Поза часом

Вони збирали зиму в рукави

І гріли пальці об холодні зорі.

Де бракувало слів, вони жили

В єдиному дзеркальному просторі.

Він бачив тишу у її очах,

Вона ж пила його гарячі тіні.

Іскрилася дорога в ліхтарях,

Якою йшли, усупереч рутині.

Там розсипалась логіка у сміх,

Коли від суму зацвітали стіни.

Вона тримала його тихий гріх,

А він молився на її колінах.

Вони не знали, де останній крок,

А час вперед летів і йшов назустріч —

Знов зоряної вічності виток.

І… Очі. Погляд. Видих... Знову зустріч.

14 серпня 2026 р.