно знав, хто з цих займе місце мого особистого помічника.

І ось через дві з половиною години залишилася тільки вона. Вся така мила, і серйозна.

Сидячи з нею поруч, мені було так добре. Спокійно та комфортно.

Вона продовжувала спостерігати за часом, та і в мене його до речі теж мало залишилося. Незабаром важлива зустріч, так що настав час закінчувати цю виставу і приступати до роботи.

- Ви кудись поспішайте?

Дівчина мило посміхнулася.

- Взагалі-то так. Якщо тут не пройду співбесіду, то за півгодини у мене призначено наступне.

Я весело хмикнув.

- Ну, тоді не втрачатимемо не вашого не мого часу. Давайте пройдемо до мого кабінету і нормально поговоримо.

Я встав і попрямував до кабінету. Відчинив двері і жестом запросив її увійти. З кілька хвилин мене свердлили поглядом. І все ж таки вона увійшла.

Я посміхнувся і пройшов слідом за нею. Здається саме тоді вона мені і сподобалася як дівчина, а не працівник . Хоча на той момент я й сам того ще не розумів.

Я поспішав на роботу. Знав, що сьогодні Елізабет розпочинає свої обов'язки асистента.

Не встигнувши зайти в будівлю власної фірми, як застав милу парочку, що мило собі бесідують, на пропуску охорони.

Настрій полетів до біса. Ще на додачу вона всю нараду літала десь у хмарах. Думала, мабуть, про нього. Про охоронця з яким так мило воркувала.

Сам не знаю чому, але мене це дратувало.

І як результат зробив своїй помічниці сувору догану.

Розумів, що перегинаю. Її особисте життя мене не стосується.

І все ж, мене це злило.

Ще й матінка надіслала чергову наречену. Не знаю, де вона їх бере і що їм обіцяє. Але ця прийшла дуже впевнена що ми одружуємося, ось прямо зараз йдемо подавати заяву до рагсу, хоча я бачив її вдруге.

Зовні не погана собою звичайно дамочка, але розумовими здібностями явно не блищала. Обвила своїми ручками мою шию і повисла на мені. І як бути? Як виставити, не дуже образивши?

Але мадам, зрозумівши що їй тут нічого не світить, кинулась в бій.

І тут мені на допомогу прийшла Елізабет.

Ця навіжена примудрилася облити її кавою, за що й отримала на повну. Елізабет так спритно схопила її за волосся і витягла на вихід. Я був дуже радий позбутися цієї... але звичайно розумів, що тепер матінка влаштує мені миття мозку.

Тяжко видихнув. Так, напевно, час поговорити з нею серйозно. Досить з мене цих наречених.

Друга половина дня пройшла навіть весело. Лізі вся знервована. Мабуть, боїться, що я її звільню. Хоча я її запевнив, що вона врятувала мене від цієї піранії. Але, мабуть, не повірила.

Ідучи додому, був щасливий, що обзавівся такою асистенткою.

З самого ранку наступного дня сварився з мамою. Мене дістали її спроби контролювати мене та моє життя. На додачу знову застав «милу» бесіду Лізі та Вінса.

А як побачив, як вона сьогодні вдяглася. Одягла гарну сукню і навіть розпустила свою пишну шевелюру. І це все для нього? Як у них все швидко відбувається? І каву він їй зранку купує. На власні очі бачив, як він за нею стоїть з ранку в черзі. А зараз так люб'язно передає. Ось... гад, одним словом.

Так. Час припиняти їхнє спілкування.

І знову не стримав свого гніву, зробив як минулого разу. Завалив роботою. Вигадував купу завдань. Посилав шукати документи яких взагалі не могло бути. А все для того, щоб позбавити її вільного часу, який вона могла б провести разом із цим...

Якось після чергової їхньої милої бесіди, злегка перестарався в покаранні і залишив Лізі на роботі до ночі. Та й до кави причепився, щоб ходила купувати його мені вранці, а за одне і собі. Так би мовити повільно прибираємо конкурента зі шляху. Нема чого йому купувати кави зайнятим дівчатам.

Совість мучила. Хотілося піти та допомогти їй з роботою. Але не знав, як виправдати вчинок. Ось так і просидів під будинком власної фірми до півночі. І тут нарешті вона вийшла. Вся така втомлена та мила.

- Елізабет, добрий вечір.

- А хіба він добрий?

Як завжди показує свої колючки.

- Вже досить пізно та небезпечно ходити однією вулицями. Та ще й у такому вигляді.

