Діти марно обіцяного сонця!

В одному з районів Гараннаті вже кілька днів рили котлован. Тут планували реалізувати незвичайний проєкт житлового будинку — у абсолютно новому для міста стилі. Архітектор Балімор особисто розробив і намалював усі креслення.

Поки робітники займалися котлованом, Балімор сидів у невеликому будівельному вагончику й уважно вивчав проєкт. Йому було п’ятдесят чотири роки. У нього була сім’я, улюблена робота і навіть онук. За довгі роки своєї кар’єри він встиг зіткнутися з багатьма несподіваними ситуаціями, але те, що сталося того дня, здивувало б навіть його.

У двері вагончика раптом постукали.

— Увійдіть.

Двері відчинилися, і всередину зайшло кілька будівельників. На їхніх обличчях читалося явне занепокоєння.

— Баліморе… Нам дуже шкода вас переривати, але ви повинні на це подивитися.

— Що сталося?

Чоловіки нічого не відповіли. Лише переглянулися й жестом попросили його вийти.

За кілька хвилин вони вже стояли біля котловану.

Балімор подивився вниз — і завмер.

Із землі показалася частина старої цегляної стіни. Трохи глибше виднілися уламки дерев’яних конструкцій, а поруч — шматок даху.

Один із робітників уже зупинив техніку.

— Стоп. Далі не копаємо.

Балімор кілька секунд мовчки дивився на знахідку.

За всі роки роботи він уперше стикався з чимось подібним.

Під час риття котловану виявити під землею частину будинку?..

Такого просто не могло бути.

— Нічого не чіпати, — нарешті промовив він. — Узагалі нічого.

Він негайно наказав зупинити всі роботи та викликати відповідні служби.

Невдовзі територію оточили. На місце прибули поліцейські, фахівці та співробітники служби охорони культурної спадщини. Робітникам заборонили наближатися до знахідки, доки спеціалісти не встановлять, що саме опинилося похованим під землею.

Балімор ще довго стояв на краю котловану й дивився вниз.

Він чомусь не міг позбутися дивного відчуття, що вони знайшли не просто залишки старого будинку. Поки він чекав, до нього раптом підійшов один із поліцейських і сказав:

— Ви Балімор?

— Так!

Поліцейський похитав головою і промовив:

— Мені шкода, але вам доведеться знайти іншу ділянку землі для будівництва…

Усередині Балімора все стиснулося. Він пів року розробляв цей проєкт, ночами не спав і вибрав цю ділянку не просто так — вона ідеально підходила для цього будинку!

— Ви зараз серйозно? — запитав він у поліцейського, знявши тремтячими руками окуляри.

— Так. Поки тут будуть розбиратися, з’ясовувати, що саме ми знайшли, на це підуть кілька місяців, якщо не більше. Не думаю, що ви захочете чекати!

— Не знаєте… Ми почекаємо…

— Ви так наполегливо налаштовані, — усміхнувся поліцейський.

Раптом на територію будівництва заїхали дві дуже дорогі машини. З однієї з них вийшов Рагін разом із кількома людьми.

Він оглянув знахідку, щось обговорив із присутніми, а потім підійшов до Балімора.

Привітавшись, Рагін запитав:

— Я бачу, роботи йдуть чудово. Навіть краще, ніж чудово? Але, схоже, на цьому ми й закінчимо, так?

— Не розумію вас.

— А що тут не розуміти… Шановний Баліморе, їдьте додому й забудьте про те, що ви тут знайшли. Я особисто виділю вам нову ділянку для вашого проєкту. Але пообіцяйте мені, що тут ви більше нічого не копатимете й нічого будувати не будете!

— Чому, чорт забирай?! Поясніть хоча б, що ви знайшли! Що це таке і чому не можна просто все з’ясувати? Покличте археологів — може, вони щось зможуть встановити…

Але Рагін подивився на нього таким холодним і злим поглядом, що Балімор мимоволі замовк.

— Послухай. Тобі потрібні гроші? Нова земля для будівництва? Не питання. Але не став зайвих запитань! А тепер згортай усе по-доброму. Через тиждень я видам тобі нову ділянку, і там ти побудуєш свій проект!

Сказавши це, Рагін разом із кількома людьми сів у машини, і вони поїхали.

А бідний Балімор залишився стояти біля котловану, дивлячись униз, наче ховав у ньому весь свій проект.