Прибуття

Людмила майже бігла офісом до суперкомп’ютера, де вже знано облаштувався Тарас. Жінка ще навіть напряму не бачила двері, за якими був суперкомп’ютер, але вже чула, що новина зібрала навколо себе щонайменше половину всіх, хто працював на цьому поверсі.

— Це ви дали дозвіл Тарасу перевіряти дані на суперкомп’ютері? — запитав член ради Степан Сергійович.

Він стояв біля самого входу та вже по його обличчю можна було сказати, що чоловік знає відповідь. Людмила тільки кивнула та демонстративно оминула його. Тарас стояв дещо осторонь, а за голограмою працювало кілька старих знайомих.

— Людмило, після цього наша невдача точно забудеться й космічні технології точно будуть розвиватися, — заявив радісно Тарас.

— Ми ще знаємо точно, що за цими сигналами ховається, — відрізала Людмила, стримуючи найгірші страхи.

— То ти не знаєш ще? Ну звісно. Вони двадцять хвилин тому прибули на орбіту. Їм дали дозвіл і вони ось-ось прибудуть сюди, — відрапортував Тарас, сповнений ентузіазму.

Людмила видихнула та закліпала. Жінка відчула легке головокружіння та спробувала якось подолати важкі емоції. Що ще готує цей день?

— І хто там буде відомо вже? — запитала Людмила, коли трохи опанувала себе.

Тарас лише помахав головою та, здається, пританцьовував під якусь пісню. Це все дуже нагадувало Людмилі, як шість років тому вони в цьому ж приміщенні запускали в космос їхній перший корабель, здатний на далекі подорожі. Усі раділи та кричали про перемогу, коли український корабель усього за півгодини без проблем вийшов на орбіту та отримав дозвіл покинути межі Сонячної системи.

Ще більше емоцій було, коли вони успішно подолали відстань та підтвердили, що на тій екзопланеті можуть жити люди. Корабель уже збирався назад на Землю, коли із зірки вирвався протуберанець неймовірної сили, який змушував прибори некоректно працювати, а потім взагалі в один змах не залишив і сліду від здоровенного корабля, який вміщував десятки передових технологій та кілька сотень людей.

Людмила пам’ятала, як її колеги кричали, що такого бути не може. Вони декілька разів перевіряли дані із супутника, який корабель залишив біля екзопланети, але чітко можна було сказати лише одне: протуберанець пошкодив дані з того моменту й не можливо точно з’ясувати, що трапилося з кораблем.

В один раз усі надії розсипалися й Людмила відчула, як у той момент усе почорніло перед очима. Людмила не розуміла, чому явище, яким ніхто не може керувати, змусило буквально кожну другу передову корпорацію відмовитися від аналогічних проєктів.

— Це не привід, щоби не розвивати космічні технології! — кричала Людмила в мережу, але її здається ніхто не чув.

Жінка ледве стримувала себе на ногах та намагалася зрозуміти, що тепер космос їм приніс: порятунок чи ще більшу загрозу. Людмила поглянула на голограму та побачила, що невеликий корабель з орбіти вже спустився та опускається в тунелі їхньої будівлі.