Діти марно обіцяного сонця!

Рагін нависав над хлопцями, мов чорна грозова хмара.

— Вилазьте! Розкопки закінчено! — крикнув він, широко усміхнувшись.

— Навіщо ти це робиш?! Я ж допомагав тобі! — злісно крикнув Гордіс.

У відповідь Рагін лише ще голосніше розсміявся.

— Бачиш, коли той, хто колись допомагав тобі й був твоїм другом, раптом іде проти тебе, переконаний у власних божевільних інтересах, він автоматично стає твоїм ворогом! А ти, Гордісе… лікував усіх. Усіх вилікував. А про себе забув!

— Карелло, виходьте! — крикнув Парос. — Повірте, вам нічого не буде. Вас вилікують, і ми все забудемо!

— Кого вилікують? Нас?! — дівчина  перелякано дивилася на батька. — Від чого? Від правди?! Тату, ти серйозно?

— Вони не вилізуть, — холодно промовив Рагін.

Потім він махнув рукою в бік котловану.

— Закопуйте. Нехай тут і залишаються!

— Ні, зачекай! Ти збожеволів?! Там моя донька! — спробував зупинити друга Парос.

— Вона вже заражена! Їх уже не врятувати! — ще голосніше крикнув Рагін. — Закопуйте!

— Гаразд! Добре, ми виходимо! — крикнув Балімор. — Але, будь ласка, вислухайте нас!

Хлопці повільно вибралися з котловану.

Щойно вони опинилися нагорі, їх одразу схопили поліцейські. Всього їх було близько десяти.

Рагін підійшов до Гордіса майже впритул.

— Нічого-нічого… Зараз вас відвезуть до лікарні, і ви все забудете. Гаразд? — він знову посміхнувся.

— Аж ти ж скотина! — проричав Гордіс.

Рагін миттєво розвернувся й ударив його під дих.

— Гордіс! — перелякано скрикнула Карелла.

— А з тобою, детективе, ми поговоримо потім. Якщо ти забула, у тебе є чоловік і двоє дітей! — Рагін подивився на Кареллу. — Уяви, як їм буде боляче дізнатися, чим займається їхня улюблена мати!

— Ведіть їх! — скомандував Парос.

Поліцейські вже хотіли виконати наказ, як раптом…

Прямо перед ними, немов із повітря, виросла стіна з людей.

Вони були вдягнені в дивний ритуальний одяг. Їхні обличчя приховували маски у вигляді черепів якихось тварин. На головах сяяли своєрідні сонячні німби, а на грудях висіли такі самі підвіски у формі сонця.

Їх було безліч.

Здавалося, вони заповнили весь простір навколо.

Гордіс усміхнувся.

Тепер він уже розумів, хто перед ними.

А от Рагін і Парос добряче злякалися.

— Схопити їх! — наказав Парос, вирішивши, що це якась група підтримки.

Поліцейські кинулися вперед.

Але нічого не вийшло.

Вони намагалися схопити людей, та їхні руки проходили крізь них, наче крізь голограми.

Натовп залишався нерухомим.

І тоді один із них зробив крок уперед.

Це був чоловік у довгому темному вбранні. На його голові сяяв золотий сонячний німб.

— Відпустіть їх. Зараз же.

Його голос прогримів так, що, здавалося, здригнулася сама земля.

Наручники з рук хлопців зняли.

Гордіс озирнувся й раптом помітив, що поруч із чоловіком стоїть Мати.

Вона обіймала того самого хлопчика, якого він уже бачив раніше.

— Мене звати Саніро, — сказав чоловік. — Ми — Діти Сонця.

— Але чому?.. Розкажіть! То Будалар — це ваше місто? — жваво запитала Карелла.

— Так. Точніше — місто наших предків.

Саніро вказав на Рагіна та Пароса.

— Вони зруйнували наш дім. А те, що ви розкопали, — наша головна бібліотека. Там зберігалися таємні знання, трактати й праці наших філософів.

