Малий і відьмочка

– Бондо, куди ти так женеш?

– Якщо я зменшу швидкість, ми ризикуємо спізнитися. А я Ірині обіцяла.

– Вона завжди така педантична? – дивлячись на Бонду закоханими очима із заднього сидіння запитав мене Фіма.

– Вона гірша. Фімо, я розумію, що твій мозок зараз під тиском феромонів Бонди зовсім не працює, але, якщо я тебе не попереджу, моя чоловіча солідарність у майбутньому мене з’їсть. Зрозумій, Фімо, вона витягне у тебе з грудей твоє палке серце, покладе його у блендер, де замість ножів її сакси, і натисне на клавішу пуску.

Але солодкий погляд Фіми ні на секунду не змінився.

– Ну що ж, я попередив.

– Так я у неї за це і закохався, – замріяно промовив Фіма. – Їй навіть моя мама нічого заподіяти не зможе. Ми одружимося і моя Бондочка буде захищати мене від моєї мами.

Машина так різко зупинилася коло узбіччя, що, якби не пасок безпеки, я луснувся б головою у лобове скло. Фіма був не прив’язаний, тож опинився мало не в мене на руках. Ухопивши його за загривок, одним рухом Бонда повернула Фіму на заднє сидіння.

– Так! Ти! – Бонда тицьнула пальцем у мене. – Ти вже приїхав! Кафе через дорогу. Розвертатися тут далеко, тож геть із машини й марш до підземного переходу! А ти-и-и! – вказівний палець Бонди мало не уткнувся в ніс переляканого Фіми. – Ти залишишся ту-у-ут! – голос Бонди став схожим на голос пітона Ка-а, який збирався закусити бандерлогами. – У мене до тебе є декілька питань, і ти мені зараз на всі будеш відповідати!

Я не став чекати продовження і, єхидно хіхікаючи, підтюпцем побіг до переходу.

Зайшовши до кафе, я озирнувся у пошуках відьми. Приміщення було поділене на секції. Дуже високі перегородки заважали відвідувачам бачити сусідню секцію. Тож, щоб побачити усіх відвідувачів, мені потрібно було пройти весь прохід.

Раптом над однією із секцій піднялася маленька худенька рука з відставленим вказівним пальцем. Немов би впевнившись, що я помітив руку, вказівний палець декілька разів зігнувся, поманивши мене до себе. Я підняв одну брову, потім хмикнув, далі рушив у вказаному напрямку.

Дешеві понти для приїжджих. Вона могла у вікно побачити машину своєї подруги Бонди на тому боці вулиці, або та могла їй зателефонувати. Пройшовши до секції, я всівся навпроти кандидата на роль штатної відьми у Страшній Гільдії.

Куратор завжди на перемовини з жінками відправляв мене саме за мій зріст. Усі нормальні жінки вищі від мене, і коли вони мене бачать, у них вмикається материнський інстинкт. Притиснути мене, маленького, до грудей, пожаліти, ну і, звісно, погодитися на всі мої вимоги. Зараз наш козир не спрацював. Відьма була такого ж зросту, як і я. Худе, мале, рябе, але трохи симпатичне. На носі – великі круглі окуляри у тоненькій металевій оправі. Найвиразнішою рисою в її портреті було вогняно-руде волосся, закручене у дрібні кучері. Я знав кількох людей із подібним волоссям, стан якого вони самі називали «афра». Напевно, цю відьму хтось серйозно так прокляв, бо мої кучеряві знайомі таке волосся тільки прокляттям і називали. З нього не можна було створити ніякої зачіски. Якщо вийти на вулицю, попередньо нічого не зробивши з волоссям, то ти, немов пудель, якого жодного разу в житті не стригли, навіть дороги не побачиш. Відьмочка, щоб хоч якось навести лад на голові, зробила два хвости, що починалися над вухами й трохи звільняли дівчині простір для огляду. Ми не відрекомендувалися одне перед одним. І так усе було зрозуміло. Помітивши, що я дивлюсь на руду копицю волосся, Ірина запитала:

– Подобається? Можемо помінятися. Хочеш?

Я внутрішньо здригнувся. Вона може. Похитавши вказівним пальцем у жесті відмови, я промовив:

– Я згоди не давав. – Поки вона не працює нашим агентом, вона нікому нічого не винна, тож може так пожартувати, але лишень у тому випадку, якщо я погоджуся на її пропозицію. Звісно, вона і без моєї згоди також може якимось чином трохи погіршити якість мого життя, але це вже їй дорожче стане.

Уявив себе лідером гурту «Boney-М» із отакенною кулею рудого волосся на голові. Посміхнувся.

У кафе запрацювала апаратура і заграла композиція «Санні» вже відомого нам гурту. Тепер посміхнулася відьмочка. От же ж, рудий шматок лайна. Ми продовжували свердлити одне в одному дірки поглядами. Її зелені, немов підсвічені зсередини очі, без сумніву, перемагали.

– Думки читаєш?

– І не думала.

– А для цього думати й не треба. Треба лишень читати вміти.

– Малий, кому ти потрібен, іще думки твої читати? Тим паче, що думки у чоловіків завжди про одне й теж. Навіть напружуватися не варто.

Насправді я зараз думав над тим, чи дійсно вона мені подобається, чи це якийсь її приворот починає діяти. Але вимушений із нею погодитися. Секс займає чималенько часу у чоловічих думках.

З одного боку, немає за що, а з іншого, є в ній якась… Родзинка. Якась мала, руда, посипана перцем родзинка.

– Ти, Малий, не переймайся. Я ділити вмію.

– Тобто?

– Ну, ділити. Мухи окремо, котлети окремо.

– Тобто?!

– Тобто те, що ми на перемовинах і можлива робота на сторону – окремо, а те, що твій останній рукопис іще остаточно не узгоджений, – окремо.

– Приб’ю Бонду! Спочатку приб’ю! Потім реанімую! А потім знову приб’ю!!! Ще подруга називається. Ви давно знайомі?

– Доволі давно. Але про таку приємну несподіванку я дізналася недавно. А можна, я в листуванні буду тебе тепер Малим називати?

– А-а-а-а!!!!