Серед туману

Колись мене забудуть — та не страшно.

Не сумно, що я зникну у віках.

Важливіше тепер відважно

вперед нести жовто-блакитний стяг.

Не лячно, що вже завтра нас настане,

що мить наступна буде не моя.

Важливіше тепер серед туману

всім серцем пам'ятати, звідки я.

І днів народжень більше не зустріну,

не обійму кохану з-за спини,

не колисатиму свою дитину

і вже не матиму спокійні сни.

Моя буденність врита у багнюку,

немає світлого, лише пітьма,

але в думках я ще тримаю руку

твою гарячу, хоч навкруг зима.