— Тепер зрозуміло, чому вони так накинулися на це місце, — сказав Балімор.

— А та плитка… Вона теж частина вулиці Будалара? — запитав Савір.

Саніро кивнув.

— Весь ваш Гаранаті побудований на Будаларі.

Він зробив паузу.

— Уявіть собі райське місто, яке розкинулося на березі океану. Місто, що живе за власними законами, має власні ресурси й не залежить ні від кого.

Його голос став твердішим.

— Звичайно, шайці бандитів, які захопили землі цієї країни, це не сподобалося. Як це — місто саме себе забезпечує? Нікому не підкоряється? Та ще й володіє таємними знаннями?

Саніро гірко усміхнувся.

— Воно мало існувати? Ні. Вони вирішили, що не має.

— За кілька ночей за допомогою екскаваторів і вибухівки вони стерли нас із лиця землі. А потім усе, що не встигли зруйнувати, просто закопали.

Він на мить замовк.

— Ми вижили лише завдяки тому, що поклонялися і вірили нашій Матері.

— Матері Будалара.Гордіс подивився на жінку.

Рагін і Парос також дивилися в той бік.

Але для них там не було нікого.

— Ви бачите Матір? — здивовано запитав Саніро.

— Так, — відповів Гордіс.

— І не тільки він. Я теж її бачу! — одразу додала Карелла.

Очі Саніро широко розплющилися.

— Ви розумієте, що це означає?!

Він перевів погляд із Гордіса на Кареллу.

— Ваші предки були з нами. Ви — Діти Сонця!

— Добре… А що означає «Сонце освітить череп »? — згадала Карелла

Саніро завмер.

Здавалося, його блискавкою пронизала якась думка.

— Це… правда, яка спливе назовні.

Він повільно озирнувся на розкопану землю.

— Правда, яка осяє останки нашого Будалара.

Він подивився прямо на Кареллу.

— І цей момент відбувається просто зараз.

Рагіну набридло слухати «бредні людей у маскарадних костюмах».

Він різко щось крикнув у бік вулиці.

І за мить звідти з’явилася величезна юрба мешканців Гаранаті разом із поліцейськими.

— Схопити їх! Не дати їм вийти звідси живими! — заревів Рагін.

Почалася масова сутичка.

Поліцейські та мешканці кинулися на людей у масках, але, як би вони не намагалися щось зробити, це було марно.

Їхні удари проходили крізь тіла, немов крізь примар.

Здавалося, Діти Сонця взагалі не належали цьому світу.

Нарешті все стихло.

Саніро підійшов до Рагіна майже впритул.

— Визнай, що ти програв.

Рагіна та його людей з усіх боків оточили мешканці Гаранаті.

Навіть ті, хто ще недавно був на його боці.

— Чого ви хочете, чорт забирай?! — проричав Рагін. — Сиділи б у своєму карнасі й не вилазили звідти!

— Ми вимагаємо, щоб ви відновили Будалар! — пролунало у відповідь.

раптом просто з повітря пролунав жіночий голос.

Усі замовкли.

Перед натовпом з’явилася сама Мати Будалара.

— Ми вимагаємо відновити знання та бібліотеки!

Голос жінки лунав над усім містом.

— Ми вимагаємо, щоб Сонце знову засяяло, а система впала!

Натовп загув.

— Ми вимагаємо, щоб людям знову була доступна справжне Життя і Світло!

Рагін зблід.

Він почав нервово витирати піт із чола. Здавалося, від самого страху й стресу він схуд за ці кілька хвилин на кілька кілограмів.

— Гаразд… Гаразд! Добре! — нарешті пролепетав він. — Я вам обіцяю! Завтра на головній площі буде оголошено про відновлення міста!

У натовпі запала тиша.

А десь далеко, за хмарами, крізь темряву пробився перший промінь сонця.