Народження Нереї

Луцій Морт готувався до від'їзду. Приємна, важка пачка фаворитів уже лежала в його дорожній сумці.

Із Вілреями все пройшло настільки гладко, що він спочатку навіть не повірив. Емоційна дівчина і тупуватий, похмурий братик, на думку чиновника, нічого не могли протиставити його залізним аргументам, підкріпленим законами Імперії.

Рікар завжди був задоволений роботою Луція і користувався його недешевими послугами у найскладніших і найделікатніших випадках. Чиновник уже виразно уявляв собі, як внесе останній внесок за віллу на віддаленій планеті з м'яким кліматом і вкрай привабливими тубілками...

Хоча, якщо покласти руку на серце, йому було трохи шкода близнюків — особливо коли він побачив у новинах, як вони ризикували життям, рятуючи пілотів есмінця Ра, що гинув. Перед такими вчинками він завжди умовно знімав капелюха.

Посміхаючись своїм думкам, Луцій накинув ідеально випрасуваний кітель, застібаючи його на начищені золоті ґудзики.

У двері тихо постукали.

На порозі — до свого чималого здивування — Луцій Морт побачив широко усміхнену Тіаму і абсолютно безпристрасне обличчя Тірігана.

— Добрий день, пане старший інспекторе Імперської Фіскальної Палати! — буквально проспівала дівчина. — Можна вас потурбувати? Буквально на десять хвилин.

— Я збирався відлітати, але десять хвилин, безумовно, знайду, — надягаючи чергову професійну посмішку, відповів чиновник. — Проходьте, панове. Ну, і чим завдячую вашому візиту? — запитав Луцій, вказуючи на крісла.

— Ми хотіли б оскаржити ваше рішення, пане старший інспекторе. І відповідне прохання вже підготовлене для відправлення до контрольного відділу Імперської Фіскальної Палати, — промовив Тіріган без жодної тіні емоцій на обличчі.

— З мого боку все — абсолютно все, панове, — було зроблено суворо згідно з буквою закону! — палко відповів чиновник.

— Не зовсім, — Тіама дістала з кишені прозорий кристал пам'яті й простягнула його інспектору. — Ознайомтеся, будь ласка.

Вставивши кристал у слот зчитувача, чиновник вивів на екран каталог Імперії.

— Це якийсь жарт?.. «Едикт Пілігримів»? Та ніхто навіть ніколи не чув про таке! — махнув рукою Луцій, автоматично перевіряючи правильність кадастрового номера. — Невже ви думаєте, що ця писулька вплине на моє рішення?

— Зверніть увагу, пане старший інспекторе, на додаток із зображенням, — спокійно сказав Тіріган. — Особливо на підписи внизу.

Посмішка повільно сповзла з обличчя чиновника.

— Підпис імператора Юстиніана Першого?.. — раптом захриплим голосом запитав він. — Неймовірно... Але це мало що змінює, панове! Ви, безумовно, можете подати до суду і...

— Суд визнає нашу правоту, — перебила його Тіама, — оскільки ніхто не може порушити основи права Імперії, закладені самим імператором-засновником.

— Зверніть також увагу на підписи герцогів-засновників Каст, пане Морт. І ось на це...

Тіріган плавно дістав із кишені масивну монету, подаровану йому Балантаром Ра. Важкий метал із легким, чистим дзвоном ліг на стіл прямо перед приголомшеним чиновником.

— Цю цікаву річ мені подарував його ясновельможність під час особистого спілкування на Ілліріумі, — рівним тоном промовив Тіріган. — Імперія та Касти зараз — союзники. І якщо в розмові з імператором Тархуларом його ясновельможність герцог Ра випадково, побіжно згадає про недотримання основоположних законів Імперії... Як ви думаєте, скільки днів ви проживете?

— Швидше — годин, — насупившись, підкинула Тіама. — Такий трагічний фінал блискучої кар'єри та безтурботного життя!

Луцій повільно витягнув кристал зі слота й акуратно поклав його на стіл перед Тіамою.

— Ви... Ви мене вразили, — затинаючись, вимовив чиновник.

