Народження Нереї

Орбіта Урука була буквально забита кораблями. Переважно це були військові судна найрізноманітнішого ступеня цілісності: есмінці Імперії з вирваними цілими секціями корпусів, корвети Сет, що втратили частину двигунів і бризкали уламками бронелистів, крейсери Атум із випаленими гарматними баштами... А в борту одного з кораблів навіть застряг відносно цілий винищувач Адохай.

Уся ця апокаліптична велич, незрозуміло як діставшись до Урука, сумно дрейфувала на орбіті.

— Тірі, ти тільки подивися на цей жах! Їх сотні! Що ж це була за бійня?! — приголомшено прошепотіла Тіама.

— Я навіть уявити не можу масштаби... — пробурмотів Тіріган, розглядаючи сильно понівечений корабель Атум, до якого жорсткою зчіпкою був прив'язаний непогано збережений важкий крейсер Адохай із потворною іржавою сферою в носовій частині.

— Бачу, Атум у своєму репертуарі, — зауважила дівчина, вказуючи на абордажні гарпуни, що стирчали з борту чужого судна.

У цей момент два есмінці із закопченими гербами Ра почали обережний спуск на планету. Раптом один із них нахилився набік — яскравий вибух двигунів струсонув приречений корабель, який уже увійшов у верхні шари атмосфери.

Есмінець різко зірвався з вектора руху і, нестримно набираючи швидкість, рвонув до кам'янистої поверхні Урука. Від гіганта, що падав, почали відстрілюватися рятувальні капсули, розлітаючись у різні боки.

Не долетівши до поверхні буквально кількасот метрів, есмінець вибухнув величезною вогняною кулею, заливаючи все навколо киплячою плазмою з пробитих арсеналів.

— Треба допомогти! — вигукнув Тіріган, миттєво спрямовуючи кліпер услід за подвійною пілотською капсулою, що стрімко летіла до землі.

Капсула наскрізь пролетіла крізь киплячу плазму власного корабля і, насилу змінюючи вектор падіння, пронеслася над самою поверхнею, відчайдушно скидаючи швидкість ревучими корекційними двигунами. Зачепивши кілька гігантських валунів, вона підстрибнула й на повному ходу врізалася в самотню скелю.

Кліпер стрімко спікірував в атмосферу, йдучи за кількасот метрів від місця катастрофи. Облетівши скелю, Тіріган м'яко посадив корабель поруч із димлячими уламками.

Вискочивши зі шлюзу, близнюки кинулися на допомогу, бачачи, що прозорий ліхтар кабіни вже охоплений полум'ям. Усередині чітко проглядалися дві фігури пілотів, які нерухомо лежали на ложементах.

Тіріган вихопив бластер:

— Тіа, стріляй по основі ліхтаря! Там кріплення і піропатрони!

Кілька точних пострілів — і патрони, що спрацювали, з дзвінким тріском відкинули ліхтар убік.

Тіріган, не вагаючись, стрибнув просто в охоплену полум'ям кабіну капсули. Захисні ремені були миттєво зрізані ножем з антиматерією, і безвільне тіло першого пілота виштовхнули крізь стіну вогню.

Тіама, схопившись за комір кітеля, відтягла пораненого вбік, на льоту збиваючи полум'я з палаючої форми.

— Тіа! Цей застряг, не можу витягнути! — закричав із вогню Тіріган. — У нього нога застрягла!

— Іди звідти, Тірі! — несамовито закричала Тіама.

Хлопець починав задихатися, на ньому вже горіла куртка, а на руках надувалися страшні пухирі.

— Ну пробач, друже... Інакше не можна! — Тіріган коротко змахнув ножем з антиматерією, і застрягла кінцівка залишилася в палаючому залізі.

Закинувши на плече тіло пілота, Тіріган з останніх сил вистрибнув із палаючого пекла. Впавши на каміння, хлопець зайшовся важким нападом кашлю.

