Із крові янгола

Усі події й герої вигадані. Будь-які збіги з реальністю є абсолютно випадковими.

Ненормативна лексика!

Присутні сцени психологічного й фізичного насильства! Читайте обережно.

Алекс. Найкращій «лучниці» у цьому туманному місті.

1

Кроулі закінчив складати дженгу, коли легкий стук порушив спокій його кабінету.

— Увійдіть.

Перед ним постав один із новобранців.

Їх усіх видавало одне й те саме — неспокійні очі.

— Ми привели його, містере Торрес, — мовив чоловік, збентежено дивлячись на вежу з брусків.

— Гарно. Запросіть.

За мить двері відчинили знову. У кабінет зайшов Саймон, мружачись від яскравішого ніж в коридорі освітлення.

Кроулі підвів на нього погляд. Витончена рука вказала на одне із крісел перед столом з червоного дерева.

— Панове, залиште нас із містером Мерфі наодинці.

Обидва охоронці слухняно подалися на вихід.

Саймон так і стояв біля дверей. Потроху очі звикли до світла. У чоловікові по інший бік столу впізнав Торреса. Дивно, як це обличчя засіло в пам'яті, адже бачив він його лише раз.

— Любите дженгу, містере Мерфі?

— Не знаю, — мовив Саймон дещо розгублено. Підійшов до крісла, роздивляючись вежу.

— З'ясуємо разом. Зіграйте зі мною, будь ласка.

— Я маю повірити, що після вчорашнього ви марнуєте час на таку дурість, як ця гра?

Губи Кроулі вигнулися в легкій усмішці.

— А що було вчора, містере Мерфі?

— За дурня мене маєте?

— У жодному разі, — сказав Кроулі заспокійливо. Витягнув перший брусок, глянув на Саймона. — Дійсно хочу знати, що ви пам'ятаєте?

— Напад Генрі... крики Паркера, жалюгідні виправдання Тео і...

Саймон зупинився, наважуючись вимовити два слова. Зустрівся з холодними, сірими очима Кроулі. Ні співчуття, ні зловтіхи.

— ... смерть Кассіана.

— Правильно, однак не все, містере Мерфі.

— Тобто?

— Те, що ви описуєте, було не вчора, а три роки тому.

Кроулі переклав брусок на верх вежі, акуратним помахом руки припросив Саймона робити свій хід.

— Три роки? — перепитав Мерфі, не приховуючи скептицизму. — Минуло три бісові роки, а я не пам'ятаю, що за цей час змінилося? Не того обдурити зібрався, Торресе.

— Яка мені користь? Зізнаюся, ваш стан дуже мене непокоїв.

— Що з моїм станом? І без клятих загадок, якщо можна.

— Залюбки відповім на усі ваші питання, містере Мерфі, — сказав Кроулі, кивнувши на вежу.

Саймон вигнув брову, не вірячи, що той серйозно думає про гру. Кроулі лишався незворушним.

— Біс із ним... — прошепотів чоловік, витягнувши перший ліпший брусок знизу.

— Після тих жахливих подій у вас стався нервовий зрив, — почав пояснювати Торрес, з цікавістю стежачи за його рухами. — Довелося діяти негайно. Я вивіз вас із міста, поселив у корпораційному маєтку і знайшов психіатра, який, на щастя, зміг врятувати вас від поганого кінця.

— Психіатра... То я провів у тому маєтку три роки?

Кроулі кивнув, обираючи наступний брусок.

— До чого такі хвилювання і витрати? — поцікавився Саймон, сумніваючись у правдивості його слів.

— Можливо, вас здивує наскільки тут проста відповідь, — він прилаштував деталь на верхівку, склав руки під підборіддям. — Ви унікальний елемент, містере Мерфі. Я зобов'язаний про вас дбати.

— УЕ2.25.2... Ти назвав мене зашифрованим ім'ям, коли з'явився в кафе.

— Все правильно.

— Це не дає ніяких підтверджень тому, що слова про мій нервовий зрив і провал у пам'яті на цілих три роки є правдою.

