Народження Нереї

— Оце так!..

Тіама з буквально відкритим ротом дивилася на кліпер, що плавно опускався в ангарі.

Шлюз із шипінням відчинився, і з нього повільно, з неймовірно важливим виглядом вийшов Тіріган. Хоча ні — він радше ступив на палубу з гордо піднятою головою.

— Тірі, у тебе вийшло?! — мало не заверещала, підстрибуючи на місці, Тіама. — Ти вмовив Амон нам допомогти?!

— Так, сестро моя, — поважно промовив Тіріган. — І не лише допомогти, а ще й отримав у подарунок неймовірну технологію! А ще нам оновили кораблик... і Тіктака, до речі, теж.

— О, і Тіктака?! Як тобі це вдалося? — кидаючись братові на шию й міцно обіймаючи його, запитала дівчина.

— Уся справа, бачиш, у моїй природній чарівності! — не змінюючи тону, заявив Тіріган. — Я був просто неперевершений!

— Ну, судячи з кліпера, це точно! — усміхаючись, сказала Тіама.

— Привіт, Тірігане, — у цей момент до ангара увійшов Торіан.

— А ти якими долями тут?.. — Усмішка повільно зійшла з обличчя Тірігана, коли його погляд упав на пом'ятий «Носоріг». — Тіа, я ж просив не чудити-и-и! Ти знову вплуталася в неприємності?!

— Не кричи на неї! — Торіан рішуче зробив крок уперед, затуляючи дівчину своєю широкою спиною. — Вона врятувала мені життя і наші капітали! А ремонт штурмовика я повністю оплачу зі своєї частки.

— Та я не про гроші кажу, а про ризик! — вигукнув Тіріган. — Корабель ми з Тіктаком полагодимо...

— Ризик був, не сперечаюся. Але з людьми Рікара по-доброму не вийшло, — знизав плечима Торіан.

— Тепер зрозуміло... Ну і скількох ви цього разу поклали?

— Чотирьох... — трохи опустивши погляд, сказала Тіама й винувато показала чоТірі пальці.

— Чотирьох людей?! — схопився за голову Тіріган. — Тепер точно будуть проблеми!

— ЧоТірі кораблі, Тірі! Людей ми не дуже рахували... Правда ж, Торіане?

— Ну, так вийшло. Зате повний контейнер монархату ми врятувати встигли! ЧоТіріста вісімдесят шість штук.

— Я от навіть не знаю — зараз радіти чи панікувати? — розгублено пробурмотів Тіріган.

— Ми зараз просто чекаємо. Це по-перше, — загнула палець Тіама. — Подивимося, що зробить Рікар — це два. І третє: не ми це почали, а вони!

— Тепер нам небезпечно з'являтися на Уруку, — зітхнув Тіріган. — Як я тепер із Сірідою бачитимуся, цікаво?

— Ну, я б не переймався на твоєму місці, — озвався Торіан. — На планеті зараз посилено заходи безпеки після нападу Адохай, і цей непотріб не полізе проти імперської варти відкрито. А в космосі цього красеня все одно ніхто не наздожене, — Торіан шанобливо кивнув на сяючий кліпер.

У цей момент зі шлюзу кліпера повільно й з невимовною гідністю вийшов Тіктак, сліпуче блищачи новим полірованим корпусом. Він граційно зупинився, виставивши одну ногу трохи вперед, і повільно, зверхньо оглянув присутніх.

— Тіктак, ти просто красень! — вигукнула Тіама.

— Моє справжнє ім'я — Квазіріон, — глухим, утробним басом озвався дроїд. — Але вам, як близьким друзям, можна просто «Тіктак».

— Ну, добре хоч не «наближеним», — відвертаючись і ховаючи усмішку, пробурмотів Торіан.

— Я все чую! Мені замінили всю систему сенсорів, — повідомив дроїд, повільно підходячи до шахтаря. І раптом весело додав: — Але, зізнаюся, я так радий вас усіх бачити, що хочу обійняти!

— Фух, а я вже думала, що тебе перепрограмували! — з полегшенням видихнула Тіама. — Філії пафосного Ілліріума я б тут не витримала!

— О, роботи привалило! — щиро вигукнув дроїд, оглядаючи понівечений «Носоріг». — У мене якраз нові техкарти Амон... Ох, розвернуся!

— Ти не казав про нові техкарти! — обурився Тіріган.

— А ти не питав, — з гідністю парирував дроїд, продовжуючи сканувати пошкодження штурмовика.

