Доля

Смуток не полишає мене, невже це і є доля?

Навіть маючи змогу повертатися назад, щоб зробити інший вибір.

Та що ж змінилося?

Чомусь це якась дивна річ.

Чомусь хочеться на неї нарікати.

Я не зможу тебе торкнутися.

Я не зможу тебе зрозуміти.

А що якщо..

А що якщо..

Вічне питання на тисячному роздоріжжі. Куди ж слід піти?

Який вибір зробити?

Проте чомусь порожнеча нікуди не зникає.

Але чомусь приводить практично до однакового фіналу.

Вічне питання не полишає мене, але на що ж я тоді впливаю.

Мої вибори не такі й важливі, я відчуваю себе відстійно, дурною.

Я жахливо заплуталася.

Ким би не стала, що б не зробила.

Що ж в кінці буде правильне?

Чомусь це не полишає мене.

Чомусь хочеться кинути та здатися.

Я не бачу тебе.

Я не знаю, хто я в результаті.

А що якщо..

А що якщо..

Та моє бажання просте.

Хочу хоч трішки пізнати любові.

Хочу хоч трішки пізнати щастя.

Можливо, я не виграла жереб у долі.

Та щиро молюся, щоб стати звичайною людиною.

Щиро прошу любові.

Щиро прошу щастя.

А що якщо..

А що якщо..

Я тебе люблю.

Я тебе ненавиджу.

Зроби щось, бо я здаюся.