Із крові янгола

Між витончених пальців поволі тліла чорна цигарка. Прохолодний осінній вітер, з'єднавшись із сивими пасмами диму, грався з білим волоссям, застилаючи обличчя.

Він змінив сорочку, але палець продовжував погладжувати місце, де б мала лишитися рана. Обличчя розпливлося в усмішці. Повернення вийшло кращим, ніж очікувалося.

— Знала, що знайду тебе тут.

Важкі двері зачинилися. Лише їхні голоси й вітер. Кроулі вдихнув на повні груди, звів очі на цигарку. Заговорив, не обертаючись:

— Йди ближче, Брендо. Поглянь на це.

Жінка підійшла до краю даху адміністративної будівлі. Склала руки на грудях, роздивляючись плями й лінії світла, ніби вени на створеному корпорацією тілі.

— Прекрасно.

— Звідси воно виглядає крихітним, ніби запросто поміститься в долоню, — сказав Кроулі, глибоко затягуючись.

Бренда всміхнулася, відгорнувши сплутане вітром руде волосся з обличчя.

— Воно й так у твоїй долоні, Лі.

— Такі слова — прямий шлях до смерті.

Жінка засміялася, потішена добрим гумором Торреса.

— Мені нічого не загрожує. «Батько» виходить на зв'язок лише з тобою, тобто ніхто крім тебе мене не здасть.

Він мовчки кивнув, невідривно вдивляючись в центральну частину міста. Червонясте мерехтіння цигарки грало на його обличчі, змушуючи Бренду раз по раз тамувати подих. Такий близький і такий недосяжний. Вона примусила себе скерувати думки в іншому напрямку.

— Як справи з УЕ? Ти словом не обмовився.

— Все чудово. Він неймовірний.

— Ніяких інцидентів?

— Нічого, що сягало б критичного рівня.

— Боюся уявити, що ти маєш на увазі.

Кроулі затягнувся, кинув недопалок під ноги й притис черевиком.

— Віднині у тебе на одну справу більше, Брендо. Ця — пріоритет.

— Що такого важливого на цей раз?

— Ти відповідаєш за безпеку Саймона. Подбай, щоб йому нічого не бракувало.

Бренда спохмурніла, відвівши від нього погляд.

— Ніби без цього йому уваги мало... Корпорація зробила для УЕ купу винятків. За роки існування ніхто не отримував медичної допомоги й не мав права покидати межі міста, навіть перший УЕ, — сказала вона сердито. — Через нього ти втрапиш у немилість «Батька». Я знаю, що Мерфі йому потрібен, але, пробач мою відвертість, дупа цього хлопця від розкоші не розірветься?

Чоловік завів руки за спину, випустивши слова разом із цигарковим димом:

— Якщо з його голови впаде бодай одна волосина — я спитаю з тебе, Брендо.

В порожній залі клац замка видався надто гучним. Саймон лишився біля дверей ще на якусь мить. З глибокими вдихами все чіткішим ставав хімічний запах засобів для прибирання.

Непевні кроки привели його до стіни з вимикачами. Лампи слабко мигонули, лише кілька секунд по тому залили приміщення жовтим світлом.

Все занадто чисте. Підлога блищала, але Саймон пам'ятав про червону кров Паркера. Не забув про сліди власної крові на одному з диванчиків.

Погляд впав на квадрат трохи далі. Від чорної калюжі Кассіанової крові не лишилося жодного сліду, але Саймон міг присягнутися, що досі чує її нудотно-солодкий, металічний запах.

Він зосередився на столах. Відсутність пилу, як і вишикувані в ряд склянки, діяли на нерви.

— Прибрали безлад. Ти не прибрав безлад, Кроулі. Ти стер життя, сволото, — сказав Саймон, вдаривши по вимикачах. Залу проковтнула звична темрява.

В кабінеті запах засобів був слабшим, але так само нестерпним. Саймон увімкнув настільну лампу. Дивитися на кожну деталь після прибирання не хотілося.

Безлад на столі лишився майже незмінним: аркуші й блокноти займали його більшу частину, зім'яті чеки й рахунки, дві потемнілі від кави чашки, попільничка з купкою попелу та один-єдиний недопалок. Хтось поклав ноутбук в центр. На ньому лежала порожня пачка з-під цигарок.

