Зустріч 4.2

Усі буквально були готові вистрибнути з тіл, щоби побачити, хто ж там заходить у цю конференц-залу. Крок за кроком у залі опинилося ще троє людей, від вигляду яких у Людмили навернулися сльози на очах та забракнуло повітря, а потім взагалі все раптово для Людмили зникло.

Жінка відчула, що хтось б’є її по щоках, тому в неї закралася тривога, що це все були галюцинації після вдихання небезпечних газів на площі. Тому жінка, піддавшись страхам, усіма силами намагалася не прокидатися, щоби не виявляти це. Проте фотони світла все одно потрапили на її сітківку ока й дуже швидко мозок ідентифікував, що то був не сон.

Людмила приклала руку до рота та не могла стримати сліз. Вона не розуміла, як це можливо, що космос раптово вирішив повернути їй батька, якого так нахабно вкрав. Жінка витерла сльози, піднялася зі свого місця та почала продиратися крізь натовп, щоби кинутися в обійми батька. Хтось кричав їй, щоби вона залишалася на своєму місці, адже для цього зараз не час, але ці звуки Людмила майже не вловила.

Тільки відчувши, що батько справжній, відчувши його запах, Людмила повернулася до нормального стану та змогла реагувати на слова Антона.

— Ну ви як завжди, творите, що хочете. Зараз весь світ міг спостерігати за неймовірним возз’єднанням батька та доньки, — прокоментував Антон.

— Але ж як? Як це можливо? — запитала Людмила.

— Будь ласка, присядьте і я всім розповім. Завдяки спільній роботі наших експертів ми з’ясували, що тоді відбулося. Насправді в той момент шість років тому могутня хвиля протуберанця збила навігаційні пристрої на кораблі саме перед відправленням, — пояснив Антон.

На якусь мить він зупинився, даючи можливість усім усвідомити, що він тільки сказав, а потім наперед вийшов батько Людмили.

— Саме так. Нам дуже жаль, що ви всі подумали ніби ми тоді загинули. Насправді ми вже запустили стрибок до Землі та не змогли його зупинити. Тому ми зникли всього за декілька хвилин до того, як протуберанець пройшовся по тому місці, де ми були. Хоча з боку це могло виглядати, як наше знищення. А наслідком збою навігаційної системи стало те, що ми опинилися поблизу чорної діри, — розповів сивий чоловік.

Людмила приклала руку до рота, намагаючись зрозуміти, що це означає для них, а розум уже малював кілька варіантів.

— Кілька тижнів ми намагалися відкалібрувати систему навігації та зв’язку й паралельно вийти із зони дії чорної діри. Зрештою, завдяки геніям на нашому кораблі, змогли опиратися та повернутися до екзопланети, звідки надіслали через супутник такий сякий сигнал, — окреслив чоловік.

— Ви сказали кілька тижнів? — запитала якась журналістка.

— Саме так. Через чорну діру для нас минув тільки місяць із того моменту, як нас вразив протуберанець.

Залом пройшлися крики здивування. Людмила заплющила очі на кілька хвилин, намагаючись усвідомити як вони себе почувають після такого.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.