Народження Нереї

«Буду чекати Тіаму тут», — сказав собі Тіріган, з полегшенням влаштовуючись на м'якому дивані в кают-компанії кліпера.

Досить пригод на сьогодні. Хлопець повільно зняв регенеруючі рукавички й подивився на свої руки: тонка рожева шкіра вже почала затягувати глибокі, страшні опіки. Він кілька разів обережно стиснув і розтиснув пальці в кулак.

— Яка чудова штука — ця медицина Сет, — пробурмотів Тіріган, розглядаючи рожевуватий опік, схожий на нерівну зірку, на лівій кисті. — Швидко загоюється...

Сигнал комунікатора пролунав настільки несподівано, що Тіріган навіть здригнувся. На полірованій стільниці спалахнула маленька голограма дроїда у випрасуваному строгому костюмі.

— Пане Вілрей? Я не помилився? — запитав дроїд добре поставленим, оксамитовим голосом.

— Поки що так, — відповів хлопець, із цікавістю розглядаючи голографічну фігурку. — А ти що за важлива особа?

— Дякую за ваш комплімент! — Дроїд схилився в легкому витонченому поклоні. — Мене звати Аркадіон, я метрдотель «Туманності Лебедя».

— О, як вчасно ти з'явився! — радісно вигукнув Тіріган. — Я якраз хотів зв'язатися з вами щодо столика на завтрашній вечір.

— За вами вже заброньовано столик на два імені: пан Тіріган Вілрей і пані Сіріда Су.

— Як «заброньовано»?.. — здивовано протягнув Тіріган. — А вибачте, хто так вдало про це подбав?

— Замовлення надійшло від пана Вортіана Кліриса десять хвилин тому, і я поспішив вас повідомити.

— Дякую, Клірисе... — усміхнувся Тіріган. — Вчасно! Хоча я б і сам, мабуть, впорався.

— Це навряд чи, пане Вілрей, при всій повазі, — рівно відповів Аркадіон. — Місця в нашому закладі заброньовані на чоТіріста сімдесят п'ять днів наперед.

— Ваша популярність вражає... — приголомшено похитав головою Тіріган. — А як це вдалося панові Клірису?

— Вибачте, але на це запитання я відповісти не можу. Скажу лише, що він — наш постійний клієнт і член Платинового клубу. Отже, пане Вілрей, ми очікуємо на вас і пані Су завтра о восьмій вечора.

Дроїд ввічливо вклонився, і голограма безшумно розтанула в повітрі.

«Я ніколи до цього не звикну, — подумав Тіріган, наливаючи собі келих прохолодного пива. — Якось усе це складно... Суцільні умовності й процедури».

Зручно розвалившись на невеликому диванчику, хлопець не помітив, як задрімав.

— То ти тепер вирішив мене з розуму звести, слонище?!

Голос розлюченої сестри луною долинув ще зі шлюзового відсіку. За секунду над мирно усміхненим Тіріганом уже височіла Тіама.

— Ану давай розповідай, що це за побоїще ти влаштував на ринку?!

— Я не винен, Тіа! Вони самі напали. І дякую Плутосу, що він засік їх на камерах, а то вбили б, це точно...

— І Плутоса приплів сюди! — Тіама з досадою кинула в крісло яскравий пакет із сукнею. — Ти як дитина, вічно влипаєш у якісь побоїща!

— Ну, порівняно з геноцидом піратів, який влаштувала ти, сестричко, це так... дрібна розвага.

Тіама безсило впала в сусіднє крісло:

— Ну, Тірі... Ну як так? Скільки це ще триватиме?!

— Думаю, поки ми не позбудемося Рікара. Він не розуміє по-доброму... Ви сукні купили? — змінюючи тему, запитав Тіріган.

— Ой, так, купили! — очі дівчини миттєво заблищали. — Навіть не буду розповідати, сам усе побачиш. Дуже милі речі!

— От і чудово, — усміхнувся Тіріган. — Костюм у мене є, а завтра о восьмій нас чекають у закладі... Дякую твоєму кавалеру.

— Та це я його попросила щодо столика, — збентежено зізналася Тіама. — Ти ж не проти?

