Місячний сяйво

Без тебе у темряві жодна провідна зірка не осяє цю темряву в якій я давно просто існую.

Ти мій місячний провідник, який осяює той весь морок навколо мене.

Під місячним променем буду стояти, що пробиває божевільний морок.

Скільки би позаду тебе не було зірок, нікого яскравішого тебе нема.

Ти та що надихає, змушує встати після невдалого кроку, спонукає рухати вперед, не здаватися.

З тобою я відчуваю не зламність, що маю ту саму потрібну підтримку.

Коли я втікаю від твого місячного променя, відчуття наче повертаюся назад у свій вічний морок.

Ні, я стрімко у нього провалююся, а ти знов і знов мене звіти витягуєш.

Мені страшно втратити її, але вона завжди каже, що не полише мене у цьому мороку.

Хоч боюся, але роблю все, щоб вона полишила мене та полишила у тій темряві.

Скільки би не хотіла ранити місяць, що дарує надію, підтримку та віру.

Оскільки вважала, що не гідна такого прекрасного, світлого місяця.

Скільки би я найпрекраснішому місяцю не казала, що не гідна її, стільки ж отримувала нової сили від неї.

Так, можливо я залежна від цього місячного променя, але мені набагато легше із нею, аніж, без неї.

Я готова вічно хвалити її навзаєм, щоб хоч на крихту віддячити.

Навіть якщо вона скаже, що у неї нема нічого цікавого.

Я завжди готова бути першою, що готова вислухати та допомогти, оскільки вона моя головна підтримка серед мого страшного мороку.

PS. Присвята найкращій подрузі на її день народження.