- А що не так із моїм зовнішнім виглядом?

І що вибачте, я повинен був їй сказати? Що ти прекрасна прямо око не відірвати? Що боюся, хтось поцупить її у мене?

- Та все так. Просто …

– Просто що?

Все не вгамовувалася моя фурія.

- Просто у такому вигляді небезпечно гуляти нічним містом однією.

- Я сама вирішу, що мені робити і як. Не Вашого розуму справа. Вже не маленька. І хто винен тому, що мені доводиться гуляти нічним містом?

- Лізі - Моєму терпінню прийшов кінець - Вже пізно. Сідай, будь ласка, в машину, я підвезу тебе додому.

І як результат, мені довелося силою садити її в цю  трикляту автівку.

- Скажи адресу, де ти живеш.

- Ще чого. Я можу й тут вийти.

Як мені хотілося відвести її до себе.

- Лізі, не випробовуй моє терпіння, або ти говориш свою адресу або я везу тебе до себе. Але одна на вулиці ти не залишишся.

- Добре, я покажу дорогу.

Ми їхали мовчки. Я намагався дивитись на дорогу, а не на неї.

Висадивши свою колючку, надіслав їй повідомлення. І отримавши відповідь був радий немов той хлопчисько.

Вважав, що перший крок зроблено. І як відповіла значить натяк зрозуміла. Але тут….

Знову цей Вінс, знову веселий сміх. Краєм вуха почув про зустріч у місцевому барі після роботи. Хотілося знову завалити справами і не кудись не відпустити. Але розумів, що це невихід. Силою я її не втримаю.

І сам пішов туди. Як побачив, що Вінс із Машею секретарем, подругою Лізи, шури мури крутить так одразу і видихнув. Але не надовго. Той, вочевидь, притягнув свого друга, що активно намагався приставати до моєї Лізі. Обіймав її і таке інше. Та, звичайно прибирала його руки, ввічливо відшиваючи. Але хлопець натяків не розумів або вдавав що не розуміє, продовжував свої дії ще активніше.

Як результат напився. Ще якась дівка причепилася біля бару. Спочатку вилася переді мною своїми грудями, намагаючись зацікавити. А мені було важливе лише те, що вона прикривала мене від цікавого для мене столика. Дівчина, не досягши моєї уваги почала дратувати.

Написав Лізі. Відповідь не надійшла. Та вона навіть не поглянула на той чортовий телефон.

Через якихось сорок хвилин, при цьому встигнувши накачатися в мотлох, отримав довгоочікувану відповідь.

Сфокусувавши помутнівший погляд на телефоні, знову тішуся як пацан. Білобриса лялька прийняла мій гарний настрій як знак і приступила до ще більш активних дій. Почала танцювати мені майже еротичні танці.

Здалеку бачу моя колючка постійно кидає погляди на телефон, чекаючи від мене відповіді.

Усміхнувся і пішов до неї. Досить цьому упирю її лапати.

Обережно притиснувшись ззаду, щоб вдихнути її солодкий аромат. Це було найкращим моментом за весь сьогоднішній вечір. І прошепотів

– Тут.

І отримав в нагороду її здивування і захоплення, що дали мені зрозуміти, я тут радше раді, ніж ні.

Офіціант допоміг влаштуватися поряд із нею. Чому я був дуже вдячний. Хлопець точно отримає добрі чайові.

Сиджу, в очах двоїться. А бажання придушити Вінса та його дружка нікуди не поділося. А навпаки, посилилося.

Другий і сам здогадався, що він тут зайвий і звалив перший, а потім і сам Вінс прихопивши з собою скромницю Марію. Вона навіть у вічі мені дивитись боялася.

Про себе посміхнувся. Ось нарешті ми й удвох.

Але ні, чортова дівчина з бару, все ніяк не вгамовувалась. Повисла на мені немов на жердині, і задоволено посміхається.

- А ти хто ще така. - Проспівала та, невдоволено зиркаючи на Лізі.

А моя в моєї колючка настрій прямо на очах почав ріхко змінюватись. Але через пару хвилин зібралася. Гордо підвелася і пішла, кинувши на прощання.

- Я мила ніхто, і вже йду. Приємного вам вечора.

І швидко попрямувала на вихід.

От зараза. І треба було цій дівкі так невчасно причепитися. Відштовхнув не задоволену фурію, і помчав слідом за Лізою. Але та вже встигла сісти у таксі.

Ну що ж, робити нічого, довелося в п'яному чаді сідати за кермо і наздоганяти. Сам винен.