— Та ти що, сестричко! Дуже дякую, а то я виглядав би дурнем перед Сірідою...

— Ну тоді, братику, летімо додому. Досить на сьогодні пригод!

— Згоден, Тіа. За фарватером Ріми я якось упевненіше себе почуваю.

Кліпер плавно піднявся над злітним полем Урука і, набравши швидкість, пішов у гіперстрибок прямо з низької орбіти.

— Так... А що це за новини такі?! — здивовано видихнув Тіріган, виходячи зі шлюзу кліпера на палубу ангара. — Тіа, хтось поцупив наш «Носоріг»!

Тіама вискочила слідом за братом, її руки були буквально забиті пакетами з покупками. Поставивши покупки на металеву палубу, вона розгублено озирнулася.

— Тірі, скажи, ти коли-небудь доберешся до кораблів, які стоять під чохлами? Ми скільки тут уже живемо, а ти їх так і не подивився!

— Тіа, які до біса кораблі?! «Носоріг» де?!

— Може, Тіктак його кудись...

— Куди-небудь «що», Тіа? Сховав?! — перебив її Тіріган. — Ти уявляєш собі Тіктака, який ховає на аванпості важкий імперський штурмовик?!

— Не кричи, істеричко! — крикнула Тіама. — Краще послухай!

— Що слухати? — не зрозумів хлопець.

— Ти чуєш що-небудь, скажений слонику?

— Ні, не чую... Навіть твоя зміїна луска не шелестить по палубі, — огризнувся Тіріган.

— Ось саме, психований генію! Чому не кричить музика Тіктака?! І чому взагалі жодного звуку?!

— Так... Ходімо до майстерні, Тіа.

— Стій! Куди рвонув, стрімкий ти мій?! А пакети мої хто нестиме — я, чи що?!

— Ну що за життя... — Тіріган із зітханням підхопив покупки сестри. — Не сестра, а якийсь феодал!

Тіктака вони знайшли в майстерні разом зі Скальпелем. Оточивши себе десятком великих проекційних екранів, дроїди чимось захоплено займалися.

— Ей, хлопці, де корабель?! — із порога крикнув Тіріган.

— Який корабель? — не обертаючись, сухо запитав Скальпель.

— Там в ангарі стоять кораблі, Тіктак? — уточнила Тіама.

— Стоять кілька, — гучно прогудів дроїд.

— А ти який корабель шукаєш? — додав Скальпель.

Тіріган, задихнувшись від обурення, навіть не знайшов що відповісти.

— Так, хлопчики, відволічіться, будь ласка, — до приміщення ступила Тіама.

— Ми зайняті, можна потім? — не повертаючи голови, відрізав Тіктак.

— Тіа, це що — бунт дроїдів?! — випалив Тіріган.

— Видихни, братику, а то луснеш! — Тіама підійшла впритул до дроїдів. — Я ось зараз як перестану жартувати, — уперши руки в боки, підвищила голос дівчина, — та як реквізую у вас усі нові придбання!

— Ти цього не зробиш, Тіамо, — спокійно зауважив Скальпель. — Це нелюдяно — позбавляти електронний розум сенсу існування.

— Так, Тіамо, ти добра насправді, просто хочеш здаватися суворою! — прогудів Тіктак.

— Тірі, повстання шестерень — це по твоїй частині, — спантеличено прошепотіла дівчина.

— Ану обернулися обидва! — гаркнув Тіріган.

— Чого так кричати? — обертаючись, пробурмотів Тіктак. — У мене сенсори нові, усе чую...

— Де «Носоріг», я питаю?!

— На ньому Торіан з Амі полетіли, — спокійно пояснив Тіктак.

— Як полетіли?! А хто дозволив?!

— Я дозволив! — гордо відповів дроїд. — Я полагодив корабель, і треба було випробувати двигуни. Ось вони й полетіли на Нерею.

— Так... Уже легше. Значить, із кораблем усе нормально, — видихнула Тіама. — А Торіан отримає, коли повернеться! А навіщо вони туди полетіли?

