Прибуття

Людмила захоплено перечитувала свій лист для ради та підправляла кілька деталей, коли Віра нагадала, що їй пора вирушати на парад. Жінка сподівалася, що до цього часу вже закінчить та відправить лист, але виявилося, що вона має дуже багато їм сказати. Тому Людмила вирішила, що краще пізніше доведе до ідеалу лист, а потім його відправить.

Перед тим як рушити, жінка взяла свою сумку та велику захисну маску з кількома запасними фільтрами, адже все дійство протягом кількох годин буде відбуватися на вулиці. Тому не можна ризикувати надихатися газами та потрапити до лікарні. Замкнувши свій кабінет, Людмила рушила до центру будівлі, де на неї вже чекала капсула. Зненацька її думки перервав знайомий голос із минулого:

— Людмило, ти йдеш на парад?

— Тарас? — здивовано сказала Людмила, коли оглянулася, — Так, я один із представників корпорації.

— Ти молодець, що не покинула космічний напрямок. Після тієї трагедії нас усе менше.

— Знаю й намагаюся щось із цим вдіяти. Ти хотів щось сказати чи просто привітався? — запитала Людмила, помітивши, що Тарас неначе застиг на місці.

— Так, вибач. Побачив тебе і пригадав старі часи… Ти ж знаєш, що я й досі проводжу сканування областей перспективних екзопланет.

Людмила лише кивнула та спробувала не виказувати емоції, яких сьогодні в неї й так забагато.

— Так ось, саме в тій області я вже кілька днів фіксую дивні показники. Спочатку я вирішив, що це через геомагнітну активність на тій зірці, але коли відділив їх від сигналів зірки, то зрозумів, що це дуже схожі сигнали на пристрої високорозвиненої цивілізації, — заявив Тарас.

Людмила лише підняла брову та прийняла передачу файлів від Тараса. Жінка кілька хвилин уважно роздивлялася графіки, а потім сказала:

— Тарасе, цього замало, щоб однозначно заявляти про сигнали від іншої цивілізації. Ці сигнали занадто короткі та занадто часто перериваються. Я боюся, що їх визнають ще однією аномалією їхньої зірки.

Після цих слів Людмила побачила в очах Тараса розчарування, що вона перестала нестандартно мислити та бачить усе лише поверхнево.

— Проте ти на всякий випадок виконай детальну перевірку на суперкомп’ютері. Я даю дозвіл, — сказала Людмила, піддавшись його погляду.

Тарас лише радісно кивнув та побіг коридорами. Людмила вилаяла себе, що піддалася тому погляду. Вона знала, що рада обов’язково зверне на це увагу та може навіть покладе витрати за користуванням суперкомп’ютером на неї, навіть якщо ця інформація виявиться корисною з погляду астрофізики. Але Людмила все-таки практично останній бастіон, який ще захищає космічний напрям у корпорації. Може їй варто нагадати раді, що її батько та інші засновники корпорації починали все саме з розвитку космічних технологій? Щоби сказав її батько, якби дізнався, що за останні роки корпорація майже не розвиває космічні технології?

Сидячи в капсулі, Людмила запитувала себе, чому цей день такий важкий, хоча він ще навіть не близиться до завершення. Вона спробувала вимкнути всі думки та ці кілька хвилин, що проведе в дорозі, відпочити.