Тіама, відтягнувши другого пілота, схопила брата за комір, відтягуючи його подалі від капсули, готової вибухнути.

— Тіа... вистріли йому в ногу слабким зарядом... Припечи, а то помре... — кашляючи й задихаючись, видихнув хлопець.

Тіама вихопила бластер і двічі вистрілила в рану пілота, що кровоточила.

— Усе нормально, Тірі, кров не йде! Боги... Подивися на свої руки!

— Нічого... Скальпель полагодить. Просто дуже боляче...

— Знову тобі нову куртку купувати! — давши братові потиличника й ледь не плачучи, витерла сльозу Тіама. — Я тобі вогнетривкий скафандр куплю! Хочеш сиротою мене залишити?!

— Заспокойся, Тіа... Вони б загинули, — Тіріган кивнув у бік пілотів, які приходили до тями.

До місця катастрофи вже на великій швидкості летіли медичні боти. Дроїди, що підоспіли, швидко запакували врятованих у медкапсули, зануривши їх у медикаментозний сон.

— Покажіть руки! — підійшов молодий лікар із шевроном Сет на рукаві.

Оглянувши ушкодження, він дістав контейнер із прозорою рідиною:

— Опускайте руки, пане Вілрей. Нова розробка, щойно отримали!

Тіріган, морщачись від болю, опустив кисті в прохолодний розчин. Біль миттєво вщух, а місця страшних опіків просто на очах затягнулися рожевою синтетичною шкірою.

— Навіть приємно... — крізь силу усміхнувся Тіріган. — Гарна штука.

— Кілька процедур — і нова шкіра наросте дуже швидко. Головне — робити все за графіком. А тепер одягайте рукавички, вони всередині просочені регенерувальним розчином, — лікар простягнув кілька пакетів із рідиною та рукавичками Тіамі. — Наглядайте за ним. Інструкція на чипі, пані Тіамо.

— Звідки ви нас знаєте? — здивовано запитала дівчина.

— Я тут лише пару днів, а вже чув про близнюків, які, наче в тирі, збивають піратські кораблі! — усміхнувся лікар.

— Ходімо, знаменитосте ти моя, — сказала Тіама, допомагаючи братові підвестися.

— Ну, злітали з користю, це радує, — сказав Тіріган, розглядаючи зіпсовану куртку. — Шкода річ, вона мені подобалася...

— Ходімо, у нас купа справ! Але спочатку — по новий одяг.

— Ну от, тепер ти в мене знову красунчик! — Тіама прискіпливо оглянула брата в обновках.

— Ти б і собі щось купила, Тіа, — хлопець указав на надірвані рукави її куртки.

— Так, братику, ти маєш рацію. Ми з тобою сьогодні трохи пошарпалися. Як руки? Болят?

— Знаєш, цілком непогано, — несподівано навіть для себе сказав Тіріган. — Майже зовсім не болять, лише таке тягнуче відчуття.

— Треба це медичне диво прикупити... — Тіама зробила нотатку в комунікаторі.

— Вам підійшов розмір? — запитала усміхнена продавчиня. — Є такий самий фасон, спеціально для прихованого носіння зброї. — Дівчина багатозначно кинула погляд на бластери близнюків.

— Так, турботлива моя... Цей комплект, що на мені, я в тебе купувала. Є ще?

— Так, пані Тіамо, є ще два комплекти. Останні!

— Забираю! І для мого щасливого братика ще один... Ні, два комплекти! І давайте той, що для зброї, — теж.

— Ви будете задоволені покупками! — сказала продавчиня, зчитуючи фаворити з рахунку.

— Ох, я б посперечалася, але не буду... — протягнула дівчина, дивлячись на добряче схудлий баланс.

Центуріон Вортіан Кліріс з інтересом і усмішкою спостерігав за біганиною своїх товаришів по службі за вікном штабу.