— Ну ось, ви своїми криками весь сюрприз зіпсували! — із досадою сказав Скальпель.

— Хм... І який же сюрприз ви задумали, хлопчики? — примружилася Тіама.

— Сюрприз — не сюрприз, якщо про нього говорити, — пробурчав Тіктак.

— Та годі, друже, бачиш — у них поганий день сьогодні, ось і скаженіють, — заступився Скальпель.

Тіріган тим часом уважно придивився до розрахунків на екранах:

— А навіщо вам розрахунок щільності атмосфери, а? І зміни вологості? І ще тут погода якась... Ви що, на синоптиків вирішили вивчитися?

У цей момент на центральному пульті замерехтів вхідний виклик комунікатора.

— Вчасно! — сказав Скальпель. — Ось Торіан придумав — нехай тепер і віддувається.

— Привіт, хлопці! — На екрані з'явився Торіан. У повному скафандрі він стояв посеред гігантської базальтової печери Нереї.

— Ти навіщо полетів сам?! — запитала Тіама. — Не те щоб ми тобі не довіряли, але це зараз небезпечно! Ще й малюка із собою забрав...

— Та все добре, Тіамо, з ним усе нормально.

— Ану покажи дитину негайно й поверни в сім'ю! Терміново!

— Шкода, не вийшло, як ми задумали, — сказав Торіан, — але я вам зараз дещо покажу...

Він відійшов подалі від камери й почав поспішно розстібати герметичні заглушки шолома.

— Ти збожеволів?! Помреш за секунду! — встиг вигукнути Тіріган.

Але Торіан уже рішуче зняв шолом і зробив глибокий, на повні груди вдих.

— Хлопці... Такого чистого повітря я не вдихав ніколи в житті! — засміявся шахтар. — І ось, дивіться! — Він підніс шолом ближче до об'єктива. — Дощ... Справжній дощ! Ну як вам сюрприз, а?

— Ти щось розумієш? — запитала Тіама у брата. — Чи в мене галюцинації?

— Це не галюцинації. Ось, дивіться! — Торіан розвернув камеру.

За десять метрів від кам'янистої підлоги печери в повітрі плавно ширяв Амі. Від синьої кульки струменіло чисте, сліпуче блакитне світло, що спліталося в живі потоки енергії. Вони тягнулися до високого склепіння, утворюючи мерехтливий купол, що накривав собою весь простір. Із склепінь печери крізь синє сяйво падали великі краплі прозорої води. Пульсуюче мерехтіння повільно розходилося по стінах і стелі, наче м'яко виштовхуючи вакуум за межі цього створеного світу.

— Ось і сюрприз! — радісно сказав Торіан. — Я зробив маленьку енергетичну установку й підключив її до кристала внизу — всього до одного. Потім натягав породи скільки міг, і Амі почав створювати життєвий простір. Це лише мала частина, проба пера, так би мовити... Але все працює! Усі наші з Амі розрахунки виявилися правильними.

— Ти ще скажи, що ти з ним розмовляєш! — засміялася Тіама.

— Звісно, розмовляю! — серйозно відповів Торіан. — Ось, дивись. — Він простягнув руку й лагідно покликав: — Амі, озвися?

У його відкриту долоню з літаючої кулі миттєво вдарив промінь світла, що переливався різними відтінками.

— Він сказав, що майже закінчив, — потираючи долоню, промовив Торіан.

— Я ось не зрозумів... Як це взагалі можна?! — з німим здивуванням запитав Тіріган.

— А дуже просто: я ж із дикої планети, — пояснив шахтар, — і технології там були так собі. Моя мама від народження була незрячою, але, попри це, здобула освіту й викладала в школі для незрячих дітей.

— Ну а зв’язок який? — запитала Тіама. — Щось я не вловлюю...

— Так ти й не вловиш, якщо не знаєш азбуки для незрячих. Примітивна така штука: крапки в квадратику. Різні комбінації — це літера, цифра або, наприклад, кома.

— Все одно не розумію, — мотнув головою Тіріган.

— Ось усе вам розжувати треба! — усміхнувся Торіан, знімаючи захисну рукавичку.

