Народження Нереї

— Тірі, мені нудно...

Тіама безцільно блукала майстернею, з явним невдоволенням поглядаючи на Тірігіна. Брат сидів у кріслі, надягнувши на голову дивний масивний шолом військової конструкції, що повністю закривав його обличчя.

— Тобі що, зовсім не шкода свою сестру?

— Абсолютно не шкода, — озвався Тірігін з-під шолома, навіть не повернувши голови. — Не заважай, будь ласка.

— Ти черствий, як і всі чоловіки, а я страждаю!

— Напевно, це генетика: одні черстві, інші страждають, — байдужим голосом відповів хлопець.

— З Клірисом зустріч лише завтра, замовлень відвезти на Ілліріум немає, навіть Плутос сказав, що зайнятий сортуванням нашого лота...

Тіама з важким зітханням сіла на стілець поруч із братом, підперши підборіддя долонями.

— Тірі, а що ти взагалі робиш?

— Я досліджую, Тіа. І мені потрібно зосередитися, — вже з легким роздратуванням відповів Тірігін.

— Тобі твої залізяки дорожчі за стражденну сестру! — надувши губи, кинула дівчина.

— Піди казки подивися з Тіктаком. Або на метеликів Скальпеля... Він якраз нові іграшки тестує.

— Тірі, а що це за шолом?

— Це, Тіа, нейроінтерфейс дроїда-розвідника з того імперського військового мотлоху. Плутос мав рацію — чудова штука! Дозволяє бачити все очима сенсорів просто в реальному часі.

— А мені можна подивитися? — Тіама відверто штовхнула брата в плече.

— Не чіпай мене, ти збиваєш налаштування! Я, між іншим, зараз над іншою планетою літаю!

— Бездушний, черствий слоняро! — обурено кинула Тіама й, карбуючи крок, вийшла з майстерні.

— Так, ми, слоняри, такі... — тихо пробурмотів Тірігін, усміхнувшись під забралом шолома.

Далеко у відкритому космосі, підкоряючись сигналам з аванпосту, малий дроїд-розвідник ковзав над поверхнею Нереї.

Розріджена, кришталево-прозора атмосфера, сірий похмурий пейзаж, рівна кам'яна пустеля з глибокими тектонічними розломами. Дроїд швидко наближався до гірського хребта, помітно зруйнованого давньою ерозією та часом. Набравши висоту, апарат активував систему сканування поверхні.

Гори утворювали майже ідеальний суцільний овал із невеликим проломом зі східного боку — неглибоким широким кратером, що залишився, вочевидь, від падіння великого метеорита мільйони років тому.

— Дуже цікаво... — прошепотів Тірігін, змінюючи налаштування чутливості спектрометра.

Рівна, майже дзеркальна базальтова поверхня в центрі овалу виглядала так, ніби її спеціально створили для посадкового поля гігантського космопорту. При цьому високі гори навколо надійно захищали периметр від зовнішніх бур і чудово приховували внутрішній простір від спостереження з орбіти.

Але найголовніше — чорні, зяючі проломи біля самого підніжжя скель. Вони наочно свідчили про те, що під поверхнею є щонайменше порожнини.

Увімкнувши глибинне ехо-сканування, Тірігін від подиву присвиснув. Сканер миттєво показав наявність колосальних печер уже за сотню метрів під планетарною корою. Розгалужена, велетенська мережа підземних гротів ішла вглиб на п'ятсот–шістсот метрів!

«Чудове місце...» — подумав Тірігін і, м'яко змістивши сенсор на пульті, направив розвідника до одного з найширших проломів.

Стіни тунелю, що майже стрімко йшов униз, яскраво блищали в променях прожектора. Це був справжній лід.

— Волога?! Зовсім цікаво...

Тірігін швидко змінював режими сенсорів. Його увагу привернули неймовірні прозорі нарости — небесно-блакитні й глибокі лазурові кристали, немов кришталеві друзи, що густо проростали з розщілин базальтового тунелю.

Дроїд завис на місці, витягнувши маніпулятор і проводячи експрес-аналіз структури.

— Замерзлий кисень! — уголос вигукнув Тірігін. — Неймовірно! Найчистіші пласти!

Сублімація такої кількості твердого кисню могла дати підземним печерам мільярди кубометрів повітря без жодних регенераційних установок!

— Ану ж бо, подивімося, які ще скарби тут є, — азартно прошепотів хлопець, спрямовуючи розвідника далі вглиб тунелю.

Дроїд плавно влетів до гігантської печери з високими нерівними склепіннями, що тягнулася в темряву приблизно на цілий кілометр. Нерівна скельна підлога була повністю вкрита гладеньким льодом, який яскраво відбивав світло прожектора, мов гігантське дзеркало.

