Глава 12
– Ви не проти, якщо ми спочатку до справи? – спустив мене з небес на землю Оген. – Встигнете ще з колегою наговоритися. Давайте почнемо... хоча би з цього, – він указав на найближчий "Короп". – Що ви думаєте про причини його несправності? Не поспішайте, можете спокійно все оглянути. Будь-які інструменти у разі потреби вам принесуть.
– Мені б окуляр включити. Нормальний зір став би у нагоді. Та й голова боліти починає, позаяк недовго я однооким проходив, мозок не встиг пристосуватися.
– На жаль, – розвів руками Радник. – Порядок є порядок. Режим секретності порушувати не можна, а у вас снайперська модель. Теоретично, за допомогою такої можна шпигувати.
– Що ж ви власим військовим розробкам не довіряєте? Мені здавалося, що для армії у нас нині все найкраще, – уїдливо прокоментував я, але наполягати далі не наважився.
– Тому й не довіряємо, що дійсно найкраще, – криво посміхнувся Оген.
Я закотив рукави і поліз на містки, що давали доступ до машинного відділення пришвартованого "Коропа". Цей дирижабль своє прізвисько отримав від двох величезних круглих ілюмінаторів, розташованих із боків від задертого вгору носа гондоли - там, де знаходиться рубка управління. "Короп" був легким бомбардувальником, здатним нести в своєму пухкому череві більше двох десятків фугасних снарядів. Зовнішніх пошкоджень ані на корпусі, ані на машинерії не помітно було, але двигун майже зовсім охолонув. Хіба ж можна таке виробляти із полум'ям? Ще трохи, і тепле серце мотора помре остаточно, перетворившись на купу звичайних залізяк. Навіть зараз, коли двигун не працював, полум'я по краплині покидало його.
– За що з ним так? Невже не було можливості вчасно дозаправити? В житті не повірю. На одній заправці "Короп" може навколосвітню подорож здійснити, – озвучив свої спостереження я.
– В точку. Тільки проблема не в тому, що дозаправка не була проведена вчасно. Двигун заправили перед останнім бойовим вильотом, який тривав не більше години.
– Чому тоді така витрата?
– А це ви мені скажіть. Є припущення? До речі, рекомендую оглянути фугаси теж. Майже весь боєкомплект на місці.
Кивнувши, поліз у трюм гондоли. Двадцять два снаряди виявилися на місці, один був відсутній, а двадцять четвертий фугас застряг в пусковий шахті. Причому, механічної причини цього я не бачив. Снаряд ніде не перекосило, усі кріплення відійшли, пускова ракета відпрацювала в штатному режимі, та й усередині самої шахти перешкод просуванню снаряда я теж не помітив.
Фугас просто зупинився. Немов у нього на півдорозі закінчилося полум'я, що рухало снаряд до виходу з шахти. Перевірив індикатори заряду. Так і є: полум'я було на нулі. Навіть, вийди снаряд із шахти, єдиний збиток, який він міг би завдати противнику, був би рівнозначний падінню каменю вагою в пів центнера з великої висоти. Теж чимало, але з фугасом не порівняти. Індикатори інших снарядів також виявилися на нулі. Переді мною був повний трюм охололих трупів колись грізних убивць.
– На жаль, причин того, що я спостерігаю, я вам назвати не зможу, – виніс я вердикт, вистрибуючи з трюму просто на підлогу, минаючи містки. – У мене недостатньо інформації про те, що відбувалося з дирижаблем у момент поломки. Але виглядає все так, ніби полум'я з нього "висмоктали", причому практично миттєво. Снаряд не встиг і половини шляху по пусковій шахті пройти, а судячи із залишків полум'я в двигуні, і з огляду на те, що, за вашими словами, дирижабль йшов повністю заправленим... Навіть у заводських умовах, при наявності необхідного обладнання така швидкість відкачування полум'я неможлива. Тому можу тільки припустити, що у нашого супротивника з'явилася нова надпотужна зброя. Але це припущення навіть мені самому здається сміховинним. Я мав "щастя" особисто спостерігати, на що перетворилися банди, позбавлені постійного підживлення "загубленим" озброєнням наших сусідів.
– В точку! – Оген просто світився задоволенням. – Тільки це не зброя. Хоча, можливо, що дехто якраз і вважає це своєю секретною зброєю. Але думається мені, що дуже скоро вони теж зрозуміють, що це явище зброєю не є. Ба більше: воно вже вийшло з-під контролю.
– А менш розпливчасто висловлюватися вам не дозволяють міркування секретності, чи це ваша вроджена властивість? – ну не втримався я. Суцільні загадки навколо, а зі мною, замість того, щоби просто ввести в курс справи, влаштували якісь ігри в сищиків. Чергова перевірка?
– І те й інше, не став сперечатися Оген. – Останнє запитання, і якщо у вас не буде припущень, я просто розповім все, що вам належить знати відповідно до рівня допуску. Ви за кліматичними змінами, часом, не стежите?
– Ви зараз про аномально холодну осінь чи про засинаючі вулкани? – якось не до читання метеопрогнозів останнім часом було, але не помітити очевидне навіть я не міг.