На його долоні була акуратно нанесена сітка з клітинок світною фарбою.

— Амі бачить цю фарбу навіть крізь рукавичку й б’є в квадратики легкими зарядами в певній послідовності — як в азбуці для незрячих. А я читаю!

— З глузду з’їхати... — тихо промовила Тіама. — І що він тобі розповідає?

— А що може розповісти дуже обдарована дитина? У нього, виявляється, теж є емоції! І взагалі, цей проєкт і сюрприз — його ідея.

У цю секунду від Амі відірвалася маленька синя блискавка й пустотливо вдарила Торіана трохи нижче спини.

— Ай! Не роби так, я ж просив! Ну неприємно ж! — вигукнув шахтар, погрожуючи кулі кулаком.

— Отже, проєкт будівництва стартував?! — піднімаючи руки над головою, радісно вигукнула Тіама.

— Так, стартував! Невеликі доопрацювання — і я надрукую обладнання, тільки треба закупити матеріали. А зберемо ми його самі, — упевнено сказав Торіан.

— Дякую вам усім... — зі сльозами на очах видихнула Тіама. — Я вас обожнюю! — Вона емоційно обійняла збентежених дроїдів і послала повітряний поцілунок у камеру. — Ой, такі емоції треба заїсти чимось смачним! — скомандувала вона, прямуючи до виходу з майстерні.

— Але кораблі без дозволу брати забороняю! — долинуло вже з коридору.

Сигнал тривоги заспівав під самий ранок — коли сон стає особливо солодким і міцним.

Тіама насилу розплющила очі й заткнула вуха подушкою:

— Тірі... Що сталося?! Я спати хочу!..

Внутрішнім зв’язком застави пролунав тривожний голос дроїда:

— Фіксую невідомий корабель у системі! Вийшов із гіперстрибка й рухається до нас.

— Прокляття... Не спиться їм усім! — закривши обличчя руками, простогнав Тіріган. — Іду, Тіктак! Нічого поки не роби.

— Тебе зрозумів, чекаю.

Дещо-як упоравшись зі штанами та сорочкою, Тіріган побіг до головного центру управління.

— Що в тебе, Тіктак? — запитав він, вриваючись на місток.

— Судячи з герба та бортового номера, це корвет Імперії, — відповів дроїд. — Номер система зараз перевіряє... Он і герб біля містка.

— На зв’язок не виходив?

— Ні, просто рухається на досвітловій швидкості прямо до фарватеру.

— Дивно... Військовий корабель без супроводу й так далеко від своїх, — замислився Тіріган.

— Зроби об’ємну модель, — попросила Тіама, що підійшла, на ходу зав’язуючи волосся.

Тіктак запустив глибоке сканування, і через хвилину в повітрі спалахнула тривимірна голограма корвета. Тіріган обійшов її з усіх боків, уважно розглядаючи деталі.

— А це що таке? — Він вказав на правий борт. — Тіктак, збільш і наведи різкість!

Тіріган посунув голограму ближче, розширюючи правий борт. Корабель явно був пошкоджений і нашвидкуруч відремонтований: величезну пробоїну було залатано дивними, вкритими грубою корозією конструкціями, а прямо поверх них височіла чужорідна гарматна башта.

— Що за чорт... — протягнув Тіріган. — Це дуже схоже на вогневу точку, зняту з важкого крейсера! Якийсь абсурд... Що з номером, Тіктак?

— Ось, знайшов! — Дроїд розгорнув архівний каталог Імперії. — Корвет «Слава Еллара». Числиться зниклим безвісти.

— Адохай!.. — одночасно вигукнули Тіама й Тіріган.

— Треба його знищити. Адохай затрофеїли мертвий корабель, абияк відремонтували й пустили в дію, — твердо сказав Тіріган.

— Він далеко й скидає швидкість, — повідомив дроїд. — Розширити зону захисту не можна.

— Так, це ми пам’ятаємо, — кивнула Тіама. — Отже, треба чекати, поки він сам долетить до фарватеру.

Корвет випустив два винищувачі й майже зупинився, переходячи в дрейф. Винищувачі на невеликій швидкості попрямували до планети.