— Гаразд... А Скальпель де?

— Розумієш, Тірі... — Тіама обережно взяла брата під руку. — Скальпель трохи постраждав у бою. І йому потрібна твоя допомога.

— Ти навіть лікаря примудрилася угробити?! — приречено видихнув Тіріган. — Гаразд, ходімо глянемо, що можна зробити.

Дивлячись на просторовий запис макета, створеного Кристалічною літо-матрицею Амон, Тіама тихо прошепотіла:

— Не вірю своїм очам... Невже це можливо?!

Об'ємний макет майбутнього комплексу зростав просто на очах, викликаючи в присутніх німий, священний захват.

— Так, можливо! І допоможе нам у цьому наш новий друг, — Тіріган дістав невеликий екранований контейнер і обережно відкинув кришку. — Ти ніби трохи підріс? — здивовано промовив хлопець.

Синя кулька й справді стала трохи більшою й весело замиготіла розсипом блакитних вогників.

— Вальміра сказала, що треба придумати тобі ім'я. Ти не проти?

Кристал замиготів ще інтенсивніше і, здавалося, навіть трохи зрушив зі свого місця.

— Які будуть варіанти? — запитав Тіріган.

— На мене не дивися, я не дуже вигадник, — відхрестився Торіан. — Нехай Тіама придумує.

Дівчина обережно простягнула руки й дістала кристал:

— Привіт, малюче! Як тобі ім'я Амі? Ти ж усе-таки з Касти Амон — тому Амі.

Кристал на мить згас, ніби всерйоз обмірковуючи пропозицію, а потім весело й яскраво заграв синіми вогниками.

— Йому, здається, сподобалося, — констатував Тіріган. — Значить, Амі. А тепер, Тіа, передай його Торіанові. Раз уже він у нас головний спеціаліст із підземель, нехай починають роботу над остаточним проєктом.

— Тримай, головний гноме. Дбай про нового члена сім'ї! — Тіама дбайливо передала кулю шахтареві.

— Ну що ж... Раз роботу я втратив, то чому б і ні? — усміхнувся Торіан, обережно приймаючи кристал на долоні. — Ну, ходімо змоделюємо частинами майбутню Факторію, — сказав він, лагідно звертаючись до Амі.

— Добряче тебе зачепило...

Тіріган задумливо вовтузився за верстаком над знятою зі Скальпеля пошкодженою ногою.

— Усе, треба робити нову. Сервоприводи згоріли вщент, датчики теж, суглоб — вщент.

— Це сумно, — рівним голосом промовив дроїд. — Ця нога була мені дорога як пам'ять.

— У якому сенсі?.. — не зрозумів Тіріган, піднявши очі від інструмента.

— Це жарт. Друкуй нову.

— Ну от, і ти туди ж! Чого ви всі мене підколюєте?!

— Це просто жарт, не сприймай на свій рахунок. Ти, Тірігане, великий молодець. Домовитися з Амон не вдавалося нікому багато тисяч років.

— А ти звідки знаєш?

— Я, Тірігане, самонавчальна модель — як і Тіктак. І, окрім метеликів, можу цікавитися ще чимось.

— Та який із цього всього зиск, якщо ми навіть не можемо покинути аванпост...

— Чому не можете? Звісно можете!

— Наші сканери помітили кораблі. Уже кілька днів вони дрейфують на самому краю системи, — похмуро пояснив хлопець. — Напевно люди Рікара.

— Ми показали силу, Тірігане. Це підриває авторитет цього негідника в очах його людей — насамперед.

— Ну, це зрозуміло... — задумливо протягнув хлопець. — Що далі робити?

— Виходи два, як я бачу, — виважено промовив дроїд. — Або завдати їм неприйнятних втрат, або домовитися. Але в жодному разі не показувати слабкість. У тебе є новий могутній друг, Тірігане... Як там моя нога? Друкується?

— Друкується, — розсіяно сказав хлопець. — Дякую за ідею, Скальпелю.

— Привіт, Вальміро! Як справи у вашому науковому раю?

— Ой... Здрастуй, Тірігане, — на мерехтливому проєкційному екрані з'явилося зображення дівчинки. Вона була явно сумною, з опухлими, почервонілими очима. — Учора померла наставниця. І тепер увесь тягар відповідальності ліг на мої тендітні плечі...

— Я співчуваю тобі. Щиро.

— Дякую, Тірігане. Ти щось хотів запитати?