Відкривши службовий реєстр Фіскальної Палати, він мовчки перевів статус справи та змінив рішення з «Стягнути» на «Не оподатковується».

— Ви задоволені, панове? — вже без тіні звичної посмішки запитав він.

— Цілком, пане старший інспекторе Імперської Фіскальної Палати! — мило посміхаючись, сказала Тіама.

Вже біля самих дверей Тіріган обернувся й тихо промовив:

— Передайте Рікару — не варто продовжувати. Дуже сподіваюся, що він зрозуміє.

Коли двері за близнюками зачинилися, Луцій підійшов до панорамного вікна й кілька хвилин мовчки дивився на жвавий порт Урука.

— Ох, і непрості хлопці... — пробурмотів він упівголоса й коротко посміхнувся. — Мабуть, без грошей Рікара я цілком обійдуся.

— Вийшло! А-а-а! — радісно закричала Тіама, щойно сівши в пасажирське крісло глайдера.

— Ну не кричи ти так! — осмикнув її брат. — Привернеш увагу...

— Та годі, Тірі! Нас і так тут усі знають, чого соромитися?! І як же ти зміг таку серйозну пику тримати весь час, братику?

— Ой, Тіа, ледве стримувався! Ледь хабот не відвалився! — засміявся Тіріган.

— Слоник мій улюблений! — Тіама від душі цьомнула брата в щоку. — Так, Тірі, тепер у нас дуже серйозний захід. Дуже-дуже серйозний!

— Боги, що сталося, Тіа?!

— Ми їдемо вибирати мені сукню! — сказала Тіама, миттєво зробивши неймовірно серйозне обличчя.

— А... Ну це, звісно, можна порівняти з війною за Галактику, — насупившись, протягнув Тіріган.

— Та що б ти розумів, глушино космічна! — махнула рукою дівчина.

— Гаразд, поїдемо, — усміхнувся хлопець. — Але спочатку заїдемо до Міміка й викрадемо ненадовго Сіріду.

— Я не проти, Тірі! А навіщо?

— Ну ти ж не думаєш, сестричко, що в ресторан добре провести вечір підеш тільки ти з Клірисом?

— О-о-о, слоник почав мислити стратегічно! Хвалю! Ну тоді не втрачаємо часу! Фарватер позначений! — сказала Тіама, завзято вказуючи рукою вперед.

— Шановний Міміку, я так рада вас бачити!

— Тіамо, добрий день! — Ювелір злегка вклонився. — Ми з дочкою сумували за вами.

— Ми не з порожніми руками! — Тіама пропустила вперед Тірігана з великим екранованим контейнером. — Сто добірніших кристалів монархату! І ще п'ятдесят дрібних, але теж таких, що показують спогади.

— Сірідо, йди сюди, донечко! — покликав ювелір.

Дівчина буквально випурхнула з майстерні — просто в обійми Тірігана.

— Дорогий Міміку, чи не пригостите мене чаєм? — запитала Тіама, спокусливо беручи ювеліра під руку.

Той важливо кивнув головою, запрошуючи дівчину до сусідньої кімнати:

— Обов'язково, дорога Тіамо! Є чудовий фруктовий збір із планети Су-Аун, чарівний букет!

— Тірі, я сумувала... — Сіріда міцно притулилася до хлопця. — Я бачила в новинах, як ви з Тіамою врятували тих Ра. Ти сильно не постраждав?

— Ні, не сильно, — показуючи регенерувальні рукавички, відповів Тіріган. — Зате пілоти живі. Щоправда, мені довелося... ну гаразд, це неважливо.

— У вас із Тіамою геніальна здатність знаходити собі пригоди! — усміхнулася дівчина.

— О так, люба, і щоразу — все веселіше! — засміявся Тіріган. І, трохи ніяковіючи, додав: — Сірідо... я хочу запросити тебе до ресторану. Я, щоправда, не дуже хороший кавалер...

— Ти будеш чудовим кавалером! — підстрибнула від радості Сіріда. — А як називається заклад?

— Я, чесно кажучи, навіть не знаю його точної назви... За містом, біля великого каньйону.

