О, мій Бос

Не встигла опустити голову на подушку, як пролунав звук будильника. Три години сну закінчилися, не встигнувши й початися.

Як же хочеться ще трохи поспати? Може, треба було скористатися пропозицією боса і прийти на роботу на пару годин пізніше? Зітхнула.

- Та ні, потім мені ще дорікатиме. Не хочу давати йому привід.

Каву довелося купувати самій і собі та шефу. Мені звичайно міг милий Вінс за ним збігати. Але купувати каву для боса в їйого обов'язки не входило. Отже, довелося самій стирчати у довжелезній черзі.

За двадцять хвилин до початку робочого дня вже сиділа за своїм столом.

За кілька хвилин з'явився і мій мучитель.

Знову не в гуморі. Злий, роздратований. Кинув на мене лютий погляд, і дивиться так, ніби хоче щось сказати, але чомусь не наважується.

- Доброго ранку містер Реймс, Ваша кава. Як просили. - І простягаю йому стаканчик із Стар бакс.

Мовчки бере свій напій і прямує до свого кабінету. Дверями грюкнув так, що я дивуюся як вікна ще, не вилетіли і залишилися цілі? Яка муха його знову покусала?

Бос знову завантажив роботою. Тільки цього разу не тільки мене, а й весь відділ на поверсі.

До обідньої перерви якось дотягнула, нерви пустують. Ну, я так ще нічого, тримаюся. А ось секретар Маша, не витримала і розплакалася. Вона теж новенька, як і я. Ми влаштувалися в корпорацію майже одночасно і одразу порозумілися. Бідолашна дівчина не звикла до такого тиску, та й характером вона як на мене надто добра. Навіть мухи не скривдить.

А тут трохи заспокоївшись дивилася таким ну зовсім не добрим поглядом, що навіть я, дама з досвідом щодо помст, насторожилася.

Дивиться так, із прищуром і пропонує сірники тягнути. Типу коротка значить кілера наймемо нашому мученику, а якщо довга, то й самі йому шию згорнемо. Все-таки хоч ми і тендітні жінки, але нас двоє, а він один. Значить, хоч і маленький, але шанс у нас все ж є.

Обідня перерва пройшла весело. Ми раз у раз вигадували методи помсти для боса. Від самих не винних, типу проносного до кави. І на крайній випадок, коли вже зовсім дістане, забарикадувати йому двері кабінету. І хай собі там сидить. Насолоджується розкішним видом на парк.

Так за веселою балаканиною і з'ясувалося. Що Маші подобається наш Вінс. Але вона навіть заговорити з ним боїться.

Ну що ж, робити нічого. Маша дівчина хороша, та й сам Вінс начебто непоганий. Так, вирішено. Побуду трохи звідницею. А що тут такого? Справу хорошу зроблю. І карму собі трохи підправлю.

Залишалося п'ятнадцять хвилин з обіду. І ми вирішили не втрачати їх даремно. А провести з користю. Захопили трохи тістечок, кави та попрямували у бік пункту пропуску охорони. Так би мовити, «спонтанно» вирішили почастувати хлопця кавою. Той звичайно зрадів нашій компанії. Через пару хвилин ми всі весело сміялися з якогось його жарту. А головне Маша щаслива, та й сам хлопець дивлюсь теж скоса на неї поглядає. А я задоволена собою. І так, місія зведення почалася.

Повз пронісся злий як чорт бос. І навіть не глянувши в наш бік просто прогарчав мені.

- Елізабет, обідня перерва закінчилася. Миттю на робоче місце. Терпіти не можу, коли спізнюються.

Стою, злюсь. А тихоня Маша вже десь скоч відкопала. І показуючи його мені киваючи убік боса. З натяком пов'язати його і добре побити. Ну ідея то, звичайно, приваблива. Але хоч бос і злий, а все одно гарний гад. І мені якось шкода псувати таку красу. Ну ось що за... І чому мені його шкода? Так зберися дівчинко. Тиранів не шкодують. А ідею зі скотчем треба обміркувати.

Другу половину робочого дня думала не переживу. Бос гарчить. Та з нього якщо придивитися іскри з очей сипалися. І що з ним таке взагалі? Якщо так піде і далі, то заробить, сам собі нервовий зрив, і мене заразом доведе.

Нарешті дочекалася кінця дня. Все начебто тихо. Реймс уже як пів години тому кудись змився. А весь відділ і радий. А я як рада. Сьогодні дивишся і додому потраплю вчасно.

Маша з Вінсом зібралися посидіти трохи в барі, і мене запросили. А чому б і не відпочити? Тим більше, я заслужила. Трохи відпочинку та зміна обстановки не завадить. А те, що буду третьою зайвою, ну і фіг з ним. Місце людне, знайду як себе розважити.

Як виявилося, бар був не просто людним, а прям чимось схожий на величезний мурашник. Та тут не те що яблуку не було де впасти, тут навіть вишенька не помістилася б.