За першою печерою йшла ціла анфілада менших порожнин. Стіни й склепіння печер іскрилися від колосальної кількості льоду та пластів лазурового кисню.

Коли дроїд спустився майже на чоТіріста метрів, зв'язок крізь товщу породи почав сильно збоїти й зникати. Розвідник автоматично перейшов в автономний режим, продовжуючи пологий спуск у надра Нереї.

— Тільки б не загубився, залізяко... — з досадою видихнув хлопець, ловлячи плаваючі перешкоди.

Раптом оглядовий екран шолома спалахнув. Зображення миттєво стало ідеально чітким, а всі цифрові перешкоди зникли, ніби дроїд під'єднався до якогось потужного зовнішнього передавача.

Розвідник завис у центрі колосального грота, стіни й підлога якого були суцільно всіяні величезними напівпрозорими наростами, що нагадували гігантські мутні кристали кварцу або порожнисті органні труби.

Але найдивовижніше було всередині. Коли вузький промінь прожектора навели на кристалічну структуру, всередині виразно замерехтіла невідома густа субстанція — напівпрозора, щільна рідина. Створювалося повне враження, що ця субстанція кипить або повільно пульсує в закритому кришталевому коконі, випромінюючи приховану силу.

Дроїд обережно наблизився й випустив маленьку автономну кульку аналізатора.

Яскравий сліпучий спалах на мить повністю осліпив оптичні сенсори дроїда саме тієї миті, коли аналізатор ледь торкнувся поверхні кристалічного наросту! Датчики рівня зовнішньої енергії розвідника миттєво зашкалили й згоріли, а на контрольному екрані схеми дроїда аварійно замиготіли численні пошкодження електроніки.

— Так-так-так, тільки не вимикайся!

Тірігін гарячково спробував стабілізувати пошкодженого розвідника. Системи виходили з ладу одна за одною, перевантажені диким сплеском енергії.

Одночасно вимкнувши всі другорядні вузли, Тірігін зірвав із голови шолом і важко відкинувся на спинку крісла, витираючи піт із чола.

— Оце знахідка... — пробурмотів він, дивлячись на передавач, що димів на верстаку. — Що це взагалі таке?!

Увімкнувши повторно канали зв'язку, хлопець почав по черзі активувати системи дроїда, що збереглися. На щастя, маршовий двигун і навігаційний блок не постраждали, хоча запас енергії на борту залишався катастрофічно малим.

«Поранений» розвідник сяк-так ожив і повільно поплентався тунелем у зворотний шлях. Вибравшись із пролому на поверхню Нереї, дроїд зробив останній ривок на залишках акумуляторів і, вийшовши на низьку орбіту, ліг у дрейф, вимкнувши всі прилади, окрім аварійного маяка.

— Побудь поки там, друже, я за тобою скоро прилечу, — тихо сказав Тірігін, запускаючи відеозапис розвідки від самого початку.

Тіама, лежачи на ліжку у своїй каюті, ліниво гортала голографічні сторінки каталогів модних ювелірних домів Ілліріума.

— Боги, яка несмаковитість... Як взагалі можна таке зробити?! Щось зі смаком у панів ювелірів зовсім сумно.

Повз її каюту, голосно грюкаючи важкими черевиками скафандра, пробіг Тірігін. Слідом за ним, кумедно тупаючи металевою ходою, пройшов Тіктак, тягнучи якийсь величезний вантажний контейнер.

— Куди це мій братик зібрався без найвищого дозволу? — пробурмотіла Тіама.

Схопившись із ліжка, вона швидко попрямувала до посадкового ангара. Тірігін і Тіктак гарячково завантажували в трюм «Носорога» якесь обладнання, абсолютно не звертаючи уваги на дівчину.

— Гей, володарю дроїдів, ти куди зібрався?! — гукнула його Тіама.

— Тут недалеко, — не відриваючись від роботи, кинув Тірігін. — Але з Клірисом ти завтра сама впораєшся.

— Це з якої такої радості я одна буду на кораблі з малознайомим чоловіком?! — обурилася Тіама.

Тірігін підбіг до сестри й енергійно струснув її за плечі:

— Тіа, я дещо знайшов! Якщо я маю рацію, то це... це... Я навіть не можу тобі пояснити так, щоб ти одразу зрозуміла!

— Я що, по-твоєму, випускниця школи ідіотів?! — прикрикнула обурена Тіама.

— Іноді — так, — завмерши на мить, чесно відповів Тірігін.

— Ах ти!.. — Дівчина миттєво занесла руку для потиличника.