— «Туманність Лебедя»?! — вигукнула Сирида. — Це шалено красиве і дуже дороге місце, Тірі!— Саме туди я й хочу тебе запросити.

— А чому так несподівано? — тихо запитала дівчина.

— Ну, по-перше, я хотів би винагородити твоє терпіння, — беручи дівчину за руку, сказав Тіріган. — По-друге, ми з тобою ніколи не були на повноцінному побаченні...

— Так, я дуже чекала такого моменту! — прошепотіла Сирида.

— І, по-третє, Тіаму запросив на побачення один її знайомий. Ось я й подумав: а чому ми з тобою теж не можемо сходити розвіятися?

— Подвійне побачення?! — здивовано запитала дівчина.

— О ні! У нас буде окремий столик, і ми будемо самі по собі.

Сирида захлопала в долоні від захвату:

— Тірі, тільки ти повинен запитати тата. Сподіваюся, він буде не проти...

Мімік хитро подивився на Тірігана:

— А чому ти так довго тягнув, молодий чоловіче, га? Давно б уже запросив дівчину! Я вже почав у тобі сумніватися...

— Вибачте, я... — червоніючи, спробував щось вимовити хлопець.

— Темний він, як глибокий космос, — заступилася Тіама. — Не ображайтеся на нього. Просто він так трепетно ставиться до Сириди, що боїться зробити хибний крок.

— Це багато що пояснює, — м'яко усміхнувся ювелір. — Звичайно, іди, донечко! — Дивлячись на щасливу дівчину, Мімік зітхнув: — Добре проведіть час. Тільки ось сукні в тебе, донечко, немає...

— О, це я беру на себе! — по-діловому втрутилася Тіама. — Прикраси, думаю, у Сириди знайдеться, а ось решту ми зараз купимо.

— Прямо зараз?! — здивувалася Сирида. — Але в мене ще робота...

— Іди, донечко, я все закінчу сам.

— Так, подруго, вирушаємо! — Тіама владним рухом взяла Сириду за руку. — А Тірі поки знайде, чим зайнятися.

— Так, я... загалом, сходжу кудись.

«Так, ну цей захід у дівчат надовго... — подумав Тіріган. — Треба поїсти й зайти до Плутоса».

Господар невеликого затишного закладу одразу впізнав хлопця:

— Бачив вас сьогодні в новинах, пане Вілрей! Ви — герой!

— Усі бачили, крім мене, — засміявся Тіріган. — Хоча було не дуже весело.

— Обирайте з меню все, що хочете, я зроблю знижку п'ятдесят відсотків! — щиро сказав господар закладу.

Насолодившись чудовим стейком із місцевої тварини, назву якої він навіть не міг вимовити, Тіріган попрямував до крамниці Солодкого Плутоса.

Торговець цього разу зустрів хлопця, сидячи просто біля входу до своєї крамниці.

— Привіт героям! Бачив, хвилювався, співчуваю.

— Чому співчуваєш, Плутосе?

— Пораненням, хлопче! Бачив, що в тебе руки просто горіли...

— Ось, дивись: нова технологія Сет, чудово загоюють! — Хлопець показав кисті у спеціальних медичних рукавичках.

— Радий за тебе, друже, — усміхнувся Плутос, роблячи густу затяжку з кальяну. — Ви з красунею — вже місцева визначна пам'ятка!

— Та я ось і ловлю на собі погляди постійно, — зітхнув Тіріган. — Дуже незвично...

— Ану-но, ходімо зі мною, — підводячись зі стільця, пробурчав Плутос. — Давай-давай, воруши приводами! — Він досить безцеремонно втягнув Тірігана всередину.

— Гей, ти чого?! — обурився хлопець. — Що на тебе найшло, Солодкий?

— Бери цукерку на стійці й ходімо на склад!

Плутос відкрив сходи в підлозі, пропускаючи Тірігана вперед. Спустившись униз, торговець одразу розгорнув кілька мозаїчних екранів. На них транслювався вид із потайних камер спостереження по всьому кварталу ринку.

— Дивись, герою, — Плутос тицьнув пальцем в екран. — Раз, два, три... Вони йшли за тобою від самої закусочної, а ти й не помітив!