У нього, на відміну від них, як завжди, усе було налагоджено чітко: три корвети стали на ремонт, матеріали він вчасно замовив і забезпечив, а членів екіпажів, які залишилися живими, відправив на відпочинок і лікування.

Кліріс дістав із шухляди столу маленьку срібну чарку й налив у неї тягучий крилійський лікер. На язиці спалахнув багатий трав'яний букет.

«Чудово, — подумав він. — Заслужив трохи себе побалувати».

Останнім часом він часто думав про Тіаму, і вже не раз рука сама тягнулася до комунікатора, щоб надіслати їй запрошення на вечерю. Але щоразу його хронічна, затяжна самотність підступно відсмикувала руку.

Двері до його кабінету гучно розчинилися, вдарившись об стіну.

Тіама явно була не в настрої, але виглядала просто приголомшливо. На мить центуріон замилувався її серйозним, напруженим обличчям.

— Вортіане! Я до тебе у справі, і це терміново! — з порога вигукнула дівчина, затягуючи за собою брата.

— Мадемуазель Вілрей, — з абсолютно кам'яним обличчям промовив офіцер, — ми, здається, домовлялися...

Тіама різко зупинилася й, миттєво розвернувшись, вискочила з кабінету, голосно грюкнувши за собою дверима.

Тіріган залишився стояти посеред кімнати, спантеличено знизавши плечима.

За секунду почувся обережний, ввічливий стукіт, і до кабінету граційно увійшла усміхнена дівчина.

— Пане Клірис, дозвольте увійти? — проспівала Тіама. — Термінова справа, знаєте!

— Звісно, звісно, проходьте, мадемуазель Вілрей! — Клірис вийшов із-за столу й ніжно поцілував руку дівчині. — Ви чарівні, як завжди.

Причинивши двері й усміхнувшись, глянувши на свіжу вм'ятину в стіні від дверної ручки, він запропонував гостям сісти.

— Я вас уважно слухаю. Що сталося?

— Вортіане, я всі обряди виконала?! Вибач, бубон і шаман залишилися вдома! — випалила Тіама.

— О так, як ми й домовлялися! Ти — просто чарівність, — підперши підборіддя рукою, відповів центуріон.

— У нас серйозна проблема...

— Луцій уже відвідав вас? — перебив її офіцер.

— Так, сьогодні! А ти звідки знаєш?

— Я здогадався, що він прилетить саме до вас. Я давно знаю, що Рікар через нього вирішує свої найскладніші питання. Проте доказів немає, і притягнути його я не можу... Насправді він чудовий фахівець і цілковитий негідник.

— Дванадцять мільйонів, Вортіане! Ми повинні сплатити дванадцять мільйонів! — Тіама у відчаї закрила обличчя руками.

— Моя пропозиція залишається чинною, друзі мої, — спокійно сказав Клірис.

Тіріган запитально подивився на центуріона:

— Десять відсотків від вашого прибутку з усіх проєктів? Натомість ти вирішиш наше питання за пару хвилин? За одне вирішене питання це надто багато, Клірисе!

— Навпаки, друже мій! Це ніщо порівняно з тим, що ви отримуєте. Крім вирішення вашого питання, ви отримаєте серйозного партнера в моїй особі — з усіма моїми зв'язками та можливостями.

— Усе одно не розумію, — похитав головою Тіріган. — Чому саме ми?

— Тому що у вас усе вийде, — усміхнувся офіцер. — Ви не такі, як звичайна публіка Фронтиру. У вас є цілеспрямованість і бажання робити все хоча б за якимись правилами.

— Ну, припустімо, ми згодні. Як вирішити наше питання?

— Гаразд, не буду вас нервувати, — Клірис підвівся й наповнив два келихи запашним вином, простягаючи їх близнюкам. — Слухайте уважно, друзі мої. На зорі становлення Імперії Астара її засновник, Юстиніан Перший, переймаючись освоєнням далекого космосу та розширенням територій, видав низку законів. Зробив він це якраз перед своєю смертю й повстанням власного сина. Дворянство дуже погано відреагувало на цей звід законів, убачаючи в ньому утиск своїх прав, але Юстиніан зумів переконати їх у необхідності їхнього ухвалення... стративши парочку найгаласливіших лордів. Після смерті імператора ці закони не скасували, а, скажімо так, сховали в юридичних каталогах, забувши про них на тисячоліття.

