Глава 12

– Ви не проти, якщо ми спочатку до справи? – спустив мене з небес на землю Оген. – Встигнете ще з колегою наговоритися. Давайте почнемо... хоча би з цього, – він указав на найближчий "Короп". – Що ви думаєте про причини його несправності? Не поспішайте, можете спокійно все оглянути. Будь-які інструменти у разі потреби вам принесуть.

– Мені б окуляр включити. Нормальний зір став би у нагоді. Та й голова боліти починає, позаяк недовго я однооким проходив, мозок не встиг пристосуватися.

– На жаль, – розвів руками Радник. – Порядок є порядок. Режим секретності порушувати не можна, а у вас снайперська модель. Теоретично, за допомогою такої можна шпигувати.

– Що ж ви власим військовим розробкам не довіряєте? Мені здавалося, що для армії у нас нині все найкраще, – уїдливо прокоментував я, але наполягати далі не наважився.

– Тому й не довіряємо, що дійсно найкраще, – криво посміхнувся Оген.

Я закотив рукави і поліз на містки, що давали доступ до машинного відділення пришвартованого "Коропа". Цей дирижабль своє прізвисько отримав від двох величезних круглих ілюмінаторів, розташованих із боків від задертого вгору носа гондоли - там, де знаходиться рубка управління. "Короп" був легким бомбардувальником, здатним нести в своєму пухкому череві більше двох десятків фугасних снарядів. Зовнішніх пошкоджень ані на корпусі, ані на машинерії не помітно було, але двигун майже зовсім охолонув. Хіба ж можна таке виробляти із полум'ям? Ще трохи, і тепле серце мотора помре остаточно, перетворившись на купу звичайних залізяк. Навіть зараз, коли двигун не працював, полум'я по краплині покидало його.

– За що з ним так? Невже не було можливості вчасно дозаправити? В житті не повірю. На одній заправці "Короп" може навколосвітню подорож здійснити, – озвучив свої спостереження я.

– В точку. Тільки проблема не в тому, що дозаправка не була проведена вчасно. Двигун заправили перед останнім бойовим вильотом, який тривав не більше години.

– Чому тоді така витрата?

– А це ви мені скажіть. Є припущення? До речі, рекомендую оглянути фугаси теж. Майже весь боєкомплект на місці.

Кивнувши, поліз у трюм гондоли. Двадцять два снаряди виявилися на місці, один був відсутній, а двадцять четвертий фугас застряг в пусковий шахті. Причому, механічної причини цього я не бачив. Снаряд ніде не перекосило, усі кріплення відійшли, пускова ракета відпрацювала в штатному режимі, та й усередині самої шахти перешкод просуванню снаряда я теж не помітив.

Фугас просто зупинився. Немов у нього на півдорозі закінчилося полум'я, що рухало снаряд до виходу з шахти. Перевірив індикатори заряду. Так і є: полум'я було на нулі. Навіть, вийди снаряд із шахти, єдиний збиток, який він міг би завдати противнику, був би рівнозначний падінню каменю вагою в пів центнера з великої висоти. Теж чимало, але з фугасом не порівняти. Індикатори інших снарядів також виявилися на нулі. Переді мною був повний трюм охололих трупів колись грізних убивць.

– На жаль, причин того, що я спостерігаю, я вам назвати не зможу, – виніс я вердикт, вистрибуючи з трюму просто на підлогу, минаючи містки. – У мене недостатньо інформації про те, що відбувалося з дирижаблем у момент поломки. Але виглядає все так, ніби полум'я з нього "висмоктали", причому практично миттєво. Снаряд не встиг і половини шляху по пусковій шахті пройти, а судячи із залишків полум'я в двигуні, і з огляду на те, що, за вашими словами, дирижабль йшов повністю заправленим... Навіть у заводських умовах, при наявності необхідного обладнання така швидкість відкачування полум'я неможлива. Тому можу тільки припустити, що у нашого супротивника з'явилася нова надпотужна зброя. Але це припущення навіть мені самому здається сміховинним. Я мав "щастя" особисто спостерігати, на що перетворилися банди, позбавлені постійного підживлення "загубленим" озброєнням наших сусідів.

– В точку! – Оген просто світився задоволенням. – Тільки це не зброя. Хоча, можливо, що дехто якраз і вважає це своєю секретною зброєю. Але думається мені, що дуже скоро вони теж зрозуміють, що це явище зброєю не є. Ба більше: воно вже вийшло з-під контролю.

– А менш розпливчасто висловлюватися вам не дозволяють міркування секретності, чи це ваша вроджена властивість? – ну не втримався я. Суцільні загадки навколо, а зі мною, замість того, щоби просто ввести в курс справи, влаштували якісь ігри в сищиків. Чергова перевірка?

– І те й інше, не став сперечатися Оген. – Останнє запитання, і якщо у вас не буде припущень, я просто розповім все, що вам належить знати відповідно до рівня допуску. Ви за кліматичними змінами, часом, не стежите?

– Ви зараз про аномально холодну осінь чи про засинаючі вулкани? – якось не до читання метеопрогнозів останнім часом було, але не помітити очевидне навіть я не міг.