За зовнішніми стінами комплексу почувся глухий, вібраційний гул: автоматика підіймала важкі гармати з підземних шахт.

— Тіктак, перемкни на ручне управління! — скомандувала Тіама.

— Навіщо це? — здивовано запитав дроїд.

— Вони ж запустили винищувачі, щоб перевірити, наскільки безпечно летіти далі! Система зіб’є їх, і корвет залишиться в безпеці.

— Жертвують пілотами... — зло кинув Тіріган.

— Виконуй, Тіктак, — повторила Тіама.

— Перемикаю на ручне наведення, — відгукнувся дроїд.

Винищувачі перетнули лінію безпеки й ринули до поверхні.

— Заставу можуть засікти? — запитала Тіама.

— Цю дрібницю — ні. А от якщо корвет стане на орбіту й запустить глобальне сканування, то може й помітити.

Винищувачі спустилися майже до самої поверхні й летіли на бриючому польоті.

— Дивіться, він почав рух до Ріми! — вказав дроїд.

Корвет, повільно набираючи хід, перетнув лінію безпеки, вважаючи шлях розвіданим і чистим.

— Давай, Тіктак, вимикай його!

За стінами гулко ахнули важкі гармати, і два потужні промені вдарили по ворожому кораблю. Щити спалахнули, приймаючи жахливий удар, але не витримали: корвет, розламуючись навпіл, охоплений полум’ям, почав падати в атмосферу Ріми.

Винищувачі миттєво засікли місце пострілів і кинулися в атаку.

— Виводжу турелі! — повідомив Тіктак, захоплюючи цілі на дальніх сканерах.

Винищувачі стрімко наближалися, відкривши вогонь. Плазмові заряди прицільно лупили по захисному полю застави. На поверхні ожили турелі ближнього радіуса, посилаючи назустріч кораблям, що мчали, щільні черги променів.

Один із нападників незграбно напоровся на першу ж чергу й, палаючи, впав у джунглі. Другий, відчайдушно маневруючи й ухиляючись від пострілів, злетів угору й крутою балістичною траєкторією понісся прямо на центр управління.

— Він буде таранити! — вигукнула Тіама.

— Дай я! — Тіріган миттєво перехопив ручне управління, ловлячи в приціл стрімко наближаючийся винищувач.

Довга, точна черга перетнула вектор руху корабля, розпилюючи його навпіл. У захисне поле застави з гуркотом ударили палаючі уламки. Комплекс здригнувся, але щити витримали потужний удар, просівши лише на десять відсотків.

— Відновлюю автоматичне управління, — відрапортував Тіктак.

— Молодець, Тірі! Спритно ти його зрізав, — похвалила Тіама. І задумливо додала: — Тільки не розумію, чого їх сюди тягне? Це ж уже не перший...

— Я не хотів вам казати... — тихо промовив Тіріган. — Але в Амон я дізнався, що це за реактор такий у нас «чарівний».

— Здивуй мене, братику, — примружилася Тіама.

— Загалом... усередині реактора — Сутність Адохай. Звідки вона взялася, Вальміра сама не знає. Сказала тільки, що це проєкт Зигми, і він був невдалим.

— Чудово, Тірі! Просто блиск! — вигукнула дівчина. — У нас під боком живе сутність людожера, а ти мовчиш?!

— Поки реактор цілий, нам нічого не загрожує, — відповів Тіріган. — Я обіцяв зберегти таємницю в обмін на допомогу.

— Тепер зрозуміло, чого Амон такі добрі... — похитала головою Тіама. — Але це нічого не змінює.

— Я не знав, що всередині! — замахав маніпуляторами Тіктак. — Для мене це була просто погана, зла енергія...

— Гаразд, що зроблено, те зроблено, — підбила риску Тіама. — Я не дозволю якимось космічним сміттярам зіпсувати сьогоднішній вечір! І тобі, Тірі, теж рекомендую не думати про це. Корвет завалили, паличку на дверях чергову намалювали — і забули!

— Згоден, сестричко. Головне зараз — сьогоднішній вечір. А подумаємо потім!