Глава 3 Священик

Незнайомець пішов, залишивши Войта на одинці з власними роздумами. Старі люди зазвичай мають кожен свої химери, й власне до ночівлі Олександра ніхто не запрошував.

— Дивний старий, — прошепотів чоловік, відчувши на собі чийсь погляд.

Озирнувшись, Войт зауважив Уляну, що накинувши на плечі легку шкіряну куртку, посміхаючись споглядала у його бік.

— Прошу, — люб'язно мовив Войт, пропонуючи господині приєднатися до милування заходом сонця.

— Краще ви до мене, — відповіла Уляна й аби не змушувати жінку читати, Олександр прибрав з даху порожнє горнятко та повернувся по інший бік паркану.

Ще близько години, рієлтор в компанії власниці маєтку роздивлялися будинок, дорогою проминувши єдине вікно без ґрат.

— Беззахисне, — посміхнувся Войт, рухом долоні вказавши Уляні на скло без решіток.

— Так, одне залишилося. Ніяк руки не дійдуть до нього. Як потрібно, скинемо кілька тисяч для нового господаря, — знизала плечима жінка.

— Гадаю це зайве. За таку ціну нехай радіють, що будинок взагалі при вікнах, — не розгубився Войт.

Завершивши мандрівку навколо маєтку, рієлтор з Уляною повернулись до холу. Войт додав до нотаток ще кілька записів, подумки відмітивши, що левова частка справи з урахуванням всіх попередніх маніпуляцій вже зроблена.

— Повечеряєте зі мною? Не відмовте, — грайливо мовила Гурцевич сідаючи на диван поруч з Олександром.

Войт поглянув на годинник.

— Ваш чоловік невдовзі доєднається до нас? — поцікавився гість.

— Він у відрядженні. Повернеться за два дні, тож у будинку лише ми з Яном, — не забарилась із відповіддю Уляна.

Олександр зважував необхідність майбутньої вечері й дійшов висновку, що година часу нічого не змінить, а образити клієнта напередодні підписання важливої угоди справа геть не гідна.

— Чому ні? — знизав плечима Войт.

— Чудово! — вигукнула господиня. — Яне, приготуй нам, будь ласка!

Дворецький, що неначе жива статуя увесь час стояв поряд рецепції, покірно рушив до кухні.

— Я рада, що прийняли мою пропозицію, — усміхнулась Гурцевич.

Відверто кажучи, Олександр й сам був не проти провести вечір у компанії хоч й заміжньої, проте від того не менш красивої жінки. Наявність власного транспорту надавала Войтові змогу поїхати у будь-який час, тож як саме дістатись власної домівки Сашко не переймався.

— Забув спитати, чи зазнавав будинок суттєвої реставрації. З того що я побачив, то ні, але за правилами мушу запитати, — мовив Войт.

— Лише внутрішній ремонт, фасад не чіпали, — відповіла Уляна.

За вікном почало похмурніти, тож господиня підійшла до порожньої рецепції та натиснувши клавішу, увімкнула люстру. Яскраве світло десятків вогників одразу надало холу чарівної, майже бальної атмосфери. Войт різко підвів голову, оцінивши чудову ілюмінацію.

— Як вам Євлампій? — поцікавилась Уляна, повернувшись на своє місце.

— Хто?! — перепитав Олександра.

— Чоловік у літах, що підходив до вас надворі, — уточнила господиня.

Войт одразу згадав дивного старого, який необачно впустив ланцюжок з хрестиком.

— Трохи дивний, — визнав гість.

На обличчі Уляни промайнула легка посмішка.

— Він колишній священик, — пояснила жінка. — Не погана людина, але хоч давно вже не править службу, йому все іще ввижаються чорти.

Олександр знову пригадав очі старого. У його погляді закарбувалась печатка відчаю, та аж ніяк не божевілля.

— Прям справжні? — підіграв Войт.

— Він нас не дуже любить. Здається у його розумінні усі молодші покоління ще більш грішні за попередні. А як власне ви ставитеся до гріхів, пане Войт? Засуджуєте, або якщо за хорошої компанії…? — у голосі Уляни на мить промайнули грайливі ноти.

— Здебільшого намагаюся спокутувати старі, — витримавши паузу відповів Олександр.

— Не чоловік - скарб! — підсумувала Гурцевич, знайшовши поглядом Яна, що повертався до холу з розігрітою вечерею.

Хоч на вигляд дворецький видавався гостеві не дуже привітним, проте готував вправно. Тушковане м'ясо з картоплею, під гострим соусом, овочевий салат й підсмажені грінки з чорного хліба. Всі страви здавалися доволі звичними та від того не менш смачними.

— Ще кави? — запитала Гурцевич, коли з їжею було покінчено.

— Не відмовлюся, — мовив Войт.

Після смачної вечері та за цікавою розмовою час минав швидко. Ян повернувся з кавою, а за вікном починало сутеніти. Войт жваво гомонів з господинею, згадував курйозні моменти зі своєї роботи, а та натомість уважно слухала, активно підтримуючи дружню розмову.

Несподіваний гуркіт грому, що долинув знадвору на мить перервав жваву бесіду. Дрібні краплі дощу швидко застукали у шибки, квапливо перетворюючись на справжню зливу.

— Дякую за вечерю! — щиро мовив Войт. — Гадаю, щодо угоди нам все вдасться. Завтра по обіді заїду до вас й владнаємо паперові справи.

— Залишайтесь, — коротко мовила Уляна.

Несподівана пропозиція змусила Войта взяти коротку, мовчазну паузу.

— Хіба ви не хочете залишитись? — продовжила господиня.

Загартований досвідом життєвих ситуацій, Олександр дещо розгубилися. З одного боку йому пропонували скоротити шлях, аби завтра не їхати зайву сотню кілометрів… З іншого - у словах господині Войтові вбачався двозначний натяк.

— Будинок великий, самі знаєте, тож місця усім стане. Відверто кажучи боюся лишатись сама. Ян звісно повсякчас поруч, але літа беруть своє, — додала аргументів Уляна.

Войт мовчав. Одна його частина, зважано голосила про те, що всі робочі справи на сьогодні завершені. Інша нагадувала, що у новій квартирі, яку кілька місяців тому придбав для себе Олександр його ніхто не чекає. Дивний старий пішов з думок, а відмовляти жінкам Войт не звик. До того ж сигналізації у будинку й справді не було.

— Гаразд. Якщо це не додасть вам клопотів, — врешті згодився гість.

— Я сама попросила, тож буду лише рада, — посміхнулась Уляна.

Войт підвівся з дивану, попередивши, що на кілька хвилин піде до авто, щоб забрати ноутбук та незабаром повернеться. Господиня натомість рушила на другий поверх, аби приготувати кімнату для гостей.

Олександр залишив будинок та поспіхом побіг до автівки. Проклятий дощ лив неначе з відра, спонукаючи Войта якнайшвидше дістатися автомобіля, втім те, що за мить побачив Олександр, змусило його пригальмувати.

Поруч автівки Войта, завмер темний силует у довгому плащі з широкими каптуром, що вочевидь чекав на появу господаря.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.