Відтанцювало літо по стерні

Відтанцювало літо по стерні,

Наповнюючи засіки зерном.

І згинуло в холодній тишині,

Під осені розгорнутим крилом.

А сонця ґудзик держить висоту,

Кидаючи проміння крізь дощі.

Щоб обігріти осінь-сироту,

Яка тупцює під дощем в плащі.

І витягнулись тіні, як шпильки,

Що тягнуться до вимоклих садів.

Зависли яблука, немов жуки,

І час висить на стику двох світів.

Світанки супроводжує туман,

Дерева наостанок п’ють бурштин.

І вітер, мов юродивий шаман,

Дуріє серед дощових краплин.

30 вересня 2026 р.