— Не смій мене чіпати! — обернувшись, голосно вигукнув хлопець, дивлячись на її занесену долоню. — Мої мізки зараз працюють на наше спільне майбутнє!

Вот перевод без каких-либо изменений содержания.

— Та я ж не сильно... можна сказати, люблячи, — розчаровано промовила дівчина, опустивши руку.

— Навіть «не сильно» не можна! Зіб'ються налаштування — забуду щось важливе, — незворушно відповів Тірігін.

— Ти стаєш зовсім нудним, братику! Уже й стукнути не можна по-братньому...

— Ти краще свою стукалку прибережи для майбутнього чоловіка, — відповів Тірігін, застібаючи гермошолом легкого скафандра.

— Так я ж тренуюся, Тірі! То куди ти летиш?! Я ж повинна знати, зрештою!

— Скажи їй, вона має рацію. Раптом щось трапиться? — басовито прогудів Тіктак.

— Гаразд, сестричко, лечу на Нерею. Перевірити дещо.

— Та це ж безжиттєва каменюка! — сплеснула руками дівчина. — Там навіть повітря немає — сам базальт!

— От я й хочу переконатися у зворотному, сестричко, — серйозно відповів Тірігін. — Я цілком серйозно. Розвідка показала дещо дуже цікаве, і я хочу роздивитися це зблизька.

— Гаразд, пілігриме астероїдний, лети... Тіктак, вмикай систему стеження за ним і виведи на консоль датчики його життєдіяльності!

— Зрозумів, Тіамо, зроблю зараз же, — кивнув дроїд.

— І Скальпелю скажи, нехай про всяк випадок приготує реанімаційний модуль!

— Та все буде нормально, сестричко. Тут летіти-то — година, не більше.

— Не сперечайся, Тірі! Мені так спокійніше.

— Гаразд, згоден, обережність зайвою не буде, — зітхнув Тірігін. — Усе, я полетів. Не нудьгуй, Тіа!

«Носоріг» швидко піднявся над палубою і, ледь не зачепивши рампою стіну ангара, вилетів за межі аванпосту.

— Торіане, привіт! Потрібна твоя консультація.

З екрана пілотського термінала на Тірігіна дивився солодко позіхаючий шахтар.

— Добре, що викликав, а то б я початок зміни проспав, — почухав потилицю Торіан.

— Виспався хоч, володарю гори?

— О-о-о, так! Годин дванадцять проспав, хоч людиною себе почуваю, — шахтар запитально втупився в хлопця. — Ну, питай, чого хотів?

— Подивися запис. Там із моменту входу дрона в печери. Надсилаю архів. — Тірігін переправив пакет даних. — Лечу туди, хочу подивитися наживо.

— Хм... Цікава планета, — пробурмотів Торіан, уважно переглядаючи файл. — Вочевидь, колись на ній була атмосфера. Не те щоб придатна для життя, але з киснем — точно. Он, бачиш, як гори зруйновані? Таке тільки в атмосфері буває.

— Ти далі дивися, — сказав Тірігін, синхронізуючи мітки на записі.

— А ось і волога... А ось він — кисень! — вигукнув Торіан. — Я мав рацію! Судячи з кількості ближче до поверхні, внизу його буде ще більше!

Дійшовши до відеоряду з напівпрозорими наростами, шахтар різко поставив запис на паузу.

— Ну, тут усе зрозуміло. Це кристалічні кріо-трубки! Планета має дуже холодну кору, але неймовірно гарячі рідкі надра. На стику цих середовищ у печерах виростають порожнисті кристали. Усередині них із величезною швидкістю циркулює перегрітий газ із надр, який при контакті з кришталевими стінками миттєво конденсується й вибиває колосальний електричний розряд! Тому й згорів твій дроїд, — переглядаючи схему, підсумував шахтар. — Явище насправді відоме і навіть не дуже рідкісне, але в таких масштабах і обсягах я не зустрічав його в жодному імперському каталозі.

— Їх можна використовувати як джерело енергії? — запитав Тірігін.

— Можна, — кивнув Торіан. — Достатньо під'єднати до кристалів електроди... Тільки потужні, щоб не згоріли одразу! І матимеш свій власний нескінченний генератор енергії.

— Прямо-таки нескінченний? — засумнівався Тірігін.

— Та хоч енергетичні гармати підключай! Головне — мати стабілізаційні потужності. Але це зовсім просто, — махнув рукою шахтар.

— Ти можеш таку установку зібрати, а? — азартно запитав хлопець.

— Можу, звісно. За наявності інструментів і матеріалів — легко! А чого ти так зацікавився кріо-трубками? Їх зазвичай не використовують, бо мороки багато з розрахунками. Імперії простіше стандартний реактор забабахати, ніж вовтузитися з обчисленнями. Ну і, знову ж таки, повторюся: у таких обсягах це явище раніше не траплялося.

