Тема дня 28. Зачекай трохи й ти його побачиш.
Такий чарівний сонячний день. Як же чудово ось так прокидатись й споглядати ці неймовірні Закарпатські краєвиди. Спиться тут так легко, а прокинувшись почуваєш себе чудово. Сьогодні на м з Микитою довелось вставати рано, бо на нас чекає довгий гірський шлях. Я мріяла про цю поїздку та підняття на Піп Іван два роки. О нарешті це станеться мені за ради такого й навіть не шкода сну. Зате от-от трохи я його побачу ту гору й краєвиди які відкриваються з неї.
- Микито це не ймовірно ми з тобою вже пройшли половину шляху. Я дуже рада й хвилююсь дуже.
- Чого ти хвилюєшся? Тобі ж за нього заміж не виходи всього-на-всього піднятись треба та й все. - на цих словах він посміхнувся й мигнув Марині яка вже трохи бурмосилась.
- Ой та ну тебе. Жартівник знайшовся. Я так давно мріяла піднятись. Ну не розділяєш ти моїх почуттів.
- Ну, а що в цьому такого. Ти так летиш що таке відчуття наче ти біжиш на побачення так наче від в тебе хтось втече.
- Микито ти знову за своє, - о тут Марина вже почала сердитись на нього. Хоч вона й знає що він підійматися вже не вперше туди і йому все одно, що там за краса і який вид, але ж це для неї важливо, бо нарешті її мрія здійсниться.
- Та чого ти злишся зачекай трохи й ти побачиш його чи її. Айй та ну все одно той Піп Іван. Ще половина й будемо на місці. Не кіпішуй, а то видихнешся скоро так і не дійдеш впадеш мені ще за три кроки тягни тебе потім...
Пройшло ще трохи часу й вони таки дістались цілі. Й там дійсно відкривався чудернацький вид який аж подих перехоплювало у Марини. Складалось враження, що вона не дихає просто замерла, як статуя милуючись тим, що є довкола.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!