— Та не звернув уваги... — спантеличено сказав Тіріган, розглядаючи загорнуті у вільний одяг високі постаті. — А ти, я бачу, системою стеження обзавівся?

— Так, хлопче, обзавівся. Часи смутні, дезертир на дезертирі! Ось і стала в пригоді.

— Ці не схожі на дезертирів. Дивись, як ходять — перевалюючись. Та й одяг дивний...

— Нічого дивного, хлопче. Це мроки з планети Маат. Там суцільний океан, і живуть вони в плавучих поселеннях — звідси й хода, ніби поверхня під ногами постійно рухається.

— І чого їм від мене треба, цим мрокам?

— Ну не знаю... Автограф, мабуть, хочуть у тебе взяти! — розвів руками Плутос. — Ти ж типу знаменитість!

— Зовсім не смішно, — насупився Тіріган. — Це, мабуть, люди Рікара.

— Мроки — найманці й майстри з метання списів. Їх іноді так і називають — списники.

— Убивці, значить... — Тіріган звичним рухом поправив бластер на поясі.

— Ти гармату свою не чіпай! зараз у місті влада вояків: вони спочатку стріляють, а потім дивляться. Тут треба щось витонченіше...

— Треба Тіаму попередити! — схаменувся Тіріган.

— Не чіпай дівчину. Мроки не чіпають жінок — табу. Але за тебе, схоже, взялися серйозно.

— І що робити з ними, якщо я їх навіть застрелити не можу?! — запитав Тіріган.

— Ох, проблем від вас із сестрою більше, ніж прибутку... — скорботно похитав головою торговець.

— Ну прямо там «мало прибутку»! — вигукнув хлопець. — Не прибідняйся!

— Гаразд, із прибутком загнув. Нормально я на військових приблудах заробив. Але ви за собою неприємності так і тягнете... — Торговець стурбовано потер підборіддя.

Розвернувшись, він пішов углиб складу і невдовзі повернувся з важким контейнером і невеликою сумкою.

— Ось, дивись, — ставлячи контейнер на стіл, сказав Плутос. — Це світлові гранати. При вибуху утворюють пучки лазерних променів: хто очей не вберіг — випалює сітківку в людей і лінзи в дроїдів.

Тіріган узяв у руку трубки завдовжки сантиметрів десять із яскравою червоною кнопкою на торці:

— Натиснув, кинув, вибух через п'ять секунд?..

— Давно лежать. Намародерив замолоду на розбитому корветі Сет. А ось це — звісно, шедевр!

Плутос обережно дістав із сумки шість невеликих металевих дисків сантиметрів п'ятнадцять у діаметрі: вузьке кругле лезо з перемичкою всередині кола, на якій розташовувалися заглиблення для пальців зі світловими сенсорами.

— Ніколи такого не бачив... — розглядаючи дивовижну зброю, прошепотів Тіріган.

— Чак-кара! Метальна зброя жерців Атум. Їм вогнепальну зброю релігія забороняє, — пояснив Плутос. — Тримаєш у руці — під пальцями сканери мозкових хвиль, працюють за принципом медичного діагноста. Дивишся на ціль, стискаєш долоню, кидаєш — усе просто! Сканер фіксує, куди ти дивишся, і вмикається самонаведення. Насправді — дуже ефективна штука!

— Ну, дякую, Плутосе, — надягаючи сумку на пояс, сказав Тіріган.

— «Дякую» — це надто надмірне поняття, мій юний друже. А ось п'ять золотих сюзеренів — саме те!

— Скнара... — беззлобно кинув Тіріган.

— Знаю, хлопче, самому неприємно, але це інстинкт! А проти нього я безсилий.

Тихо дзенькнув сигнал переказу всієї суми з комунікатора.

— Так... Дивлюся, стискаю, кидаю, — пробурмотів Тіріган.

— Гранати — по десять фаворитів, — не дивлячись на хлопця, додав Плутос.

— Золотий сюзерен — і забираю весь контейнер! — відрізав Тіріган.

— Продано! — тут же погодився Плутос. — На, володій.

