Діти марно обіцяного сонця!

«вартанап уранап варшарам матє мааа вартанап уканап варшарам матє мааа кунушеай вайнеймасии уршанар мастамааа ватайшей майсте малиии вартанап уранап варшарам матє мааа»

Пісня линула в повітрі, заповнюючи собою дерева прекрасного лісу, у якому біженці з міста облаштували привал! Діти гралися, бігаючи навколо дерев і сміючись. Хтось заліз на дерево й грався у хованки, а якась жінка кричала дитині, щоб та негайно злізла, інакше впаде! Хтось готував їжу із тих запасів, які встигли винести з палаючого міста.

До жінки підбігла дівчина.

— Мамо, ми з Галіосом знайшли на карті місто. Там зможемо ненадовго оселитися. Воно знаходиться на сході країни!

Жінка подивилася на неї з подивом.

— Карнас...? Довго ж ми будемо до нього йти...

— Лаїра, будь ласка, займися сестрами, літніми людьми та приділи особливу увагу сиротам.

— Зрозуміла!

Сказавши це, дівчина підійшла до компанії дівчат.

Галіос, високий юнак із довгим волоссям і красивою густою бородою, запитав:

— Мам, нам треба б помститися їм...

— Не зараз, Галіос. Не зараз...

— Гордис! Гордис! Вода!

Карелла підбігла до плити, на якій стояла каструля, з якої вже виливалася вода. Вона зменшила вогонь і подивилася на нього.

— Гордис, що з тобою? Агов...

Гордис стояв наче загіпнотизований. Раптом він різко отямився й подивився на Кареллу, потім узяв макарони та кинув їх у каструлю.

— Я досі не можу її забути.

— Кого?

— Ту жінку зі сну...

— Послухай, ти втомився, і через втому твій мозок створив образ якоїсь жінки, від якої віє турботою. Твій організм просто намагається зцілитися за допомогою цього образу...

Її голос розчинявся в тумані, а перед очима Гордиса все ще стояв образ незнайомки зі сну. Він намагався розгледіти її обличчя, яке було сховане під вуаллю чи то хусткою — він точно не пам'ятав. Але пам'ятав одне: її сповнений любові й блаженства погляд карих очей, які дивилися прямо йому в душу, здавалося, бачили його наскрізь! І від цього погляду всередині Гордиса все переверталося. Його кидало то в жар, то в холод!

У такому стані він і поїхав на роботу.

На роботі все було наче в тумані: пацієнт за пацієнтом. Аж раптом Гордиса з цього туману витягнула дівчинка, яка дивилася на нього палаючими очима й сказала:

— Вона вас запримітила!

Отямившись, він із подивом перепитав:

— Хто запримітила?

— Мати! — відповіла дівчинка, усміхаючись.

Гордис кинув погляд на жінку, яка сиділа поруч, але та лише похитала головою.

— Вона нещодавно бачилася із сектантом, а ви, кажуть, у місті лікуєте цю хворобу!

Згадавши, що Карелла його пробачила, він тут же виписав лікування та направив їх до Карелли.

День знову минув наче в тумані. Аж раптом до його кабінету, усміхаючись своєю широкою усмішкою, зайшов Рагін.

— Гордис, як ти?

— О, які люди! Щось сталося?

— Так. Ось, тобі передали.

Рагін простягнув Гордису невелику шкатулку.

— Що це?

— А ти подивися!

Відкривши її, Гордис побачив купу старовинних монет.

— Вау! — тільки й зміг вимовити він.

— Із музею передали частину нової колекції! — гордо відповів Рагін.

Потім, подивившись на спантеличеного приятеля, Рагін запитав:

— Усе добре? Ти наче десь у хмарах літаєш.

— Та розумієш, — почав Гордис, поставивши шкатулку на стіл, — наснився мені тут сон... Місто великої краси! І жінка. Та настільки красива, що я досі відійти не можу!

На це Рагін лише розсміявся.

— Знаєш, друже мій, якщо тобі починає снитися жінка, то пора у відпустку! Ні, я серйозно. Іди у відпустку, візьми із собою пару дівчат та й поїдь відпочинь! До речі, у П. Г. дуже хороший вибір!

Сказавши це, він підморгнув, а потім голосно розсміявся.

— Ну, а в мене Карелла!

— Карелла Кареллою, а відпочинок — за розкладом. Все, я побіг!

Він міцно стиснув руку Гордиса.

— І пам'ятай: завтра ти у відпустці!

Сказавши це, він вийшов, залишивши чоловіка наодинці з думками.

День майже завершився.