— Дуже зворушливо, звісно, — сказала Тіама, — але що нам із тих законів?

Клірис сів у крісло й вивів на екран зображення старого, пожовклого від часу пергаменту.

— Це — «Едикт Пілігримів». І в ньому сказано, що першовідкривачі нових володінь Імперії, зокрема придатних для життя планетарних систем, не можуть бути включені до переліку платників податків строком на сто років! — Клірис відкинувся на спинку крісла, переможно усміхаючись.

— Тобто ми підпадаємо під дію цього Едикту?! — видихнув Тіріган.

— Як ніхто інший, друже мій!

— А цей Луцій підкорятиметься забутому закону? — запитала Тіама.

— Імперія стоїть на основі права, закладеного першим імператором, — твердо сказав центуріон. — Ніхто, ніколи й ні за які гроші не посягне на закон, який підписаний засновником Імперії.

У повітрі зависла мертва тиша.

— Але ж ми тепер знаємо про цей закон. Навіщо нам ти? — напружився Тіріган.

— Ви не знаєте кадастрового номера цього документа. І ніколи його не знайдете, запевняю вас. А без цього номера «Едикт Пілігримів» — лише міф.

— А ти, виходить, знаєш номер, так? — запитала дівчина.

— Так, я знаю. Мій батько був архіваріусом при дворі й дещо мені розповів — зокрема й місце в імператорській бібліотеці, де заховані оригінали цього зводу законів.

— Що скажеш, Тірі? — Тіама запитально подивилася на брата.

— Це наш єдиний шанс, Тіа. Треба погоджуватися... Тільки в мене до тебе питання, Клірисе. Як ти збираєшся залицятися до моєї сестри, продаючи нам цей шанс?

— Дуже просто, Тірігане, — усміхнувся офіцер. — Я сподіваюся, що ці десять відсотків зрештою не підуть із родини.

Тіама багатозначно подивилася на центуріона:

— Вортіане, ти такий упевнений у собі?

— Тіамо, я сподіваюся, що мені вдасться завоювати твоє серце. Скажу в присутності твого брата, що часто думаю про тебе... Та що там «часто» — постійно! Ну а якщо ні — у вас просто з'явиться надійний партнер.

— Це чесно, — сказав Тіріган. — Тіа, рішення приймай ти. Я не буду тебе переконувати, але мені здається, що він чесний із тобою. Я, мабуть, зачекаю за дверима. — Хлопець підвівся й під вдячний погляд центуріона вийшов із кабінету, причинивши двері.

— Гаразд, Вортіане... Нехай буде по-твоєму, — Тіама простягнула руку, і їй на долоню ліг прозорий кристал пам'яті з кадастровим номером Едикту.

Сховавши кристал, вона знову простягнула відкриту долоню.

— Не розумію?.. — насупився офіцер.

— Адресу магазину, де я можу купити гарну сукню, Вортіане! Не летіти ж мені по неї на Ілліріум?

— Ах так, звісно! — Клірис швидко дістав із шухляди столу маленьку картку з чипом. — Я попереджу власника, це мій давній друг.

— Дякую, Вортіане! — Тіама чарівно усміхнулася. — Чекаю на запрошення. І вчися читати думки й емоції, Вортіане: ця здатність тобі ой як знадобиться!

Клірис, схилившись, ніжно поцілував руку Тіами.

— Гадаю, не варто квапити події з обіймами та поцілунками? — тихо сказав він.

— Звісно, любий Вортіане, не варто! Ми ж раціональні люди, — з гідністю відповіла дівчина, прямуючи до виходу.