— На вашому місці я б теж хотів доказів. Це розумно. Для початку пропоную перевірити рахунок. Що скажете?

Саймон опустив погляд на браслет. Про його існування до слів Кроулі зовсім забув.

Мерфі повільно активував дисплей, намагаючись не виказувати хвилювання.

Ваш баланс: 254 роки.

— Як я можу знати, що ви не відібрали три роки своїм довбаним сканером?

— Можете поговорити з лікарем і санітарами. Останні, до речі, були неабияк потішені тим, що вам стало краще, — мовив Кроулі зі слабкою усмішкою. — У свої найгірші дні ви завдали чоловікам чимало шкоди.

— Проблема наказати їм говорити те, що вигідно?

Торрес кивнув. Прямі білі пасма зіслизнули з плеча, прикривши праву половину його обличчя.

— Я не хочу дурити вам голову ще більше, містере Мерфі. З цим впоралися і без моєї участі. Можете не вірити моїм словам, своєму рахунку, однак ситуація за стінами адміністративної будівлі підтвердить, що все сказане мною — правда. Будьте готові до надлишкової уваги мешканців. Для них ви досі зірка.

— Зірка?

— Вами захоплюються, адже це ви вбили небезпечного елемента та позбавили їх від тиранії Паркера Вуда.

Саймон зробив свій хід, позираючи на вікно. Сонце сідало, надаючи пожовклому листю яскравішої барви. Отже, осінь.

Останні чіткі спогади народилися спекотного літнього дня. Поволі закрадалися сумніви не лише стосовно Торреса, а й щодо самого себе.

— Три роки як один туманний день... Не я позбавив їх від Вуда.

— Мені це відомо.

— Привіз мене назад, але навіщо?

— Містер Гантер вважає, що ви до цього готові.

— Хто це?

— Ваш психіатр.

— Не пригадую, аби тут були лікарі.

Кроулі забрав чергову деталь з основи вежі.

— Він із зовнішнього світу.

Саймон похитав головою, плутаючись ще більше.

— Відколи люди із зовнішнього світу співпрацюють з корпорацією?

— Відтоді, як місце Вуда стало моїм. Не сумнівайтеся, попереду ще більше здивувань. — Торрес поклав брусок на верхівку, неуважним рухом відкинув пасма від обличчя. — В.З.П. не те, яким ви його запам'ятали. Проте боятися нічого. Тут лишилися ваші друзі.

Мерфі потягнувся до вежі. Палець торкнувся дерев'яної стінки.

— Друзі...

— Не всі, на жаль.

— Що ти зробив з його тілом?

— Припускаю, що ви маєте на увазі містера Аллена.

— То що?

— Його кремували. Ви, мабуть, бачили, що на території міста немає кладовища.

Саймон гамував бажання скинути гру зі столу й заїхати Кроулі по пиці.

— Він був першим УЕ. Чому так квапилися з кремацією? Такій корпорації, як В.З.П., складно винайти сироватку, що повертає людей до життя?

Кроулі подався вперед, відчувши майже те саме короткочасне співчуття, що й за першої зустрічі.

— Мертві мають залишатися мертвими, містере Мерфі. Певен, ви чули це не один раз.

Він переклав брусок, не дивлячись, звідки бере й куди прилаштовує.

— Містер Аллен був неймовірним чоловіком не лише через свій унікальний статус. Доля була до нього аж занадто жорстокою.

— Доля чи ваш експеримент?

— Моєї вини в його загибелі стільки ж, скільки й вашої.

— Оце вже ні, сучий ти сину! — люто проказав Саймон, вдаривши долонею по столі. У передпліччі прокинувся забутий біль. — Я не винен. Я б нізащо до цього не допустив. Якби не транзакція з Генрі...

Він вкусив губу, передчуваючи появу пекучих сліз.

Кроулі співчутливо кивнув. Різкі зміни настрою Саймона його ніяк не дивували.

— У моїх словах не було докору, містере Мерфі. Ви не так зрозуміли.

— До сраки це все, Торресе.