Ми з Машею помітивши хлопця, що чекав нас, стали швидко пробиратися до нього. Той усе продумав і замовив заздалегідь столик. Що було до речі дуже завбачливо з його боку. Одним словом, молодець. Але як виявилося, він не тільки столик, а заразом і компанію для мене припас. Мабуть, теж карму поправляє, як і я. Бо притягнув для мене друга. Той, звичайно, непоганий собою. Високий, спортивної статури. І личко то ні чого. Але мене щось не вразило. Останнім часом, після знайомства з Реймсом, мої вимоги якось зросли до небувалих висот. Хочу такого, як бос. Тільки не колючого.

Звали мого «спутника» Шон. І як виявилося він досить веселий, і товариський хлопець. Плюс парочка коктейлів зробили свою справу. Мені було весело і навіть йти до дому не хотілося. Тим більше, що завтра субота і можна не поспішати на роботу.

Ну все одно, всі спроби Шона мене пригорнути докорінно присікала. Хлопець начебто нічого, але щось мене стримувало. І заходити далі за дружбу якось не хотілося.

Дістала мобільний вирішивши перевірити котра година. А там... Три повідомлення, і всі від боса. І судячи з тексту мій шеф, як і раніше, злий як той чорт.

Майкл "Як подивлюся тобі дуже весело в новій компанії"

Озирнулась на всі боки. Він що тут? Шукаю його очима, але народу так багато, що можна загубитись. Читаю далі.

Майкл «Так, прям так весело, що навіть на повідомлення не відповідаєш»

Майкл «Ну, якщо так, бажаю успіхів»

Витріщилася на екран телефону. І як накажете все це розуміти?

Ліза «Якщо бачив мене в барі, то чому не підійшов?»

У відповідь повідомлення не було з хвилин десять. Тримаю телефон у руці постійно на нього поглядаючи. Чомусь боюся пропустити відповідь. Якщо вона, звичайно, буде.

Нарешті той показує, що мені пишуть повідомлення у відповідь. Чомусь і зраділа і дуже нервую.

Майкл «Не хотів заважати вашій дружній компанії. І що б на мою появу сказав би твій залицяльник?»

Ліза «Він не мій залицяльник. І ти б не завадив. Якщо, звичайно, настрій покращився.»

Майкл «Якщо він не твій залицяльник, то чому постійно лізе тебе лапати?»

Ліза «Ну, якби ти уважніше спостерігав, то помітив би, що я його ставила на місце. І жодних надій не давала. І що це взагалі за такий допит? Я сама вирішую, кому мене можна лапати, а кому не можна»

Майкл «А, може, я не хочу, щоб тебе хтось лапав»

Сказати, що я здивувалася такою відповіддю, то це нічого не сказати. Що взагалі відбувається? Я так здивувалася, що навіть не помітила, що все ж таки перейшла на «ти» з босом.

Ліза "Майкл, Ти що п'яний?"

Майкл "Можливо"

Ліза «Тоді їдь додому і проспись»

Відповіді немає, ні за п'ять хвилин ні за десять. Моторошно, нервуюся і злюсь. Чому так довго не відповідає? Може, щось трапилося? Хоча, мені яка різниця? Нехай робить, що хоче. Дорослий хлопчик. Сам розбереться.

Але чомусь продовжую нервувати. Помічаю, що мої погляди на телефон вже трохи напружують Шона. Хоча йому то що? Перший раз взагалі його бачу, ще й він мені нерви робити буде? Ні. Мені одного вистачає.

Минуло вже 20 хвилин. І чому він не відповідає? Не витримую, пишу сама.

Ліза «Чому не відповідаєш? З тобою все гаразд? Де ти?"

– Тут.

Від теплого дихання біля вуха мене прямо в жар кинуло. Від несподіванки підскочила на місці.

- Доброго вечора всім. Не заважатиму?

Перед нами, у всій своїй красі стояв Бос. Ну як стояв, гойдався, зі склянкою віскі в руці боки.

- Ні, звичайно. Не завадите. - стрепенувся Вінс.

Ну воно те й зрозуміло. Хто добровільно скаже босові, що той тут зайвий?

Не встиг Реймс підійти до нашого столика, як офіціант швидко йому приніс стілець, і віскі у склянці оновив.

Той вальяжно розвалився і якось дивно мені посміхається.

Всі, звичайно, притихлі. Маша та взагалі від страху трохи під стіл не сховалась. Сидимо, мовчки п'ємо свої напої.

Першим не витримав Шон, якось швидко знайшов причину і звалив. Аж прикро стало. Він ніби зі мною був, а тут, як побачив на обрії не званих гостей, швидко здувся і звалив. Ось ганчірка. А Вінс, довго не думаючи вчинив так само, але при цьому молодець, спритно потяг Машу за собою. Кинувши на останок вибачаючий погляд у мій бік?

