Конферансьє

Ви знаєте, як ото буває:

Часом у думках сидиш і згадуєш про емоцій голод,

Про свій хаотичний безлад і пустий холод,

Та не бачиш, як стаєш життя чужого ти конферансьє.

Комусь щось поламаєш, а подумки

Собі ти брешеш: «Це ж не моя вина,

Вона сама і стрибнула на скелі»,

Та справа в тому, що тією скелею був ти сам,

А штовхнули її твоєї особистості паролі,

Ти став на шлях цинічний і забув красу життя на волі.

Навіщо ти лишень існуєш, тікаючи від невизначеності болі?