Саймон обійшов стіл, задивившись на крісло Аллена. Ідеально чисте, ніби нове. Пусте.

— Це, курва, неправильно!

Він відштовхнув крісло до стіни, несамовито перекидаючи вміст шухляд.

— Мала залишитися хоча б одна! Нехай тут буде хоча б одна... будь ласка.

Трохи зім'ята пачка цигарок виявилася захованою за степлером і коробкою скріпок. Саймон скористався сірниками. Не хотілося змінювати положення його запальнички, залишеної на своєму звичному місці.

Тремтячі руки піднесли цигарку до губ. Затяжка виявилася надто пекучою.

— Гидота... — прошепотів Саймон, кашляючи.

Він залишив цигарку в попільничці. Запах диму потроху наповнював приміщення, але не дарував бажаного спокою.

Мерфі піднявся нагору. У кутку крісло, порожнє широке підвіконня, зачинена шафа. Все те саме, однак зовсім інше. Звів погляд на ліжко. У слабкому світлі розгледів складений одяг. Зверху лежав дріб'язок і ще одна темна річ.

Саймон опустився на край ліжка біля акуратної купки речей. Сорочка. Засохлі плями крові на правому рукаві. Стало явним, що темною річчю був вимкнений браслет Кассіана.

Напад спогадів виявився незносним. Алкоголь, змішаний із відчаєм, вирвався з нього сльозами.

— Давай без сліз, Мерфі. Я ніколи не любив сирості.

Саймон притис кулаки до заплющених очей. Знав, що нікого не побачить, хоч би як хотілося.

— Як...? Як я можу чути твій голос?

Тиша. Страху, як від появи Теренса, не було.

— Насправді, це неможливо, — почув він голос Кассіана. Спокійний, без притаманного йому цинізму. — Ти це знаєш, але боїшся глянути правді в очі.

— Я взагалі боюся дивитися. Все дивне, чуже...

— Та ну. А воно колись було тобі рідним?

Саймон похитав головою, здригаючись від плачу.

— Я не знаю, що мені робити... нічого не розумію. До чого ці посмішки, вітання і вся увага? Чому вони вважають, що я звільнив їх від Вуда?

— Мій нещасний Мерфі... ти марнуєш час на дурниці. Неважливо, що відбулося того дня. Важливо те, що перед тобою тут і зараз.

— Невже ти впевнений, що я впораюся з цим самотужки? Боротися з Вудом було простіше, бо тут був ти... Я навіть не уявляю, що зі мною робили. Я не пам'ятаю нічого про ті бісові три роки. А Кроулі? З ним однозначно щось не так.

Саймон ліг на спину, важко видихнув і витер сльози.

— Поява людей із зовнішнього світу збиває мене з пантелику. Про Евелін можна забути... Найбільше бентежить Торрес. Я напав, а у відповідь нічого.

— Ти завжди був нетерплячим. Якби на твоєму місці опинився хтось інший, повір, йому б вже занулили рахунок.

— Інший... Я ж довбаний УЕ. Якщо причина не в твоїй крові, що тоді?

— А ти дивись уважніше, Мерфі. Зазвичай відповідь прямо під носом.

— Хочеш сказати, що я знаю відповідь, але навмисне заходжу все глибше в сраний ліс?

Тиша. На мить Саймону здалося, що біля вікна хтось є. Сів, придивляючись. Запах тютюну і бергамоту був значно міцнішим, ніж перед баром.

Силует набув чіткості, розвернувся до нього. В зубах цигарка, злегка вигнуті брови, але обличчя спокійне, майже радісне.

— Кассіане...

Саймон сповз із ліжка. Непевні ноги за надійну опору не годилися.

Аллен виставив перед собою руку, зупиняючи.

— Не поспішай.

— Годі мене мучити...

Тіло відмовлялося виконувати накази. Ноги ніби приросли до підлоги.

— Не я... ти сам себе мучиш.

Кассіан опинився зовсім поруч. Остання затяжка принесла йому помітне задоволення. Саймон ледь не закричав. Від уважних очей Аллена стискалося серце.