Гордис зайнявся заповненням паперів, аж раптом у двері постукали.

Не відриваючись від паперів, Гордис крикнув:

— На сьогодні візити закінчено!

Але людина й не думала йти.

Піднявши голову, Гордис ледь не схопився за серце, а тіло кинуло в жар.Перед ним стояла жінка зі сну. Та сама!

Одягнена в одяг , розшитий сонячними променями. На ній було бежеве плаття у східному стилі, голову покривав золотий платок, до якого була прикріплена тканина, що закривала обличчя.

Тканина була прикрашена золотими мереживами, наче золотий туман, витканий із сонячного світла.

бездонні очі, в яких можна було побачити нічні зорі!

Вони дивилися одне на одного.

А потім вона різко зникла в яскравому сонячному світлі.

А Гордис довго сидів, нічого не відчуваючи. Наче з нього витягли душу.Гордис сидів увечері разом із Кареллою й розглядав монети. На столі перед ними лежала ціла колекція старовинних скарбів, зібраних з усього світу: рідкісні золоті, мідні, потемнілі від часу й ті, що майже не втратили свого блиску. На одній монеті був зображений величний орел, на іншій — якийсь давно забутий імператор.

— П’ять кернів… шість кернів… — задумливо рахувала Карелла, перебираючи монети.

Серед них трапилася й одна велика, важка монета.

— Охреніти! — здивовано вигукнула Карелла. — Двадцять кернів!

Гордис усміхнувся, але раптом згадав про дещо важливе.

— Ти поговорила з тією дівчиною? Я ж відправив їх до тебе…

— Так, поговорила. І знаєш що? — Карелла відклала монету. — Знову Будаллар, мати… і все те саме.

— Стривай. А хто така ця «мати»?

— Як я зрозуміла, вона їхня головна. Та, хто керує сектою.

Гордис замислився. Його погляд застиг, ніби він намагався витягнути з пам’яті щось давно забуте. І раптом його очі широко розплющилися.

— Точно! Точно, Карелло! — різко вигукнув він.

Дівчина здивовано подивилася на нього.

— Що?

— Жінка з мого видіння! Я ж сьогодні, коли заповнював папери… вона з’явилася просто переді мною!

Карелла кілька секунд мовчки дивилася на нього, а потім голосно розсміялася.

— Ти серйозно?!

— Так! Так!

— Прямо у плоті?

— Ну… я не знаю, у плоті вона була чи ні, але мене так у жар кинуло… — Гордис схопився з місця. — Карелло, нам треба знайти їхнє лігво! Ми повинні вирушити до Карнаса! Тим більше, я якраз із сьогоднішнього дня у відпустці. Ми зможемо її знайти… і допитати!

Карелла дивилася на свого божевільного друга. Його очі палали від азарту й адреналіну, а сам він уже, здавалося, подумки мчав дорогою до Карнаса.

— Та ти, здається, втюрився… — примружившись, сказала вона.

— Та ні! — обурився Гордис. — Я просто впевнений, що ми зможемо її знайти! Ну що, ти зі мною?

Карелла ще кілька хвилин мовчки дивилася на нього, ніби серйозно зважувала, чи варто взагалі вплутуватися в цю авантюру.

А потім кивнула.

— Добре!

— Да-а-а! Ура-а-а!

Від переповнених емоцій Гордис змахнув руками, схопив Кареллу в обійми й почав кружляти її посеред кімнати.

— Ахахаха! Та що ти робиш?! — сміялася вона. — Пусти мене!

— Я просто радий! — вигукнув Гордис. — Можливо, ми нарешті докопаємося до істини!

Він відпустив Кареллу й, розправивши руки, випадково зачепив стару шкатулку.

Та з гуркотом упала на підлогу.

— Чорт…

Гордис уже хотів підняти її, але раптом завмер.

Серед розсипаних монет щось яскраво блиснуло.

— Карелло… — тихо промовив він.

Він нахилився й підняв монету.

Вона була золота.

Але, на відміну від усіх інших, ця монета виглядала абсолютно новою. Ні подряпин, ні потемнінь, ні сліду часу — наче її відкарбували лише кілька годин тому.

Гордис перевернув її.

— Десять кернів… — прочитала Карелла.

А потім він повільно перевернув монету на інший бік.

І в ту ж мить у них обох перехопило подих.

На зворотному боці був зображений великий стародавній город.

А під ним чітко виднілися лише одне слово.

«БУДАЛЛАР».

Гордис і Карелла мовчки переглянулися.

Здавалося, відповідь, яку вони так довго шукали, щойно сама впала їм просто до ніг.