Під темними хмарами

Ну от ти кажеш, що ніяк не піде по воді,

Ніяк не зможе простелитись в гаї,

Той чистий звук, звук спокою душі,

По синім небосхилі чи зеленім лані.

Ти кажеш забагато перепон, завадить,

Не може ж бути тихим океан.

Невже той звук пройде зовсім без вади,

Ти віриш в це? Я ні, скоріш це все обман.

Ти кажеш це, і не бажаєш бачить,

Не хочеш розтулити очі ти свої,

Напевно думку твою, все таки щось мрачить,

Напевно тихо там і темно, як на дні.

Але ж на кожнім дні є схована краса,

На кожнім дні існує не лиш вада,

Ніколи не побачиш ти у темряві дива,

Не спрямувавши промінь, щоб дізнатись правду.

Чим більше променів, чим більше світла ти,

Спрямуєш в ціль, в основу власної принади,

Тим менше погані, тим менше злиднів в тім,

Захоче жити царстві, із яскравим дном при владі.

А звук той, музика душі, в яку ти теж не віриш,

Зуміє пролягти на весь твій нескінченний край,

Дай лиш ти шанс, повір у силу, і тоді лиш зміниш,

Свій гнів, журбу на спокій, і потрапиш в рай.