„ Сон ”

Я знову бачив образ твій у сні,

Де час над нами втратив свою владу.

Які ж хвилини випали мені —

Якої тихої, безумної розради…

Я спав і спав, не прагнув прокидатись,

Бо справжнє світло мерехтіло там.

А тут — лиш тиша, попіл і байдужість

Та сірі ґрати змерклих панорам.

Та ранок б’є. І ясно відчуваю:

Між нами вже не просто давнії слова.

Не тільки час безодню розмиває —

Між нами пролягли давно забуті почуття.

І ми ж самі обрали цей фінал,

Ішли наосліп крізь вогні і втрати.

І хоч той вибір болем проростав —

Я б не міняв ні шрами, ні розплати.

Я знаю все, і вивчив кожен крок.

Минуле, мов ріку, не повернути.

Та щойно знову полечу у сон —

Здається, можна іншу правду там почути.

Це неможливо передать словами,

Ні пояснити, ні збагнути суть.

Це те, що лиш холодними ночами

Вдивляючись у зорі можна осягнуть.