— Я подивлюся зблизька і зв'яжуся з тобою. Може, запис зроблю більш предметний, — сказав Тірігін.

— Ти там обережніше, герою-раціоналізаторе! Така напруга жартів не любить. Притягне до себе — і згориш в одну мить, — попередив шахтар.

— Я обережно, — запевнив його Тірігін. — Дякую за консультацію!

Підхопивши на орбіті пошкодженого дроїда-розвідника, «Носоріг» плавно опустився на гладке базальтове плато Нереї.

Вийшовши зі шлюзу, Тірігін присів навпочіпки й провів рукавицею скафандра по поверхні планетної кори. Порода була гладенькою, мов технічне скло — без жодної вибоїни, тріщини чи шорсткості.

«Ідеально! — задоволено подумав Тірігін. — Хоч зараз ціле крило флоту саджай, і робити нічого не треба!»

Відправивши вперед автономного розвідника, Тірігін почав спуск у пролом, що відкрився. Збираючи дорогою зразки мінералів для аналізу й обережно ховаючи їх у захисний контейнер, він досить швидко спустився стрімкою шахтою вниз.

Печера, що постала перед ним, вражала уяву. Складалося повне враження, що природа створила цей суворий куточок Всесвіту саме для того, щоб розташувати тут неприступну, захищену від усього на світі базу.

Підлога печери мала невеликий, ледь помітний нахил, але цього виявилося цілком достатньо, щоб сусідні гроти колись наповнилися вологою й киснем. Сканер показував значні порожнини трохи нижче поточного рівня з цілими озерами замерзлих субстанцій.

Ретельно фіксуючи все побачене на камери скафандра, Тірігін просувався вглиб за розвідником. Діставшись нарешті до гігантської печери з кристалічними трубками, він втомлено опустився на каміння біля самого входу.

— Ну, далі я, мабуть, не піду, — сказав він сам собі. — А то й справді згорю до чортів...

Датчики скафандра фіксували хвилеподібні, колосальні сплески енергії. Порівнявши показники з каталогами Імперії, Тірігін мимоволі присвиснув: та тут можна живити кілька батарей важких лінкорів, і ще стільки ж залишиться!

Хлопець спробував почухати потилицю, але лише стукнув рукавицею по шолому скафандра:

«А, чорт, захопився...»

Залишивши на безпечній відстані від палаючих кристалів фіксувальний комплекс датчиків, Тірігін вирушив у зворотний шлях.

— Тірі, ти там живий?! — раптом долинув із динаміків стривожений голос сестри. — Уже ранок! Ти не виходиш на зв'язок уже вісімнадцять годин!

— Серйозно?! — глянувши на хронометр скафандра, розгубився хлопець. — Оце ж я захопився...

— «Захопився він»! Про мої нерви хтось би подумав?! — обурилася Тіама.

— Ой, облиш, Тіа... Які в тебе нерви? Вигадала небилицю!

— Я пам'ятаю, що ти вважаєш мене зміюкою й відьмою, слоняро! Але й у моїх іпостасей є нервова система, і вона каже: «Тук-тук! А куди подівся повелитель шестерень?!»

— Я трохи відпочину й скоро буду вдома, — втомлено промовив Тірігін.

Лише зараз він по-справжньому відчув, наскільки сильно виснажився, зовсім утративши лік часу.

— Слухай, Тірі... Я дуже хочу, щоб ти свій новий костюм одягав ще багато-багато разів, — зовсім серйозним, теплим голосом сказала дівчина. — Якщо що, я прилечу з Тиктаком!

— Не треба летіти. Мені тільки нагору піднятися треба. Це буде трохи повільніше... — видихнув Тірігін. — Але зате, сестричко, я тобі такий подарунок привезу, що ти навіть уявити собі не можеш!

— Золото?! Платина?! Алмази?! Родій?! Ти знайшов дерево, на якому ростуть фаворити?! — миттєво заторохтіла Тіама.

— Краще, Тіа! Набагато краще! Гаразд, займайся нашим інспектором, а я потихеньку вибиратимуся.

— Ой, точно! — схаменулася Тіама. — Мені ж треба його забрати з Урука! От я бовдурка... Усе, братику, я полетіла! — кинула вона й відключилася.

— Лети, лети... — усміхнувся Тірігін. — Зачаруй цього діловода! Ех, ноги як болять... Треба буде тут якийсь транспортер придумати, — бурчав хлопець, важко піднімаючись базальтовим тунелем до виходу з печер.