Палітра почуттів

Хто б намалював любов? Пікассо чи да Вінчі?

Що ж, їхні рукописи — вічні.

Але чи змогли б вони підібрати кольори,

Ці знамениті й поважні "автори"?

Розлука — чорна, а щастя — жовте.

Відобразити це було б, авжеж, не так вже й просто.

Пам'яті моменти— мов хвилі хвилясті,

Океан глибокий — то думок безкрай.

Усмішки — немов промені ясні,

Що лягають на полотно за край.

Час, що збігає, — то, певно, сіре цунамі,

Яке несе речі незнані.

Червоні лінії — вогонь, що у серцях палає,

А білі зорі — спокій, що ніколи не минає.

Але навіть промах може мати суть,

Непорозуміння й компроміси —

Чорної і білої фарби каламуть.

Хтось скаже: «Шедевр!», інший: «Повна діч».

А я скажу одну хорошу річ:

У кожного свій пензель, і свої фарби маємо,

Та не завжди розуміємо,

Що найкращими митцями стаємо,

Коли фарби одне одному додаємо.