Люди і боги

- Сподіваюсь, Ви розумієте які події це може запустити та до яких наслідків призвести, - обережно сказав Мартін.

- Я розумію які події це могло б запустити, не зроби ми взагалі нічого.

Вони сиділи у кімнаті вдвох.

Мартін пив каву й дивився у ілюмінатор. Пан Матеуш курив й розглядав фреску на стелі.

- А якщо буде розкол?

- Розкол вже відбувся, Мартіне. Мені залишалось зробити вибір – подолати його і нагадати про дисципліну та нашу місію, або скласти руки і дозволити всьому розвалитись.

- Чесно кажучи, до мене доходили деякі чутки що наш начальник занадто… жорстокий. Навіть кровожерливий.

- Краще нехай бояться, ніж роблять казна-що.

- Не хотілося б бунтів, коли ми такі близькі до нашої мети.

- Іноді ми мусимо робити вкрай неприємні речі, Мартіне.

- Чудова фраза. Підходить для епітафії.

- Мене інколи дивує, що тобі доводиться пояснювати такі речі, хоча здавалося б, хто як не ти мав би в цьому розумітись.

- Там, де я служив, ми спочатку відбирали людей на базовому рівні, потім за напрямками і лише після цього вони допускались до служби. Але в перший час їх все одно продовжували відсіювати. Тут же нам дали якесь різномасте збіговисько, яке, принаймні формально, цивільним населенням, і відправили на вирішення задачі, яка, в свою чергу, військова за суттю.

- Важкі часи потребують складних рішень.

- Сподіваюсь що вони не стануть занадто складними.

Запанувала тиша.

- Знаєш, Мартіне, - командир раптом прямо та серйозно подивився на нього. – Я можу дати змістовну характеристику кожному члену нашої команди, та тільки з тобою є якісь труднощі. Тим не менш, я чомусь впевнений що не зважаючи не все твоє бубніння, у разі серйозної загрози ти все ж мені допоможеш. В принципі, мені цього досить.

- Можливо, Вам слід було погортати мою особисту справу, аби занадто не зачаровуватись.

- Взагалі-то я гортав.

- І як?

- А як, на твою думку, ти зміг сюди потрапити?

***

Промайнув ще тиждень.

За розрахунками Артура трюми будуть заповнені завтра ввечері і розмаїття зібраних ресурсів вражало.

А отже і частини кожного члена екіпажу.

Незадоволеним був тільки Мартін, але він рідко виглядав щасливим.

- Що таке, Мартіне, хіба ти не радий? – Весело запитав його Ян, зробивши ковток зі своєї чарки.

- А ти?

- Тобто?

- Майже весь тиждень ти десь пропадаєш, як і більша частина твоїх хлопців. Я б зрозумів якщо ви б влаштували жалобу по загиблому, але це важко було назвати поминками.

- Знаєш, Мартіне, наш командир іноді перегинає палку. Але цього разу… скажімо так, я втрачаю віру у нашого начальника.

Колишній сержант зробив невеликий ковток, навіть не дивлячись у його сторону. Він нутром відчував що з його співбесідником щось не так.

- Якщо ти хочеш мені щось сказати, то кажи.

Технік помітив що начальник охорони завагався, але той все одно не продовжив.

І тоді Мартін зробив ставку на те, що алкоголь і почуття емоції переможуть обережність.

- Ні, звісно якщо ти чогось боїшся, то не кажи, але ми вже почали та й мені стало цікаво.

- Мартіне, не хотів би лишитись?

- Що, тут? З дикунами? – З вдаваним подивом запитав колишній сержант.

- А чом би й ні? Ця планета й справді сповнена можливостями, в той час як наші світи приречені на самознищення.

- Ми самі в цьому винні. І тепер ми маємо знайти спосіб подолати ту кризу.

- А якщо такого способу немає? – Тихо запитав Ян. – А якщо наш час… сплинув?

- Завжди є якийсь вихід. Навряд він буде приємним, але ми маємо його знайти.

- Це в тобі зараз хто говорить, військовий? Старий чоловік? Мені здаєтьсья, ти міг би бодай спробувати мислити ширше.

- Дім є дім, Яне. Колись ти зрозумієш.

- Не треба мене лікувати, я вже все зрозумів.

- Справді? І що ж ти зрозумів?

- Я зрозумів що ви – купка йолопів, які готові поховати нас всіх заради своєї мрії.

- Командир на те й командир, щоб займатись плануванням та використовувати підлеглих як засіб досягнення мети.

- Але ці люди не військові!

- Ти стільки про це кажеш, але все ще не розумієш. Ми боремось за виживання, Яне. У нас немає вибору.

