Хибний знак

Застрибувати в останній вагон

За липким солодом недоверхого гедоніста?

Прожектор, бійка. Я кинула все - і відстала.

Тут і там - паперовий сніг, бутафорія, скрізь

Потрохи старої газети на кшталт

"Нумерології", "Магії" чи інший шлак.

На пероні - ні душі, крім мене.

Повітря застигло гливкою опарою,

Росте і прямує в мій рот.

Регламент говорить: "Стій. Не рухайся. Дихай плавно".

А я…

А я чекаю на озон і згасання ламп.

Позаплановий первинний жах

Поточився й закляк

Перед зашморгом кабінетної аристократки.

Закреслена власна назва - безликий номер -

Майорить поміж цифр і дат.

Відчуття, що за крок від "я - все і ніщо",

Проте длубаюся в соціальному мотлосі -

Старими пробками від сорому, залишками чужого умовиводу,

тяглістю колективного.

І чекаю, доки ревізор поставить штамп

На лобі - щоб бачили.

Прожектор!

Порожні вітри між сенсами

Легко підточать мій крок

На краю прірви.

О, так,

Вже сухий ченець тягнеться гаком в саму горлянку і сипло:

- Тримай окраєць черствого забуття,

Спробуй згадати ім'я

Чи мету життя.

І от я стою на перетині всіх можливих плато:

Нікчема у плоті раба чи

Унікальне Я?

Або - пляма від липкого солоду,

в пилюці і смороді,

Зате поза системою координат,

Яка марить лишитися тією,

Хто кричить у темряву нахабне:

"Куди преш?!

Потороч".

О, ні.

Не вибір між величчю і сміттям,

A вибір сміття - стати величчю.

Щось підказує - хибний знак.

Інвентарний номер стлів ущент.

Химерне марево чекає на страх або бунт.

Та я вже скинула панцир

І дряпаю пальчиком свою

Систему координат.