Темні гори та зірки

Скрипаль звучала серед темних гір нічних широт,

Нелад небесної гладі посіяв сум у тисячі зірок.

Під симфонію безладдя сотні душ поринули у пляс,

Що вів до пустих місць, де рідні зачекались нас.

Міріади зірок в небесах стухали безслідно та надтихо,

Лиш муки спутників було голосной рікой омито.

Поринувши у дикий фатум темних гір у плоті,

Згадаєш всі молитви, що не знав, гинучи в болоті.

Небесні крики віщували всім біду давно,

Що залізо землю перетворить у просторе чорне дно.

Крізь дальні сни ти вчуєш гул небесних тіл,

Які бажають позабути вселюдський мирний уділ.

І лячно бачити частини, що лишили живе тіло,

Або тіла, що змушені одягти метал, щоб не боліло.

Лякає думка недосяжного хаосу, що побрав людину,

Хоча скоріше її варто обізвати як скажену псину.