- Ні, це ви дивитесь, але не бачите. Це жалюгідно.

- Тебе називають начальником персоналу, тому що це звучить солідніше, але ти просто старший серед охоронців. От і займайся ними. В цьому взагалі вся проблема – люди приділяють більше часу стороннім справам, замість того, щоб займатись своїми.

- Іноді мені цікаво, як ти взагалі дожив до своїх років.

- Ми всі помремо, Яне. Але я намагаюсь вигадати щось таке, щоб це випало не на наше покоління.

Ян вишкірився.

***

Мартін нещодавно прокинувся та повільно прогулювався кораблем, попиваючи каву.

В Оранжереї було людно.

Капсулу, частину камер та решту слідів перебування дикунів вже було прибрано і це чітко вело до однієї-єдиної думки. До дому.

Звісно, така атмосфера втішала Мартіна, але слова Яна не виходили з голови. Завжди є якісь незгодні, проте технік щиро сподівався що його колезі стане мудрості нічого не втнути. Їх народу потрібно трохи надії і вже скоро вони привезуть її у своєму трюмі.

Десяток науковців оточив кількох охоронців, які перекривали коридор, що вів до телепорту.

Мартін підійшов ближче до натовпу.

Щось було не так.

- Ти зараз серйозно?

- Я ж сказав що не можна, - сказав один з охоронців.

- Але там лишились мої речі! Вони мені потрібні! І прямо зараз!

- Єдине що тобі зараз потрібно - це вуха прочистити! Я сказав що ніхто нікуди не піде!

Передчуваючи найгірше, технік підійшов до охоронців.

- Як справи, хлопці? О, а ти ж наче друг Дюка, Макс, якщо я не помиляюсь? Щось трапилось, Максе?

Чоловік у чорному змірив прибулого важким поглядом.

- Навіть не думай заговорювати мені зуби, чоловіче.

- Ти що, правда вистрілиш у свого товариша?

- Ти мені не товариш, - сказав той і навів зброю на Мартіна.

- Ого, схоже що ви серйозні хлопці.

До Оранжереї зайшов пан Матеуш. Від його крижаного спокою все навколо неначе замерзало.

- Що тут відбувається?

- Бунт, - просто відказав озброєний чоловік.

На цих словах охоронець демонстративно зняв зброю з запобіжника, не відводячи її при цьому від Мартіна. Двоє інших переглянулись, але подібних рішучих кроків не зробили.

- Наводити заряджену зброю на людей шкідливо для здоров’я, - відреагував колишній сержант.

- Шкідливіше за постріл в голову?

- Припинити негайно. Поки я капітан на цьому судні… - почав пан Матеуш.

- А й справді, - сказав Макс і перевів рушницю на командира човна. – Як я міг забути?

Мартін одразу кинувся на ватажка, вивернув руку зі зброєю та обхопивши того руками й ногами провів захват, а рух всім тілом поклав бунтаря у вкрай незручне положення. Позбавлений зброї, охоронець ще намагався боротись, але розлючений Мартін змусив його думати більше про власну шию.

Кілька секунд ніхто не рухався, а потім люди пішли вперед.

Другий охоронець нерішуче перевів запобіжник у бойове положення, проте натовп оточив його і відібрав зброю. Третій просто зробив кілька кроків назад, підняв руки і «білі халати» акуратно позбавили його всього зайвого.

Названий Максом почав бити долонею по підлозі на знак того, що здається.

Капітан мовчки переводив погляд між фігурами у чорному, а потім щось у навушнику відволікло його увагу.

- Зрозумів. Зібрати всі лояльні сили у Оранжереї, - наказав він у гарнітуру і повернувся до трьох обеззброєних охоронців перед собою.

- Я не знаю у що ви граєте, але даю вам перший і останній шанс зробити правильні висновки.

- Так, кажу одразу, я не хотів брати участь у всьому цьому, - озвався той, хто не намагався боротись з першої ж миті.

Другий ображено сопів, проте нічого не казав.

Капітан запитально підняв одну брів і схоплений натовпом чоловік підвів руки на знак здачі. Лишився тільки затриманий Мартіном.

- Мартіне.

Минуло декілька секунд перш ніж колишній сержант з небажанням відпустив свою здобич.

- По… кидьки, - вилаявся чоловік, поновлюючи дихання.

- Де Ян? – Просто і прямо запитав пан Матеуш.

- Сам шукай!

- Більшість твоїх колег вже зробила правильний вибір.

- А що ти зробиш з рештою, га? Вб’єш нас як ти зробив з Дюком?!

- Де ваш ватажок, йолопе?

- Щоб ти не казав, ми не повіримо жодному твоєю слову, вбивця!

