Промінь

Привіт із темної безодні,

Де час застиг, немов цемент,

Який вже хтось напередодні

Залив у цей важкий момент.

Тут не ворушиться нічого -

Ні тінь пітьми, ні світло мрій

Застигло все - й нема нового,

На глибині німих подій.

Та в цьому дивнім моноліті,

Де кожен подих - наче гріх,

Знайдеться те, що в цьому світі

Міцніше каменів усіх.

​Колись цей камінь розкришиться,

Проб’ється голос крізь бетон,

І тільки спогад залишиться —

Про цей страшний і довгий сон.