Ну звісно, ​​молодці, нічого не скажеш. А мені то, що накажете робити?

Усі звалили, а бос задоволений. Усміхається на весь рот. Прямо як задоволений кіт. Якби сама не знала, який він може бути неприємний, зараз хто б сказав, що це правда, точно не повірила би.

Сидимо мовчки. Намагаюся навіть не дивитись у його бік. А на собі відчуваю його погляд. Так відчуваю, що здається скоро в мені дірку просвердлить.

- А що ж це ваш кавалер так швидко вас залишив?

– Він не мій кавалер. Я вже писала про це. Щось пам'ять у вас закоротка.

- А ми як подивлюся знову на «ви»

Мовчу, розумію, провокує зараза. І що йому взагалі треба?

Хоча, маю зізнатися хоч самій собі, що рада його присутності.

Тут до нашого столика підпливла висока блондинка, і не підійшла, а саме підпливла. Вона так виляла дупою, що були б ми зараз у воді так нас би хвилею втопило.

Сама вся така важлива, сукня ледве попу прикриває. Груди так взагалі із сукні вивалюється. Ось-ось прорве останній бар'єр у вигляді кволого ґудзика і гайда на волю. Губки так свої силіконові ображено надула. Простягла свої брудні рученята до боса і повисла на ньому. А мені так і хочеться відірвати ці щупальці.

Спіймала себе на цій думці і мало не здригнулася. Якого біса зі мною відбувається? Що це мене дана картинка так розлютила? Шеф мені ніхто, то чому я так бішусь? Скосилася на раніше випитий мною коктейль. Точно. Це все він винний. Випила якусь гидоту, ось тепер і ловлю наслідки.

Злюся з кожною секундою все більше. Мені так вечір зіпсував. Кавалера мого злякав, «він йому не подобається», а хто його в загалі питав. А сам із цією? У-у-у. Зараз точно когось придушу. Причому з особливою жорстокістю.

- Любий, ну ти чому так довго? Я скучила?

Проспівала пташка. А бос уже не так посміхається. З побоюванням на мене дивиться. Очевидно здогадався про мої думки і бажання звернути їм обом шиї. Або, швидше за все, моє кровожерливе бажання було прямо написане на моєму обличчі.

- А ти ще хто така?

Нарешті пташка і мене помітила

А мені чомусь так гидко і боляче. Та невже я ревную? Зібралася. Розправила плечі, які встигли змарніти. Потім розберуся у своїх почуттях. Досить, що я через нього на роботі засмучуюсь.

- А я мила ніхто, і вже йду. Приємного вам вечора.

Встала і швидко попрямувала на вихід.

Бігла так, мов вовки за мною гналися. Спіймала таксі і вирушила додому. Потрібно розібратися у собі. Ще не вистачало запасти на боса. Чи я вже запала?

У сумці затріщав телефон. Дзвонить мій мучитель. Відключила і жбурнула його назад у сумку.

Знову дзвінок. Не беру. Він знову дзвонить. Вже й водій так не гарно зиркає. А я його розумію, і саму цей звук уже дратує.

На п'ятий дзвінок все ж відповіла

- Що ти хочеш?

- Вийди з таксі, я їду по заду.

Обернулася. Точно, знайома мені машина їде слідом.

- Не вийду. Їдь назад. Там пташка свого милого вже зачекалася.

- А ти що ревнуєш?

Посміхається ще?

- Ще чого. - Фиркнула.

- Ліза, вийди і ми поговоримо нормально.

- Ні.

- Через тебе я п'яний сів за кермо, та ще й на телефон відволікаюся. Виходь уже з цієї чортової машини. І ми поговоримо.

Я ніби прозріла, та він ледве стояв на ногах. Як він за кермо то сів? Кричу водієві, вимагаючи зупинитися. Той висадив мене у найближчих бордюрів, а сам лаючись собі під ніс поїхав далі.

Не встигла я вийти, як Майк під'їхав.

Вивалився з машини, бо вже ледве стояв на ногах. І стоїть так хитаючись, і грізно дивиться на мене.

- Ти куди це втекла?

- А тобі яка різниця? У тебе там пташка на колінах гніздечка вила, не хотіла заважати.

Хмуриться стоїть, і продовжує свердлити мене не добрим поглядом.

- Сідай у машину.

- Ти, що з глузду з'їхав? Ти п'яний. Я з тобою у такому стані нікуди не поїду. І тебе не відпущу.

- Добре. Значить, посидимо тут. - І впав на бордюр.

Стою. Не знаю що мені робити. Майкл, підібравши коліна, опустив на них голову. Сидить тихо. Може заснув? А мені що робити? Ну, не можу ж я його так залишити. І за що мені все це?

Тяжко видихнула, стала думати що мені робити.

Майкл мовчав. А я зрозуміла, без допомоги того ж Вінса з Машею мені явно не обійтися.