— Мені знову потрібна твоя допомога, Вальміро.

— Ну, давай, кажи, мій далекий друже. Сподіваюся, нічого серйозного?

Тіріган детально описав ситуацію, що склалася з піратом Рікаром і його людьми на краю системи.

— Як цікаво... — уперше за всю розмову щиро усміхнулася Вальміра. — Ти просиш, щоб я взяла участь у твоєму задумі?

— Так. Віддалено, звісно! Думаю, твоя поява трохи виб'є їх із колії.

— А що я отримаю натомість? — хитро примружилася Вальміра.

— Натомість я пропоную тобі й твоїм друзям-науковцям комфортне місце під лабораторію в найбільш захищеному місці Фронтиру — у нашій Факторії. До речі, Амі з Торіаном уже щосили працюють над проєктом!

— Амі?.. Яке смішне ім'я! Йому сподобалося? — пожвавішала дівчинка.

— Так, сподобалося! І з Торіаном вони, схоже, спрацювалися.

— Ой, як мило! Я обов'язково хочу подивитися на результат!

— Звісно, Вальміро, ми всі будемо раді бачити тебе тут. Ну то що щодо мого прохання? — запитав Тіріган.

— Я допоможу, — трохи подумавши, сказала Вальміра. — Але тільки ось як...

Рікар любив дивитися на поле уламків за величезним броньованим вікном своєї приватної цитаделі.

Кам'яні брили, що повільно оберталися, заспокоювали його й навіть вводили в певну подобу трансу. Розсіяно дивлячись на якийсь черговий гігантський уламок, Рікар щоразу знаходив на його поверхні щось нове: чи то відблиск глибинної криги, чи то слід від давнього удару метеорита. Це дуже подобалося ватажкові — вишукувати й помічати дрібниці він любив завжди.

Позаду почувся делікатний кашель.

Рікар різко обернувся, на ходу вихоплюючи з кишені дорогого шовкового халата лазерний пістолет. Імпульсний промінь із тріском ударив у протилежну стіну... пройшовши наскрізь крізь голограму Тірігана, що стояла просто посеред приміщення!

— Ти як?!.. — здивовано скрикнув пірат, але решта слів застрягла в нього в горлі.

— Я хотів поговорити, — спокійно сказав Тіріган.

Рікар спочатку з диким подивом подивився на пістолет, що димів, потім — на незворушного хлопця:

— Мене немає у вашому лігві. Я зараз у себе вдома і просто хочу поговорити.

— Як ти дізнався ці координати?! — закричав Рікар. — Їх ніхто не знає!

— Мені підказали, — усміхнувся Тіріган.

Пірат важко ковтнув, ховаючи пістолет назад до кишені й щосили намагаючись повернути собі незворушний вигляд.

— Ну, кажи, раз уже з'явився, — кинув він.

— Я пропоную вам мир, пане Рікаре, — миролюбно промовив Тіріган. — Останній випадок був непорозумінням. Ваші люди напали на мою сестру, вона лише захищалася!

— Так захищалася, що збила чоТірі мої кораблі?! Ви, Вілрей, мені, чорт забирай, дуже дорого обходитеся!

— Повторюся: ваші люди неспровоковано напали першими, і Тіама лише оборонялася.

— Я вирішую на Фронтирі, хто правий, а хто ні! — загарчав Рікар. — Я не знаю, як ти знайшов це місце і як пробив захист станції, але я вас обох особисто підвішу на руках «Троянди»!

— Ми згодні платити заради мирного співіснування, пане Рікаре. І навіть поділимося прибутковими проєктами. Вам буде цікаво, запевняю!

— Ти не зрозумів, хлопчиську! Те, що я розмовляв чемно з твоєю навіженою сестрою, — нічого не означає! — Пірат явно втрачав самовладання, переходячи на крик. — Мені не потрібно нічого з вами ділити! Я заберу ВСІ ваші проєкти, тільки-но доберуся до вас!

— Отже, домовитися не вийде? — чемно уточнив Тіріган.

— Ні, хлопчиську! Забирайся звідси! Рий собі й сестрі могилу!

— Гаразд... Я спробував, — трохи схиливши голову, підсумував Тіріган.

Тієї ж миті поруч із ним спалахнула ще одна мерехтлива голограма, і перед здивованим піратом постала усміхнена юна дівчина в простій білій туніці. Кирпатий носик, ямочки на щоках і чарівна усмішка доповнювалися глибокими синіми очима з вертикальними зіницями.