Він підтягнув рукав сірої сорочки. Праве передпліччя ховалося під тугою пов'язкою. Поступово набули чіткості спогади про шмат шкіри, що висів у зубах Генрі.

— Через вашу надмірну активність шви накладали незліченну кількість разів, — пояснив Кроулі. — Нещодавно ви пошкодили руку знову, ніби навмисне не дозволяєте своєму тілу відновитися.

Саймон торкнувся щоки, змахуючи солону доріжку геть. Щока виявилася вкритою колючою щетиною.

— Байдуже. Я хочу дещо знати.

— Що саме?

— Різниця між сироватками. Одна змінює кров, інша ні.

— В.З.П.N03. і В.З.П.N10. — Кроулі відвів погляд від хиткої вежі. — В.З.П.N03. знищує уражені хворобою ділянки, а змінена кров регенерує, запобігає рецидиву. Сироватка сповільнює, але не припиняє, процес старіння.

— І викликає залежність, бажання вбивати, зводить з розуму.

— Неможливо досягнути ідеалу, містере Мерфі.

— Ніби ти не намагався. Очевидно, що були невдалі спроби.

— Вештальці, так. Однак ваші уявлення про мене дещо хибні, містере Мерфі. Я виконую доручення голови корпорації. Намагатися і розробляти сироватки в мої обов'язки не входить.

Саймон витягнув брусок.

— Жертва обставин.

— Як вам завгодно, — мовив Торрес з усмішкою. — В.З.П.N10. працює за іншим принципом. Не лікує, не відновлює. На дещицю посилює витривалість і дає необмежену кількість років. Нічого особливого.

— А що з вештальцями?

— Ліквідовано.

Мерфі залишив брусок на столі, придивляючись до чоловіка навпроти.

— Отак просто розповів мені про це?

— Ви УЕ. Я ділюся інформацією, яку вважаю потрібною.

— З першим УЕ було по-іншому. Я не такий, як він?

— Це я намагаюся з'ясувати.

— Що тут з'ясовувати? Я став таким через кров Кассіана. Не сумніваюся, що про ту транзакцію ти вже знаєш.

— Знаю, одначе справа не лише в крові першого УЕ.

— З чого такі висновки?

— Тео Джексон. Він не став третім унікальним елементом, — сказав Кроулі, зручно вмостившись у кріслі. — У вас є щось більше, ніж сила волі та давня транзакція на двадцять п'ять років.

— Я втомився від цієї маячні... — Саймон скинув вежу зі столу. Звівся на ноги. — Я не буду твоїм лабораторним пацюком. Краще вже померти, ніж знову і знову слухати брехню про нібито нервовий зрив і втрачені три роки життя. Досить!

Срібна кулькова ручка давно привернула його увагу. Одним різким рухом схопив її, схилився над столом і вдарив Кроулі в груди. Він відчув майже вібраційний опір плоті, однак обличчя Торреса ніяк не змінилося. Ні зболених видихів, ні криків. Він висмикнув ручку й відкинув на стіл. Біла сорочка темніла, вбираючи в себе чорну кров.

Саймон відступив, безсило опустивши руки.

— Ти з тією ж сироваткою, що й усі в місті...

Кроулі підвівся, пройшовшись пальцем по розірваній тканині.

— Все набагато складніше, містере Мерфі.

Він вказав на складений одяг на сусідньому кріслі.

— Переодягніться. Вам пора вертатися в місто. Дехто дуже довго чекав цієї миті.

Лише зараз Саймон зауважив, як його речі нагадували сірий костюм пацієнта. Він глянув на Кроулі, очікуючи удару у відповідь.

— Відпускаєш після того, що я тут зробив?

Торрес кивнув, ніби іншої відповіді й бути не могло.

— Це місце не ваша в'язниця. Буде набагато простіше, якщо ви зрозумієте й приймете це якомога швидше.

Кроулі витягнув шухляду. Довгі пальці підчепили кільце. Саймон завмер, роздивившись знайому річ.

— Двері полагодили, безлад прибрали, але не більше. Я наказав залишити там усе як було. Подумав, що вам захочеться повернутися, — сказав Торрес, передавши Саймону ключі від кафе.