Глава 4 Дзвінок

Підійшовши ближче, Войт спромігся розгледіти у вечірніх сутінках обличчя вже знайомого йому старого.

— Євлампій?! — здивовано мовив Олександр. — Що ви тут робите?

— Якщо ти знаєш моє ім'я, тож вона бачила нашу зустріч. Скажи, що їдеш звідси, — в погляді старого жевріли залишки надії.

Войт мовчав, отже скоріш за все спокусився на пропозицію залишитись на ночівлю. Євлампій зняв з плеча ледь помітну льняну торбину й простягнув її Войтові.

— Це що? — мовив Олександр, витерши долонею мокре від дощу обличчя.

Зазирнувши до торби погляд Войта швидко змінився. У сутінках він не одразу помітив вміст поклажі, тож зануривши руку, навпомацки дістав звідти старий сувій та дерев'яний кілок.

— Це твій шанс, — коротко мовив Євлампій. — Стережись її слугу, він не той ким здається!

За часи роботи в поліції, Войт надивився усілякого, але приміряти на себе роль інквізитора йому ще не пропонували. Не хотілося ображати старого, втім торбина з осиковим кілком, все ж таки спонукала замислитись щодо цілковитої адекватності Євлампія.

— Я колишній поліціянт, панотче, — Войт повернув торбину старому, й відкривши дверцята водія, пірнув долонею під сидінням.

Євлампій спокійно спостерігав за тим, як за лічені секунди у правиці Олександра з'явився пістолет.

— Не зміг втопити у собі любов до зброї, тож оформив усе, як слід й офіційно маю право користуватись, — Войт показово вийняв та повернув на місце магазин з набоями. — Як знайдуться охочі до чужого майна, усе залагоджу. Не переймайся!

Сашко намагався перекричати зливу, що розійшлась не на жарт, а Євлампій схоже до останнього чекав, аби Войт таки дослухався поради.

— Я відчував, що буде саме так, — старий закинув торбу на плече. — Звичайні кулі їх не зупинять, тож пам'ятай про вікно без ґрат, якщо встигнеш.

Євлампій розвернувся спиною до Сашка й рушив дорогою. Аби не клята злива та зустріч із дивним старим, день би рахувався за чудовий. Олександр поспіхом сів до авто та зачинив по собі дверцята.

На кілька хвилин увімкнувши піч, Войт перехилився до заднього сидіння й потягнув звідти сумку зі спортивним одягом, яку зазвичай брав з собою до спортзалу. За короткотривалу розмову з Євлампієм, Сашко встиг добряче змокнути, тож змінний одяг мав як ніколи стати в пригоді. Хутко змінивши змокле вбрання на чорний спортивний костюм з капюшоном та кросівки, Войт узяв до рук мобільний й вирішив остаточно розвіяти залишки сумнівів.

Декілька протяжних гудків і тишу по той бік дроту було порушено:

— Водоканал слухає! — озвався жартівливий голос колишнього колеги по відділку.

— Привіт. Маєш хвилину? — жваво перепитав Войт.

— Хоч дві, усе одно до ранку чергую, — відповів співрозмовник.

— Чудово! Будь ласкавий, пробий по базі, Гурцевич Уляна Яківна. Зареєстрована за адресою…

На протилежному кінці лінії запала тиша.

— Нова пасія? — врешті протягнув товариш.

— Просто клієнтка. Хочу перевірити чи все гаразд з її минулим, аж занадто низька ціна за такі гарні апартаменти, — пояснив Войт.

По той бік дроту почулося, як пальці чергового застукали клавіатурою. Чекати довелося чимало, втім знаючи підхід до роботи колишнього колеги, Олександр був переконаний - той прагне відповісти на його питання максимально розгорнуто.

— Гурцевич Уляна Яківна, сорок один рік. Народилася у Вроцлаві. До України переїхала сім років тому й зареєструвалася за вказаною тобою адресою, — розпочав черговий. — Ніде не працює. Не притягалася, судимості відсутні. П'ять років, як вдова.

Войт спробував перетравити щойно отриману інформацію. Усе нібито сходилось, втім щось у цьому короткому зведені було не так…

— Постривай. Як вдова? Вона казала, що чоловік за два дні має повернутися з відрядження? — здивовано перепитав Войт.

— От бачиш, а кажеш лише діловий інтерес. Не знаю, друже, але я не бачив, щоб звідти поверталися. Якщо вродлива та ще й при грошах, знайти нову пару не проблема, а печатка в паспорті, кому вона зараз потрібна, — мовив черговий. — Пробач старий, друга лінія. Як знайду щось цікаве наберу тебе.

По інший бік дроту почулися короткі гудки. Олександр у нерозумінні поглянув у скло заднього виду. Злива не слабшала, а від присутності Євлампія не залишилось й сліду. Войт повільно заховав під худі пістолет, й витягнувши ключ запалювання, взяв до рук ноутбук. Вправно накинувши на голову каптур, Олександр залишив салон й поспіхом зачинивши автівку рушив до будинку Гурцевичів.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.