Ранок

Ненавиджу безсонні ночі,

Але які ж чудові літні ранки –

Такі безлюдні й тихі,

Сповнені надії і водночас туги.

Нелюдська холодна тиша

Такою теплою здається.

Безгоміння душу мою цілить,

Немов перший промінь ранньої зорі.

Тоді залишусь я одна в цілому світі.

І висота більше не лякатиме,

І тиша порушиться людьми,

І впаду у сон, як остання зірка,

Перед тим чудовий літнім ранком.