— Не тримай очі заплющеними надто довго, Мерфі.

Він відступив, а Саймона охопила паніка. Намагався, але вдихнути ніяк не виходило.

— Я не... не можу...

— Пора прокидатися.

Саймон крикнув, сівши на ліжку. Широко розплющені очі пекли від яскравого денного світла. Боліла рука, що стискала знайдену на краю ліжка сорочку. Обличчя виявилося мокрим від поту і сліз.

— Чорт забирай...

Знизу долинав набридливий стук. Маленький годинник зупинився на дванадцятій. Саймон сумнівався, що той показує точний час.

Мерфі вибрався з ліжка, поплентався вниз.

Причиною набридливого звуку була якась жінка. Під сонячним промінням руде волосся здавалося надміру яскравим. Вона махнула рукою, закликаючи пришвидшитися. Саймон пішов відчиняти двері навмисне повільно.

— Можна було не так квапитися, — заговорила вона уїдливо. — Я маю купу вільного часу, почекала б.

— Не готувався до приходу агента 007 о такій порі, — сказав Саймон, повністю затуливши вхід. — Котра, до речі, година?

— Десята ранку. Нормальні люди вже давно на ногах.

— Погане формулювання, зважаючи на контекст, пані Бонд.

Жінка закотила очі, остаточно передумавши простягати йому руку.

— Я Бренда Гіллен, секретарка містера Торреса.

Саймон кивнув, стримуючи позіхання.

— Від мене чого треба?

— Я тут для того, аби передати кошти й дізнатися, чи тобі щось потрібно. Наказ містера Торреса.

— У мене все є. Вільно, пані Бонд.

Бренда простягнула конверт. Її незрозуміла, але цілком щира, неприязнь подобалася Саймонові більше, ніж вдавана любов місцевих.

— Веліли дізнатися, що ти збираєшся робити з цим місцем? Якщо хочеш відчинити його знову...

— Кафе лишиться таким, як є, — сказав Саймон, забравши конверт з грішми. — Зачинено назавжди.

— Як завгодно, УЕ. Знайди мене, якщо чогось кортітиме, — сказала Гіллен, але її погляд дав зрозуміти, що кожне слово чиста формальність і на допомогу розраховувати не варто.

На протилежному боці з'явився Тео. Не думав, просто перейшов дорогу, тримаючи курс на кафе.

— Якщо це все, пані Бонд, то я повернуся всередину, продовжу нічого не робити.

Вона лиш кивнула, вважаючи слова зайвими. Саймон замкнув двері, радий уникнути голосу Джексона.

Конверт полетів на стіл. Попри появу секретарки, збентеження після минулої ночі нікуди не поділося. Він не міг сказати, де починалася межа між реальністю і сновидінням.

Саймон вихопив із шафи Кассіана темний светр і штани, намагаючись не надавати уваги запаху його парфумів.

Мерфі увімкнув гарячу воду, чекаючи, поки набереться ванна. Зупинився перед дзеркалом, розглядаючи своє відображення.

— На кого ти став схожим...? Божевільний ідіот.

Він скуйовдив волосся, пройшовся пальцями по щетині.

— Чи було б моє життя кращим, якби я ніколи сюди не потрапив?

Питання залишилося без відповіді.

Саймон заліз у ванну. Гаряча вода огорнула плечі. Він задивився на свій браслет, тоді на пов'язку. Швидкими рухами прибрав бинт, відкинувши на підлогу.

Саймон сподівався побачити жахливий рубець, але було очевидним, що над раною працював справжній фахівець.

— Торрес постарався більше, ніж передав словами.

Він затамував подих і занурився під воду. Лежав аж до запаморочення. На мить зрадів, подумавши, що, мабуть, занулення таки не єдиний спосіб покинути це місце.

Саймон побачив біляву жінку, ніби та стояла прямо над ванною. Вона потягнула до нього руку, зайшовшись криком:

— ОТЯМСЯ! Правда у тебе під носом, Саймоне!

Він вернувся на поверхню, роззираючись у пошуках жінки. Окрім нього в приміщенні ніхто не створював звуків життя.

— Мама...? — прошепотів Саймон, дрижачою рукою відгорнувши волосся від обличчя.