– І знову в точку! А якщо я вам скажу, що зони аномальних холодів і згасаючої вулканічної активності збігаються з "гарячими" точками по всьому світу, ви візьметеся висловити якесь припущення?

– Справи-и, – простягнув я. Припущення у мене є тільки одне…

– І яке ж? – Оген підняв брову.

– Ці кристали. Вони і є секретна зброя. Тільки яких вони мають бути розмірів, щоб у лічені миті витягнути полум'я з движка "Коропа", якщо той велетень, що знаходиться в сусідній залі, тягне зовсім потроху? Це ж він тягне? Я помітив витік.

Оген дивився уважно, жодним жестом не спростовуючи мою здогадку, але й не підтверджуючи її.

– Чи насправді витік значно сильніший, але ви знайшли спосіб якось екрануватися від цього? – припустив я.

– Не знайшли, – перервав мовчанку Радник. Попри зміст власних слів, кіт виглядав задоволеним. Ну то й добре. Сподіваюся, чергова перевірка, яку я щойно успішно пройшов, буде останньою. – І самі ламаємо голову. Якщо залежність від розміру кристала лінійна, то заховати таку махину, навіть на землях, підконтрольних бойовикам, практично нереально.

– Ото вже дійсно загадка... – в мені починав прокидатися дослідницький інтерес. – Хіба що вулкани... Доречі, про вулкани. Марка з його стану вивести вдалося теж завдяки близькості кристала? У госпіталі, він заговорив, коли до нього доторкнулася скалка. Втім, ви, напевно, це й без мене знаєте: лікар мав згадати в історії хвороби.

– З вашим товаришем не все так однозначно, – похитав головою Оген. – Втім, нехай він вам сам розповість. А в мене для вас є пропозиція, від якої, як то кажуть, ви не зможете відмовитися.

– А від ваших пропозицій взагалі можна відмовитися, пане Раднику? – посміхнувся я.

– Можна, мабуть. Але ті, хто відмовився, довго не живуть... Жарт, – заспокоїв він, зауваживши, як я напружився.

– Та мені, в принципі, байдуже. Я не збираюся жити довго.

– А ось це ви даремно. Що би з нами не трапилося, але життя-то триває. Хтозна, може нова мета виявиться нітрохи не гіршою за втрачену, просто іншою… Вулкани, кажете?

Розгублено кивнув. Нічого собі. Не очікував я такої глибокої філософії від безсердечного чиновника, за якого пана Огена мали в колах, обізнаних щодо його існування.

– Ви ж не думаєте, що ви єдиний у цій війні, кому доводилося втрачати близьких? – І погляд такий, що тему цю продовжувати мені миттєво перехотілося. І справді, не єдиний. Але болить від цього не менше. Напевно, навіть більше.

– Так що за пропозиція? – повернувся до справи я.

– Як ви розумієте, дослідження кристала тривають вже досить довго, і наші вчені мають деякі міркування щодо його властивостей. Проте з необхідністю розробки засобів захисту ми зіткнулися відносно недавно. Як тільки стало очевидно, що без інженерів не обійтися, мені доручили формування такої команди. І я вважаю це дуже вдалим збігом, що ми згадали про вас. Адже ви, пане Берте, маєте найдовшу історію знайомства з кристалами. Та й фахівець ви видатний. Повірте, що би вам не брехала ваша скромність. За вами наглядали ще до війни. Від вербування вас рятувала тільки молода дружина й малолітні діти: ми вважаємо за краще, щоби наші співробітники не були скуті подібного роду зобов'язаннями.

– А тепер, значить, я повністю підходжу під ваші вимоги, – не втримався я від сарказму.

– Тепер нам все одно, підходите ви під якісь там умовні вимоги, чи не підходите. Тепер ви потрібні нам, і ми готові не звертати уваги на те, що ви самі думаєте з цього приводу, – що ж, сарказм – інструмент, яким можуть користуватися обидва співрозмовники. - Якщо ви не хочете нічого більше запитати, то ходімо до мене в кабінет, ви підпишете наказ про переведення. На фронт, як розумієте, ви більше не повернетеся. Якщо в цьому не виникне необхідність згідно вашої нової посади. До речі, яке у вас звання? Лейтенант?

– Рядовий.

– Непорядок. Гаразд, щось придумаю.

***

– Припустимо, для того, щоби зустріти Вогняну Танцівницю, саме завтра тобі вмирати необов'язково. Чув же, вона братиме участь в боях, – мені не весело, але не пожартувати я не можу. Таке в нас нині життя: без приправи з пласких жартів перетравити неможливо.

– Ти чудово розумієш, що я маю на увазі, – Морок на мою спробу звести розмову до менш ризикованої теми не ведеться. – Проте смерть від руки Вогняної Танцівниці – це так символічно. Бути може, та, інша, теж оцінить іронію та вшанує мене своєю увагою.

– І ти туди ж, – мені смішно. – Тут уже черга на смерть від її руки. І чомусь, окрім мене, жодного охочого перемогти. Не дивно, що в неї така слава: коти самі готові лягти до її ніг. У буквальному сенсі.

– Я чув, що вона до того ж ще й красуня. Так чом би й ні? – Морокові теж смішно. Добрий знак.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.