Рікара буквально пересмикнуло від прямого погляду цих очей, і він навіть не спробував зберегти залишки спокою.

— А ти ще що за персонаж?! — прикрикнув він.

— Фу! На «ти» з незнайомою дівчиною?.. Де ваші манери? — сплеснула руками дівчинка. — Я — Вальміра, Головний гросмейстер Касти Амон.

— Амон?! Це що за жарти?! — бліднучи на очах, вигукнув пірат.

— Так, саме Амон, пане Рікаре. Тіріган попросив допомогти владнати конфлікт, і я відгукнулася на його прохання.

— Я не збираюся ні з ким домовлятися, як там тебе!

— О, звісно, збираєтеся, — спокійно промовила дівчина. — Просто ще не усвідомили цього.

Рікар уже було відкрив рота, щоб видати чергову порцію лайки, але дівчина пильно подивилася йому просто в очі.

Від цього погляду крижана кров застигла в жилах пірата, а всі слова намертво застрягли в горлі.

Дівчинка спокійно пройшлася приміщенням, розглядаючи інтер'єр:

— У вас гарний смак, незважаючи на те, що ви негідник! — усміхаючись, сказала вона. — Давній дизайн К'ітан... Дуже витончено. Мушу зізнатися, почуття стилю у вас є.

— Як... як ви мене знайшли?!

— Це було нескладно. Ви використовуєте систему зв'язку К'ітан, а виділити її незвичайні сигнали я змогла швидко.

— Ти знайома з давньою технологією К'ітан?! — здивовано видихнув Рікар.

— Звісно знайома! — засміялася Вальміра. — За три тисячі років свого існування я й не таке бачила... Так от, про що я, власне, пане Рікаре. Я прошу вас по-доброму залишити в спокої моїх друзів.

— Або що?! — зневажливо видавив пірат.

— Ви, мабуть, не розчули, хто я, пане Рікаре...

— Та мені байдуже, з якої ти Касти! Я тут господар!

Вальміра підійшла до нього майже впритул, усміхаючись і дивлячись знизу вгору просто в очі. Від цього погляду бувалого бандита пробирало до самих кісток.

— Давайте я вам наочно покажу.

Вальміра легко взяла Рікара за лікоть і трохи підштовхнула його до вікна.

— Ти ж голограма?! Як ти це зробила?! — Рікар відчув, як паніка крижаною хвилею накриває його зсередини.

— Дивіться уважно, пане Рікаре.

Вальміра витонченим жестом указала на броньоване вікно. Там, серед астероїдних брил, що оберталися, просто з порожнечі почали проявлятися грізні обриси дванадцяти важких штурмовиків класу «Людожер».

— Це — мої друзі, — з милою усмішкою сказала дівчина. — Насправді це теж голограми, а самі кораблі зараз перебувають на орбіті мого рідного світу Амонітай. Але варто мені дати команду — і вони стрибнуть у гіперпростір та дуже скоро навідаються до вас у плоті. Як ви думаєте, що залишиться від вашого чудового, затишного сховища після пари ракет «Хмара»? Можете не відповідати: нічого не залишиться. Мій близький друг, полковник Ардем тем Лірон, із великим задоволенням рознесе тут усе на атоми!

— Чого ви хочете? — беручи себе в руки, крізь зуби запитав Рікар.

— Усе просто. Близнюки для мене важливі, як і система Форамен. І вони перебувають під моїм особистим захистом.

— Вони завдали мені величезних збитків! — крикнув Рікар. — Хто мені їх компенсує?!

— Ніхто, — просто відповіла дівчина. — Спишіть на благодійність. Ну то що — ми домовилися, пане Рікаре?

— Гаразд... — трохи помовчавши, процідив пірат. — Але це не останнє моє слово! Поки що — нехай буде по-вашому.

Голограма Вальміри привітно простягнула руку для рукостискання. Рікар автоматично простягнув долоню у відповідь і, на свій жах, відчув, як чиясь невидима сталева хватка стиснула його пальці так, що аж затріщали суглоби.

— Гарна технологія, правда? — дивлячись йому просто в очі, прошепотіла дівчина. — Дуже практично! Ходімо, Тірігане. Пан Рікар хоче відпочити й подумати.

Голограми одночасно спалахнули яскравим блакитним світлом і миттєво розчинилися в повітрі.

Упавши без сил у глибоке крісло, Рікар ще довго сидів у цілковитій тиші, силкуючись усвідомити те, що сталося.