Страх

Ще до того, як колись

Я тебе у сонці повідав,

Ще до того, як колись

Жертвою твого світла сліпо став,

Як колись не було ні круч, ні закривавлених трав,

Як не було бавОвняних полотенець,

Як не було живим болем хворих хурделець,

Як зорями небо світило на людей тонку

Завуальованую сталь і бачило один кришталь,

Кришталь надії й брудної акварелі

У корисливому світі з ідеями,

Присвяченими радикальному Каменяреві,

Ще до цього всього, от колись…

Жили люди з почуттів коктейлями,

Закохані, раділи хоч одній гортензії,

А вони й не знали ні волі, ні терпко-солодкого смаку поезії,

А вони і не знали, що ведуть до міста,

Заповненого смертельно-пустими алеями,

Людьми обманутими щирими сценами,

Скупими від цинізму сонетами,

Музики позбавлених камінням у грудях кларнетами.

До чого ми йдемо і що хочемо бачити у дітях, памʼятниках, очах близьких й коханих, якщо ми не можемо перемогти одне єдине слово - страх