- Питаю востаннє. Де. Ян?

- Полетів до твоєї матусі, - сказав чоловік і плюнув на командира човна.

Пан Матеуш змірив його своїм крижаним поглядом і потім відточеним рухом миттєво дістав зброю та застрелив заколотника.

- Тіло спалити, спорядження і зброю забрати.

Ніхто не ворухнувся.

- Ви чули що сказав вам ваш командир? Ворушіться, чорт забирай! – Гримнув Мартін прямо у очі найближчим вченим, вивівши їх з заціпеніння. – І поприбирайте тут.

Ті одразу кинулись до роботи.

Охоронці мовчки стояли і тільки переглядались між собою.

- Зараз прибуде решта загону – це ваш шанс спокутувати свою провину. Робіть як сказали і повернетесь додому цілими.

Пан Матеуш кивнув технікові і вони відійшли в сторону.

- Вони готувались.

- О, - тільки й зміг відповісти технік.

- Ти знав, - це було ствердження, а не питання. – Знав, але чомусь не сказав що він щось задумав?

- Він щось натякав на п’яну голову, але прямо нічого не казав.

- То чого ти не попередив мене?

- Про що? Про те як хтось випив і жаліється на долю?

Вони мовчки постояли.

- Буде гаряче.

- Я знаю.

Капітан задумливо кивнув.

- Схоже що ці бовдури збились в групу й вирішили затримати нас, поки відійдуть подалі чи закріпяться на вигідних позиціях. Я б ще може закрив на це очі й наказав летіти без них, хоча це й прирекло б нашу нову маленьку колонію, але Яну вистачило розуму забрати бонусом кількох важливих спеців без яких ми можемо не долетіти. Ще й затримати нас цим малорозвиненим з його дитячими образами.

- А ще він забрав обладунки.

- Так.

- Значить буде й справді гаряче.

- У нас немає вибору. Або ми повернемо вкрадене та полетимо додому, або тут ми й залишимось.

***

/За кілька годин до цього/

У невеликій кімнаті зібралось півтора-два десятки людей. Переважна більшість з них була вдягнута в чорне, проте серед них були кілька й у білих халатах. Приміщення освітлювалась лише однією лампою, під якою стояв начальник охорони «Пройдисвіту».

Зібрання було таємним, тому Ян вибрав для нього одну з найвіддаленіших кают. Втім, саме через це у ній можна було кричати, проте ватажок сподівався що до цього не дійде.

- Я хочу щоб ви всі зрозуміли, поки цей навіжений може махати своєю зброєю, жоден з нас не буде в безпеці.

- Це звучить дивно, враховуючи що тебе називали вірним хортом Матеуша, - озвався один із «білих халатів»

- Він був нашим капітаном, - відповів головний охоронець і судини на його голові набухли. – Але тепер він корчить з себе бога і думає що йому все дозволено.

- А ти, мабуть, рятуєш нас від цього страшного звіра? – З усмішкою відкоментував науковець.

- Я пропоную вам альтернативу. Ми полишимо корабель цього самодура. Сьогодні-завтра вони полетять і ми заживемо самі по собі.

- І тоді ти захочеш стати нашим вождем?

- Тільки якщо знадобиться.

- Щось мені підказує що знадобиться і не раз, еге ж?

Ян довго дивився у очі вченого, аж поки той не відвів їх.

- Ми ділимо шкуру невпольованого ведмедя. Давайте спершу щось зробимо, а вже потім займайтесь чим хочте.

- То ти пропонуєш… що? Просто піти і сподіватись що вони проігнорують цю витівку?

- Нас достатньо багато і конфлікт з нами буде фатальним. Навіть якщо капітан і виграє, вони вже нікуди не полетять.

- То може б нам тоді підняти повноцінний бунт і зайняти човен?

- Я не думаю що ми зможемо його захопити, тим паче що деякі члени команди здатні підкинути нам сюрпризів. Та й не певен що кожен з вас згодиться стріляти у своїх товаришів за першої ж нагоди. Відколотись такою групою щоб одна тільки наша чисельність була вагомим аргументом не вдаватись до конфлікту – найкращий вихід.

- Мені не подобається ця авантюра, - повільно підсумував науковець. - Але краще ми самі будемо собі хазяйнувати, аніж залежати від того схибленого. До того ж тут набагато приємніше, у порівнянні з тим гадюшником, з якого ми прибули. Єдине що, нам потрібні гарантії.

Ян посміхнувся.

- Не переживайте, є у мене кілька таких… гарантій.

В тіні почувся гул активації і на світло вийшло три заковані у чорно-червону броню фігури.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.