"Облиште"

Лишіть мене крізь трав осінніх, залиште спокій і красу...

Я у долонях цих нетлінних свій сум тихесенько несу.

Не треба слів, не треба туги, нехай кружляє жовтий лист,

Бо в осені — старій подруги — є свій святий, чаклунський зміст.

У тиші, що спадає з листя, я знов у морок побіжу,

Втечу до лісу я густого, за дику й зоряну межу.

До кронів тих старих легенд, де тіні мовчки п'ють туман,

Де спить у мхах прадавній мент, ховаючи нічний обман.

Розкину листя я барвисті, сховаю в корінь давній щем,

Залишу сум, залишу дні ці, що змиті проливним дощем.

І у старому тихім лісі, де сплять віки і далина,

Лишуся я... і знов засну під тихий шепіт чар і сна.