– І знову в точку! А якщо я вам скажу, що зони аномальних холодів і згасаючої вулканічної активності збігаються з "гарячими" точками по всьому світу, ви візьметеся висловити якесь припущення?
– Справи-и, – простягнув я. Припущення у мене є тільки одне…
– І яке ж? – Оген підняв брову.
– Ці кристали. Вони і є секретна зброя. Тільки яких вони мають бути розмірів, щоб у лічені миті витягнути полум'я з движка "Коропа", якщо той велетень, що знаходиться в сусідній залі, тягне зовсім потроху? Це ж він тягне? Я помітив витік.
Оген дивився уважно, жодним жестом не спростовуючи мою здогадку, але й не підтверджуючи її.
– Чи насправді витік значно сильніший, але ви знайшли спосіб якось екрануватися від цього? – припустив я.
– Не знайшли, – перервав мовчанку Радник. Попри зміст власних слів, кіт виглядав задоволеним. Ну то й добре. Сподіваюся, чергова перевірка, яку я щойно успішно пройшов, буде останньою. – І самі ламаємо голову. Якщо залежність від розміру кристала лінійна, то заховати таку махину, навіть на землях, підконтрольних бойовикам, практично нереально.
– Ото вже дійсно загадка... – в мені починав прокидатися дослідницький інтерес. – Хіба що вулкани... Доречі, про вулкани. Марка з його стану вивести вдалося теж завдяки близькості кристала? У госпіталі, він заговорив, коли до нього доторкнулася скалка. Втім, ви, напевно, це й без мене знаєте: лікар мав згадати в історії хвороби.
– З вашим товаришем не все так однозначно, – похитав головою Оген. – Втім, нехай він вам сам розповість. А в мене для вас є пропозиція, від якої, як то кажуть, ви не зможете відмовитися.
– А від ваших пропозицій взагалі можна відмовитися, пане Раднику? – посміхнувся я.
– Можна, мабуть. Але ті, хто відмовився, довго не живуть... Жарт, – заспокоїв він, зауваживши, як я напружився.
– Та мені, в принципі, байдуже. Я не збираюся жити довго.
– А ось це ви даремно. Що би з нами не трапилося, але життя-то триває. Хтозна, може нова мета виявиться нітрохи не гіршою за втрачену, просто іншою… Вулкани, кажете?
Розгублено кивнув. Нічого собі. Не очікував я такої глибокої філософії від безсердечного чиновника, за якого пана Огена мали в колах, обізнаних щодо його існування.
– Ви ж не думаєте, що ви єдиний у цій війні, кому доводилося втрачати близьких? – І погляд такий, що тему цю продовжувати мені миттєво перехотілося. І справді, не єдиний. Але болить від цього не менше. Напевно, навіть більше.
– Так що за пропозиція? – повернувся до справи я.
– Як ви розумієте, дослідження кристала тривають вже досить довго, і наші вчені мають деякі міркування щодо його властивостей. Проте з необхідністю розробки засобів захисту ми зіткнулися відносно недавно. Як тільки стало очевидно, що без інженерів не обійтися, мені доручили формування такої команди. І я вважаю це дуже вдалим збігом, що ми згадали про вас. Адже ви, пане Берте, маєте найдовшу історію знайомства з кристалами. Та й фахівець ви видатний. Повірте, що би вам не брехала ваша скромність. За вами наглядали ще до війни. Від вербування вас рятувала тільки молода дружина й малолітні діти: ми вважаємо за краще, щоби наші співробітники не були скуті подібного роду зобов'язаннями.
– А тепер, значить, я повністю підходжу під ваші вимоги, – не втримався я від сарказму.
– Тепер нам все одно, підходите ви під якісь там умовні вимоги, чи не підходите. Тепер ви потрібні нам, і ми готові не звертати уваги на те, що ви самі думаєте з цього приводу, – що ж, сарказм – інструмент, яким можуть користуватися обидва співрозмовники. - Якщо ви не хочете нічого більше запитати, то ходімо до мене в кабінет, ви підпишете наказ про переведення. На фронт, як розумієте, ви більше не повернетеся. Якщо в цьому не виникне необхідність згідно вашої нової посади. До речі, яке у вас звання? Лейтенант?
– Рядовий.
– Непорядок. Гаразд, щось придумаю.
***
– Припустимо, для того, щоби зустріти Вогняну Танцівницю, саме завтра тобі вмирати необов'язково. Чув же, вона братиме участь в боях, – мені не весело, але не пожартувати я не можу. Таке в нас нині життя: без приправи з пласких жартів перетравити неможливо.
– Ти чудово розумієш, що я маю на увазі, – Морок на мою спробу звести розмову до менш ризикованої теми не ведеться. – Проте смерть від руки Вогняної Танцівниці – це так символічно. Бути може, та, інша, теж оцінить іронію та вшанує мене своєю увагою.
– І ти туди ж, – мені смішно. – Тут уже черга на смерть від її руки. І чомусь, окрім мене, жодного охочого перемогти. Не дивно, що в неї така слава: коти самі готові лягти до її ніг. У буквальному сенсі.
– Я чув, що вона до того ж ще й красуня. Так чом би й ні? – Морокові теж смішно. Добрий знак.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!