Буденність
«Зчеплення, третя, не газуй, поволі… за поворотом косогір - у таку погоду треба повільніше…»
Степан з ненавистю подивився у люстерко заднього виду салону на єдину пасажирку - нівроку таки собі дівчину у грайливо обліплюючому третього розміру груди светрику та з величезною червоною валізою у проході. «До кінцевої, с-с-суче дитя, їде!»
Сцяти хотілось аж до болю, а до заправки лишалося ще хвилин із десять.
Іншого разу він не проминув би заговорити, чи навіть позалицятися до такої, і це додавало ще більше страждань.
«Так і до простатиту недалеко… Бля, треба ставати, бо кірдик пузирю…»
Аби ще то був якийсь мужик! Той би зрозумів… Або бабулька - було би пофігу…
Різке гальмування зкинуло валізу на підлогу. Майже на ходу розчахуючи дверцята бусика, Степан ще встиг помітити гнівно-перелякані підфарбовані очі пасажирки, та хай їй хрін!
Рятівні придорожні кущі вхопили його у вологі колючі обійми, зіпер зойкнув, відчувши перші краплі у труси, холодний піт рясно виступив на лобі, зашелестіло, захлюпотіло блаженство…
Сідаючи за кермо не втримався і знову подивився у салон. Дівча беззвучно реготало, спіймало його погляд, підняло великий палець догори.
«І так щодня… Ну шо за жизнь?! Зчеплення, перша, зчеплення, газ, друга… Може чемоданчик їй донести?.. Треба міняти роботу…»
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!