Уже біля самих дверей Плутос турботливо поправив сумку на поясі Тірігана:

— Те, що ти їх покладеш, я не сумніваюся. Але краще не вбивати: просто покаліч... І не біжи, хлопче! Іди спокійно. Варта окликне — не біжи, стріляють вони добре.

— Дякую за науку, — нервово посміхаючись, сказав Тіріган, знімаючи рукавички. — Я пішов.

— Залишишся живим — заходь, хлопче, — напучував Плутос.

Зробивши рівно крок за двері крамниці, Тіріган одразу зустрівся поглядом з одним із мроків. Той блискавично відкинув полу широкого одягу, під якою виднілося кілька коротких списів у піхвах.

Тіріган не став чекати. Стискаючи пальцями руків'я кільця, він різким рухом викинув руку вперед.

Блискуче лезо блискавкою майнуло в повітрі й з хрускотом увійшло точно в перенісся мрока!

Тіло найманця лише почало завалюватися набік, а Тіріган уже відскочив убік. Там, де він стояв секунду тому, у кам'яну плиту з гулким дзвоном врізалися два короткі списи, заходячи на половину довжини в кам'яну плиту. «Ну й силища!..» — промайнула думка у хлопця.

Падаючи на бік, він вихопив із сумки другий диск, стиснув пальці й метнув кільце у другого нападника.

Як і вперше, кругле лезо майнуло в повітрі з тихим хижим свистом. Нападник метнувся вбік, сходячи з вектора кидка, але чак-кара описала хитромудру дугу й ударила мрока згори прямо в голову, розрубуючи її майже навпіл.

Найманець, що залишився, метнув спис, який зі свистом встромився в кам'яну стіну біля самої голови Тірігана. Присівши, мрок зробив довгий, пружний стрибок і кинувся тікати.

Одним рухом Тіріган опинився на ногах, і третє лезо з тихим свистом полетіло навздогін убивці — майже над самою землею. Витончено обігнувши двох ошелешених перехожих, чак-кара з огидним хрускотом відрубала ногу нижче коліна невдалому вбивці.

— Оце так!.. — розпрямляючись, вигукнув Тіріган, зачаровано дивлячись на чергове лезо у своїй руці.

— Кинь! — жорстко пролунало ззаду.

Тіріган завмер і повільно розтиснув пальці. Чак-кара з глухим стуком упала на кам'яні плити.

Хлопець обернувся. Позаду з абсолютно спокійним обличчям стояв лейтенант Ра, тримаючи його на прицілі важкої лазерної гвинтівки, а з боків завмерли два воїни Сет — чоловік і жінка.

— Вони першими почали! Я лише захищався! — нерозумно посміхаючись, сказав Тіріган.

До кричущого пораненого найманця вже підбігав другий патруль, надаючи першу допомогу.

— Я все бачив, — сказав лейтенант. — І, судячи з місцевих чуток, я навіть знаю, як тебе звати.

— Ну, не треба оплесків, панове! Я просто бився за своє життя, — знизав плечима Тіріган.

— Вас, пане Вілрей, хтось дуже не любить, — прибираючи гвинтівку на запобіжник, зауважив лейтенант.

— Є персонажі... — кивнув Тіріган. — Я можу руки опустити?

— Опускайте. У нас увесь інцидент зафіксований. Ну а з цим мроком ми потім поговоримо, — сказав лейтенант.

Тіріган підняв лезо, що впало, й акуратно поклав його в сумку на поясі:

— Я потім і ті два заберу? — запитав він, вказуючи на леза в головах трупів найманців.

— Заберете, звичайно. Яка цікава зброя! — похитав головою лейтенант. — Феноменальна точність!

Один із патрульних приніс закривавлене кільце, підібране на землі. Тіріган ретельно витер його й сховав у сумку.

— Що від мене потрібно, панове? — звернувся він до патрульних.

— Не рятувати більше нікого сьогодні... і не вбивати, пане Вілрей! Прошу вас, — усміхнувся лейтенант. — Дайте нам хоч чимось зайнятися, будь ласка!

— Постараюся, офіцере. Але це не точно! Ви ж бачите — популярність переслідує по п'ятах...